Автори / Фестиваль Уніж / Більше, ніж фестиваль
У пересічного туриста Івано-Франківщина асоціюється перш за все з горами та з дещо здичавілими і цим привабливими гуцулами-лісорубами. І треба знати її трохи більше, аби, окрім передбачуваних карпатських образів, виникла серед асоціацій велика ріка, дерев'яні човни та сміливі люди, що населяли її береги, боролися за незалежну країну, а у вільний час ловили рибу чи просто дивилися на невпинний потік. Одна з таких річок в Івано-Франківській області — Дністер. Одне з таких героїчних місць на Дністрі — село Уніж, яке з тисячу років тому заснували рибалки. Але через кілька століть сюди прийшли поляки, й часу на філософські роздуми та рибну ловлю в жителів села лишилося менше, потім — радянські війська, й часу на себе не лишилося зовсім. Місцевих жителів аж ніяк не влаштувало те, що ними керують в такий спосіб, і вони вирішили боротися за свою землю, свою рибу, за свої права. Неподалік від цих місць в середині минулого століття проходили численні бої, що велися вояками УПА.
Зараз на околиці Уніжу почалася розбудова Кузні — центру українського молодіжного руху, центру своєрідного культурного та соціального опору, адже тут ніяким чином не збираються використовувати політичні гроші й гасла. В Уніжі зустрічатимуться люди, які вже сьогодні здатні докласти своїх професійних здібностей, ідей, грошей (хто чим багатий), щоб, об'єднавшись, втілювати потужні українські проекти в Україні.
Анімація і дещо до неї
«Дещо абстрактна історія, але з неї можна спробувати розробити сценарій про Уніж, який буде зрозумілий і дітям, і дорослим», — говорить режисер-аніматор Степан Коваль (володар Срібного ведмедя Берлінського кінофестивалю, автор фільмів «Йшов трамвай №9» та «Злидні». — прим. авт.). Незабаром він збирається їхати в Уніж, аби там, в польових умовах, провести анімаційний майстер-клас, до якого могли б долучитися всі охочі, щоб самостійно розробити персонажів, самостійно зліпити історію.
Майстер-клас Степана Коваля відбуватиметься не сам по собі, а в рамках Фестивалю українського формату «Уніж» (27-29 червня), який включатиме ще чимало цікавих подій. Необмежено в часі і матеріалі можна буде ліпити й малювати, слухати казки лірника Сашка, купатися, ловити рибу і фантазувати, а вечері відбуватимуться потужні концерти. Фестиваль — перша подія в Уніжі, а отже, організатори взялися представити українську сцену якнайширше: і в жанрово-стилістичному, і в географічному плані. Серед учасників «Уніжу» цього року «Перкалаба» і «Рура» (Івано-Франківськ), «Оt Vinta» та «Брем Стокер» (Рівне), «Пропала Грамота» (Кам'янець-Подільський), «Королівські Зайці» (Львів), «Ті що падають вгору» та «Nameless» (Тернопіль), «Мартові» (Вінниця), «Гайдамаки», «Тінь Сонця», «Смарагда», «Amalgamma», «Абздольц» і «Квітень Руїн» (Київ), «Мандариновий Рай» (Черкаси), «Факультет» (Дніпродзержинськ), «Хорта» (Запоріжжя), «Роллікс» (Херсон).
Говоримо, що думаємо
Ті, кому замало буде лише розважатися, зможуть висловитися на дискусійних клубах, під час яких обговорюватимуть сучасну українську літературу та анімацію. Перший — за участю Юрія Андруховича — відбудеться 28 липня, другий — зі Степаном Ковалем — 29 липня.
«Сьогодні українське анімаційне кіно не є конкурентоспроможним, — вважає Степан Коваль. — І я кажу не про відсутність сценаріїв чи кошторисів, а про систему, яка б дозволила займатися виробництвом анімаційних фільмів як бізнесом. В ігровому кіно працює імідж режисерів, акторів, кінокомпаній, в анімаційному — імідж самого продукту, закладена в ньому ідея. Це обов'язково має бути відкриття, наприклад, знайдено Шрека, він затребуваний усіма країнами. Але ці затребування треба було вчасно відчути, проаналізувати, поєднати і потім правильно продати мультик — від США до Зімбабве. Такої структури, що відчувала б смаки аудиторії, мала мережеві культурні й бізнесові контакти, в нас не існує, а на її створення та перші дослідження може піти кілька років. Тим часом українські діти будуть дивитися американські чи російські мультфільми. Має бути два напрямки — бізнесовий і патріотично-виховальний, на якому не заробиш великих грошей (а навіть трошки збитків), але отримаєш віддану аудиторію, що цікавиться культурою й історією своєї країни. Ось про цю структуру та два напрямки розвитку української анімації й хотілося б поговорити в Уніжі».
Про дещо схожі проблеми та варіанти їх вирішення збирається говорити і Юрій Андрухович. «На мій погляд, вся проблема в «інституційному» голоді — в Україні катастрофічно бракує структур, здатних вигадувати й втілювати культурні проекти, — вважає письменник. — Я радий дізнатися, що закрутилася ця історія з фестивалем і центром українського молодіжного руху, бо з осередку виникає середовище. У нас є зародки культурно-мистецьких середовищ, безпритульні сьогодні. Є потреба показати щось людям, винести назовні, а нема де стати на ноги. Сформулювати ідею Уніжу варто так, щоб вона вміщала в себе і частину нашої історії, пов'язану з УПА, і в той же час перекидала мости — вже в світовому вимірі — скажімо, до такої функції, як здатність до опору. На мій погляд, це одна з найважливіших функцій людини — чинити опір тому, з чим не погоджуєшся. Опір в сенсі культурного становлення, культурного простору, культурних інвазій, протистояння».
Творимо культуру
Отже, Уніж незабаром має стати місцем, де зустрічатимуться митці, критики, науковці, бізнесмени. І не лише щоб обговорювати проблеми, але й те, хто і як їх може вирішити — разом легше буде знайти цей алгоритм. І після того, роз'їхавшись по Києвах, Франківськах та Торонто, реалізувати ці проекти-приклади, що можуть в цілому змінити ситуацію в країні.
Цікаво вивчати культуру та історію, спілкуючись зі своїми талановитими сучасниками. Ще цікавіше створювати її самому. В Уніжі має виникнути прогресивна спільнота з тих, у кого є бажання здійснювати свої ідеї в Україні. І ті, хто вперше приїдуть сюди як туристи, зможуть проявити ініціативу й запропонувати свої ідеї щодо майбутніх культурних подій в Уніжі.
Для того, щоб Кузня почала працювати, треба докласти й певних фізичних зусиль, тому зараз в таборі чекають на волонтерів. Наразі підтримати розбудову Кузні та потрапити на фестиваль можна двома способами. По-перше, працею: приїхати за тиждень до фестивалю і фізично попрацювати, для волонтерів перебування в таборі та відвідання фестивальних подій будуть безкоштовні. По-друге, якщо немає тижня вільного часу, коштами: три дні перебування в таборі та відвідання фестивалю коштуватимуть 90 грн. (для студентів 45 грн.), вхідний квиток на день — 30 грн. (для студентів 15 грн.). Кошти, зібрані з вхідних квитків, підуть виключно на подальшу розбудову Кузні.
Дійові особи
Ініціаторами проекту «Кузня» є люди, які діями та коштами змінюють ситуацію в Україні на краще: підтримують українські фестивалі, тиражують українські фільми та диски, видають українську книгу, відкривають українські клуби та книгарні, ремонтують сільські школи, ведуть соціально відповідальний бізнес. В той же час вони не кидають гасел з політичних трибун і не намагаються використати недоладних псевдопатріотів, якими сьогодні є, скажімо, скінхеди, з власною меркантильною метою.
«Уніж не просто територія, на якій збираються потусити та відірватися прихильники сучасної української музики, — зазначає Владислав Кириченко, директор «Нашого Формату» й ініціатор Кузні. — Фестивалі української музики — різної — будуть невід'ємною складовою цього утворення, але це не головне. Наша Кузня, Союзівка, Територія Форматності є в першу чергу експериментальним майданчиком, першою боївкою українського суспільного ренесансу. Український патріотизм не в тім, щоб шукати жидів та негрів під ліжком. Конструктивна дія, щоденна робота, перманентна жертва часу, грошей і зусиль на втілення в життя тих ідей, за які загинули мільйони українців та зреклися мільйони малоросів, — от що таке справжній патріотизм».
Влад Требуня, «Галицький кореспондент»
Додав Art-Vertep 18 червня 2008
Про автора
ХТО: Ми ті, для кого успіх України є синергією успіху кожного. Ми – різні. Різні за віком, з різних регіонів країни, з неоднаковими поглядами на світ і родом професійних занять, люди різних статків і соціальних статусів.
