Автори / Мертвий півень / «Мертвий півень» & Юрій Андрухович: «Кримінальні» таланти
Львівсько-київсько-харківський гурт «Мертвий півень» уже не вперше здійснює музичні експерименти з віршами Юрія Андруховича. Спочатку, у 1990-х, це явище не набуло системного характеру, але згодом, у 2006-му, воно оформилось у концептуальний проект «Пісні», створений на основі поезій із Андруховичевої збірки «Пісні для мертвого півня». І ось тепер знову маємо чергове дітище – незалежно виданий диск «Кримінальні сонети», до запису якого «Півні», процесуально кажучи, притягнули і самого Патріахра. А щоби якомога більше людей змогли послухати цей реліз, як і живу платівку «Мертвий півень. Вибраний народом», мистецьке товариство вирушило у міні-тур п’ятьма містами України (Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Київ).
Докладніше про свіжий альбом «Кримінальні сонети» перед коцертом у Дніпрі розповіли Місько Барбара, Роман Чайка та Юрій Андрухович.
У прес-релізі написано, що «Кримінальні сонети» - це не «мурка», не «гоп-стоп» і таке інше. Невже людям треба пояснювати, що «кримінальний» – це не обов’язково «мурка», «гоп-стоп». Що кримінального у ваших піснях?
Місько Барбара: Про самі вірші, очевидно, краще скаже Юрко. У нашому випадку це була спроба їх озвучити, створити музику, не цей так званий «шансон» (зіпсоване слово тепер в Україні). Це спосіб подати музику не так. Не знаю, як це сказати, погані слова лізуть у голову.
Роман Чайка: Це можна простіше пояснити. Кримінал є криміналом, тому що він закінчується кримінальними дійствами: вбивством, зґвалтуванням, розчленуванням. Пізніше це можна показати трияко: натуралістично, як Олівер Стоун, із приколом, як Тарантіно, або як «Бандитський Петербург». Усюди буде кримінальне дійство і всюди воно буде відрізнятися. Навіть вибираючи кримінальний сюжет, ми даємо людям право вибору. Ви хочете «Бандитський Петербург» – беріть. Хочете – «Кримінальні сонети», де вбивства в Андруховича – це завжди романтичне, красиве дійство. У цьому випадку анонімні автори нашого прес-релізу просто замахнулися на «Мурку» як один зі святих китів, символів попередніх.
Кримінальні авторитети приходили на ваші концерти?
Юрій Андрухович: Можливо, їх відлякує слово «сонети». Вони розуміють першу частину назви, але не розуміють другої.
Роман Чайка: Просто я, думаю, нема сенсу говорити про кримінальних авторитетів, чи вони читають Андруховича, слухають «Мертвого півня», оскільки це загрожує наслідками, бо потім некримінальний авторитет в Лондоні відсудить у вас 100 тисяч тільки за цю прес-конференцію. Давайте тему закриємо.
У кожного з вас є улюблений кримінальний сонет?
Роман Чайка: Оскільки сонетів усього п’ять, я найбільше люблю «Життєпис», між собою ми називаємо його «Зиновій Блюм». Це один із історичних героїв, якими завжди натхненний Андрухович. Він витягує цих героїв, то Самійла Немирича, тепер – Зиновія Блюма, і повертає їх українському народу.
Місько Барбара: Насправді важко виділити. Мені поки що всі подобаються. Можливо, потім залишиться особливий список.
Юрій Андрухович: Але ми можемо говорити на рівні вже пісень.
Місько Барбара: Бо на альбомі є пісні і, власне, прочитання Юркове.
Юрій Андрухович: До речі, цей момент мені найменше подобається.
Місько Барбара: Але під час концерту Андрухович фактично вже як вокаліст працює. І відповідно, це ще інший погляд, йому як автору тексту переживати. Переживає.
Юрій Андрухович: Це вимагає звикання. Перше прослуховування якоїсь чергової пісні на мої слова – це досить, я б не сказав – болісне, але складне для мене переживання. Я завжди маю інше уявлення про те, як вона буде звучати, і мені треба десь кілька десятків раз послухати, щоб я почав любити це.
А рок-опери повномасштабної немає у ваших творчих планах?
Місько Барбара: Добра ідея. Ми собі запишем.
Роман Чайка: Але щось подібне ми вже все одно мали можливість реалізувати з «Бу-Ба-Бу». Так чи інакше щось було у вигляді «Аве, Крайслер!» у Львівській опері.
Пане Юрію, а Вам самому яка музика ближча? Ви і класику любите, і джаз, і рок. Що Вас найбільше надихає?
Юрій Андрухович: Рок, звичайно. Це коли я кажу, що класику і джаз люблю, то я інтелектуалом таким прикидаюся. Мені соромно зізнатися у тому, що я тільки рок слухаю насправді. Останнім часом я почав більше це зсередини бачити. З «Мертвим пінем» – це одна лінія. Скажімо, я працюю з польським гуртом «Карбідо» з Вроцлава. Це інакша музика, але в цілому це все належить до в широкому розумінні рок-музики. Це прекрасний досвід і прекрасні переживання. Замість того, щоб якусь чергову книжку писати, ти починаєш жити тим життям, про яке мріяв із раннього дитинства: їздити з гуртом, проходити всі ці щоденні муки, визвучки, години триває нудьга, але в результаті – вибух.
Ви ставили перед собою завдання отримати прибуток чи лише отримати задоволення?
Місько Барбара: Насправді, перш за все, йде мова про задоволення.
Роман Чайка: Це є чесна промоція. Ми хочемо розказати про цей продукт людям, які позбавлені інформації і будуть ще довго позбавлені інформації про українську музику.
Який процент від собівартості дисків ви плануєте отримати у прибуток?
Роман Чайка: Ви мені такі питання ставите... Бізнес-план ми ще не затвердили. Не думаю, що дійде до такого, щоб це питання розглядали на засіданні РНБО, що в нас катастрофа, прорив.
Ви ж не перший рік живете на світі і не перший рік як гурт на сцені. Ви можете якось прогнозувати?
Місько Барбара: Це важко назвати бізнес-завданням. У даній ситуації ми маємо альбоми, які ми хочемо зробити і щоб вони потрапили до людей.
То український шоу-бізнес – це хобі, а не бізнес?
Роман Чайка: Відповідь на це питання полягає в одній простій формулі. Шоу-бізнес це є ринок, в якому автор, продюсер, композитор, виконавець, дистриб’ютор отримують прибуток. Оскільки у нас система ротації відбувається так: «Ми маємо творчий продукт, скільки вам треба забашляти, щоб ви його показали глядачу?», - за цим працюють всі: від оліграха до дрібного кримінального злочинця.
Який найбільший кримінал був у вашому житті?
Роман Чайка: Мене заарештували в Німеччині. За тупість, якою страждають всі українські люди, які не хочуть вчити інші мови. Знаючи англійську, я зрозумів, що треба знати в Німеччині все-таки елементарно німецьку мову. Коли зробивши закупи на розпродажу всілякої білеберди, яку я хотів як сувеніри роздати людям, ми пішли далі і в результаті в мене виявився браслетик за 9 марок. Мені дівічі пояснили: «Ви маєте оплатити це на касі, а всю решту – за загальним чеком». Таким чином, у мене взяли все, крім оцього браслета. Я проніс його нелегально з супермаркету. Нас догнали два охоронці, повернули. У нас був мовний бар’єр. Було таке відчуття, що я спілкуюсь з Азаровим: він мене не розуміє, а я – його. Вони викликали якихось людей, які пояснили мені, що я кримінальний злочинець на 9 марок 99 пфенінгів. До речі, я браслет віз у подарунок Мареку Іващишину (Мистецьке об’єднання «Дзиґа»), я його йому таки вручив, але це коштувало 200 марок 99 пфенінгів. Після чого мене відвезли перевіритись у паспортний режим, з’ясувалося, що я не контрабандист, не наркоторгівець, і відпустили.
Місько Барбара: Колись у Києві, коли ми зранку бавилися, влаштували якийсь міні-перформенс на початку 1990-х на Хрещатику і нас забрали у (як це називається?) обєзьяннік. А Ромко, знаючи англійську, зробив вигляд, що він прогулюється.
Роман Чайка: Нічого подібного! А хто вас визволяв? Отака вдячність! І тому це тягне на кримінал у межах цієї кімнати.
Місько Барбара: Він зміг нас визволити, бо у нас був якийсь концерт на запрошення.
А за що вас забрали?
Роман Чайка: Голосно ржали і говорили українською мовою.
Місько Барбара: У моєму протоколі питання «У чому справа, панове?» було потім оцінене як «оказал сопротивление».
Юрій Андрухович: У 2004 році я брав участь міжнародному письменницькому корабельному круїзі «Прикордонні річки». Тобто бралися дві території: річка Одра як кордон між Польщею і Німеччиною, по ній плив корабель, на якому сиділи письменники з кількох країн, ми робили зупинки в різних містах, виступали перед публікою, а друга частина була вже інший проект – річка Райн, кордон Німеччини і Голландії. І коли ми зайшли до голландського міста Наймеґен, то всі учасники вирішили скористатися однією суттєвою перевагою цієї країни і масово повалили до відомих кофі-шопс. Як зараз пригадую, вирішив купити три самокрутки, тому що одна коштує два євро, але три продають за п’ять євро. Я трохи не розрахував сили і, повертаючись поїздом до Німеччини, був упевнений, що Шенґенська зона, ніякого контролю не буде, а тут виходять прикордонники і мені стало ясно, як день, що в мене ще одна самокрутка, цілком така хороша, готова і зараз...
Роман Чайка: А де дві ділися?
Місько Барбара: Він їх подарував.
Юрій Андрухович: Був же ж вечір, і була ніч... Ось тут зараз це ще дозволено законом, а через 50 метрів це вже підсудне, і я можу сидіти за німецькими законами. Але нічого, не було ніякого контролю.
А яка доля тієї сигарети?
Юрій Андрухович: Вона перелетіла літаком в Україну.
Роман Чайка: Хоча можна було її знищити протягом тих дозволених 50 метрів.
Пане Юрію, в одному з інтерв’ю Ви казали, що Ви крали книжки у своєму житті? Чи багато книжок Ви вкрали і чи багато вкрали у Вас?
Юрій Андрухович: Це правда, але в порівнянні з перевезенням тієї сигарети це не є аж такий кримінал. Після чого я перестав красти? Коли зауважив, що мені за певний час віддається, і у мене крадуть книжки. Покарання неминуче. Рахунок 3:3. У дитинстві я, наприклад, з дому мого шкільного товариша виніс томище Гоголя. Я бачив, що в його батьків бібліотека з 50 тисяч книжок, і в них цьго Гоголя десятки різних видань. Ну чому б мені не забрати улюбленого письменника на той час? Найприкріше було те, що я зовсім наївно під якусь таку спортивну курточку цього Гоголя сховав, а він товстезний, сталінських часів видання. І батько мого однокласника, випроваджуючи, каже: «Щось в тебе такий живіт?» і поплескав мене, випадає ця книжка... Це той момент, коли під землю хочеться провалитися.
Роман Чайка: Але закон Андруховича «ти крадеш і у тебе крадуть», запамятайте, не спрацьовує. Наприклад, я давно вже перестав красти книжки, після того, як украв Алена Ґінзберґа в оригіналі в канадському ліцеї, бо в нас його просто не видавали. Раз у чотири роки, коли йде перевидання, я поновлюю дві речі – це «Рекреації» і «Московіада». У мене їх стабільно крадуть. На другому місці за крадіжками у мене Жадан. Чогось все решту не крадуть.
Записав Сергій Шебеліст, спеціально для «Арт-Вертепу»
Додав Art-Vertep 23 червня 2008
Про автора
Культова група Львова, "Мертвий півень" - це більше, ніж просто добра рок-музика. На концерти "МП" приходять три, якщо не чотири, покоління.
Офигезный концерт!!! Андрухович - просто таки РОКСТАР!)