Автори / Кіно / Із митцями – про гроші, з бізнесменами – про мистецтво
Кілька днів тому в Українському Католицькому Університеті гостював відомий польський режисер Кшиштоф Зануссі, який поділився з львів’янами власними життєвими спостереженнями щодо взаємозв’язку “Бізнесу і мистецтва”. Організатором зустрічі стала Львівська бізнес-школа УКУ.
Сьогодні “Газета” пропонує своїм читачам окремі витяги з озвучених роздумів режисера, які, на нашу думку, заслуговують на глибше переосмислення.
“Великий композитор Сібеліус якось сказав, що як артист він “дуже любить зустрічатися з бізнесменами, бо з ними можна говорити про мистецтво, натомість із митцями доводиться розмовляти переважно тільки про гроші”. І хоча це був тільки жарт, але саме він дає імпульс глибше замислитися про зв’язок культури і грошей.
На щастя, в Польщі немає “нових поляків”
Споконвічно, традиційно бізнес був елітою суспільства. Загалом бізнесмени є нащадками аристократії і мають значно більший вплив на життя, ніж звичайні люди. І це очевидно, адже ті, хто мали більше таланту, щастя, інтелекту здобути гроші, повинні мати більше можливостей вирішувати і впливати на розвиток світу.
Але в таких розмірковуваннях завжди виникає запитання, чи бізнесмени, які заробили свої гроші нечесним шляхом, теж мають перевагу над іншими? Проте сама історія дає нам відповідь. Зауважте, американські багатії здобули свої перші мільйони переважно в нечесний спосіб, проте друге і третє покоління цих родин можуть гордитися своїми великими вкладами в науку та культуру. А ці царини, як відомо, традиційно перебувають під дбайливою опікою великого бізнесу. Історично людина, яка мала високе соціальне становище, не могла дозволити собі примітиву в поведінці й думках. Маючи владу і вплив, ця особа була просто зобов’язана читати книги, знати латину, розумітися на музиці, літературі, мистецтві, причому розумітися дуже добре. Такою була історична традиція, і саме завдяки її збереженню людей влади вважали елітою.
Добре знаємо й те, що справжню музику раніше писали для кількох десятків осіб у салонах. Так творили Моцарт і Гайдн – за дуже великі гроші для тих, хто по-справжньому розумівся на музиці. На противагу цьому звичайні люди мали прості пісеньки, які зараз називаємо словом “попса”. Гадаю, в часи Гайдна Алла Пугачова, може, й мала б свою аудиторію, але в неї майже не було б грошей.
Говорю про це, бо хочу наголосити, як саме культура і влада співіснували. А також зауважу, що культура не мусила бути популярною, щоби мати вплив на багатьох людей. Вона мала б впливати на еліту, а вже еліта – на маси. Що ж маємо тепер? – “новозбагачених”. На щастя, у Польщі немає такого поняття, як “нові поляки”. Сподіваюся, що в Україні також, але знаю, що такий вираз є в Росії.
Відтак мусимо міркувати про особливості наших “нових багатіїв”. Упродовж свого життя дійшов висновку, що перший раз можна збагатися випадково, і це багатство, як правило, згодом пропадає, бо його не підтримують мудрістю і культурою. Але якщо людина здатна збагатіти вдруге чи втретє, то відтоді вона справді наближається до еліти, тобто до тих, хто, будучи нагорі, здатні взяти на себе відповідальність за все суспільство. Багатство насправді – це тяжка праця.
Цікаво, що ті, хто живе, щоб рахувати свої палаци, так і не можуть “дорости” до свого багатства.
Впродовж життя я зустрічав різних казково багатих людей. Якось увесь день провів із Соросом. Пам’ятаю, відразу через п’ять хвилин від початку зустрічі повідомив його, що не маю наміру просити в нього грошей на свої фільми, і він одразу всміхнувся й сказав, що тепер може легко спілкуватися зі мною. У нашій розмові, серед іншого, я запитав його, чи можна до формул бізнесу застосовувати критерії моральності й навіть естетики.
А він розповів мені, що своє багатство заробив саме на психології людини. “Розумієш, коли біржа є високою, то це колективна брехня. Це є моделлю ситуації. Наприклад, на плацу стоїть кілька тисяч людей, і якщо вони почуваються безпечно, то вже ніщо не зможе їх налякати. Але якщо вони бояться, то вистачить 10 агентів-провокаторів, які закричать: “Пожежа!”, і всі кинуться навтьоки. Саме так я й учинив на біржі”, – розповів він.
Що я маю зробити, щоби стати щасливим?
…Мені завжди було цікаво, чому одні країни наділені природними багатствами, а інші – ні й через це потрапляють у залежність. Чому в Азербайджані стільки нафти, а у Вірменії її немає? Чому одні араби мають сировину, інші – ні, відтак змушені тяжко працювати все життя? Проте, зрештою, зрозумів, що не так важливо, чи є сировина в країні. Адже найбільшими досягненнями є успіхи тих держав, які, власне, не мають сировини і ніколи її не мали. Зокрема Італія.
Маємо в історії приклад, коли наприкінці XVIII століття християни, які проживали на території теперішньої Сирії, зрозуміли, що їх стає все менше й вони слабшають перед спільнотою мусульман. Але саме це дало їм імпульс зрозуміти, що їхнім порятунком є освіта, що саме зі знання треба зробити пріоритет.
Адже країна й суспільство розвиваються так, як розвивається там освіта. Чому Україна не може піти таким самим шляхом? І тепер виникає тільки одне запитання: чи є ваші люди бізнесу настільки зрілими, щоби бути людьми думки – елітою? Чи розуміють вони значення освіти для своєї країни?”
Після виступу Кшиштофа Зануссі його запитали, зокрема, про успіх і щастя в житті людини.
“Успіх – це розвиток людини в усіх емоційних, інтелектуальних, психологічних, професійних царинах її життя. Хтось навіть казав, що пекло може здаватися нам одночасним усвідомленням усіх тих численних шансів, які могли стати нашим життям, які могли б розкрити нас, але ми ними так і не скористалися. Це та любов, яку ми могли відчувати, ті люди, поруч з якими могли жити, це відчуття і програні ролі…
Успіх – це багатогранне поняття, але якщо людина за своє життя здобула тільки гроші, то це аж ніяк не він.
А от коли мене запитують про щастя, то я завжди розповідаю випадок, який стався зі мною в Америці. Якось мені довелося бути модератором на творчому вечорі відомого режисера Андрія Тарковського. Там молодий чоловік підняв руку й запитав: “Що я маю робити, щоби стати щасливим?”
“Але навіщо тобі бути щасливим? Що це за вигадка? – обурився Андрій Тарковський. – Як можна бути щасливим у світі, де стільки болю й страждання, де вмирають від голоду діти і лютує безліч хвороб?”
Підготували Світлана Одинець, Лідія Йонка, "Львівська газета"
Додав Art-Vertep 13 червня 2008
