Учасники

Автори / Артем Чех / Про розумних жінок, український видавничий бізнес і власних читачів

Для такого молодого письменника чотири випущені книги - це вже досить серйозний успіх. Чим зараз живе молодий письменник, яким бачить свого читача? Завісу таємниці над цими питаннями ми намагалися підняти за допомогою Артема Чеха.

Яке слово ви вважаєте найсильнішим? З чого краще починати новий твір?

Артем Чех: Я думаю, що найбільш енергетично сильне слово – це ім'я. Тому – з імені головного героя.

А найулюбленіший розділовий знак?

А.Ч.: Трикрапка. У ньому є якась недомовленість, посил, ним можна багато що сказати або недоговорити.

Назви топ-п'ятірку своїх улюблених письменників і їх творів.

А.Ч.: Набоков – «Захист Лужина», Достоєвський – «Брати Карамазови», Довлатов – «Ремесло», Кундера – «Безсмертя» і Чехов – складно назвати якесь один твір, у нього багато хороших книг.

Раз уже ми згадали Достоєвського. Він писав об'ємні книги, тому що був вимушений розплачуватися з карточними боргами. У тебе досить маленькі книги. Не плануєш чогось важчого і соліднішого?

А.Ч.: Якраз зараз працюю над об'ємнішою книгою! Можливо, не такою великою, як писав Федір Михайлович, але все-таки.

Любиш кіно? Назви п'ять улюблених фільмів.

А.Ч: Дуже люблю. Складно так одразу назвати. Давай почнемо з п'ятірки режисерів.Джім Джармуш,Вім Вендерс,Феліні,Бертолуччі, Вісконті.

А з більш попсових?

А.Ч.: Не знаю.Спайк Лі, напевно. Нік Кассаветіс – «Щоденник», «Вона прекрасна».

Останні фільми, що вразили тебе, пам'ятаєш?

А.Ч. : «Мої чорничні ночі» Вонга Кар Вая.

Багато критиків затаврували цей фільм і назвали нехарактерним і дешевим як для режисера такого рівня.

А.Ч.: Вони там усі такі милі, просто приголомшливі – Джуд Лоу.

Коли працюєш, слухаєш музику? Чи творчість вимагає тиші?

А.Ч.: Іноді слухаю, іноді ні. Часом пишу під Майла – це електронна музичка, іноді вмикаю звичайний drum. Просто деколи потрібен ритм. А насправді – якщо є натхнення, ти пишеш, якщо немає –...

Звідки черпаєш натхнення?

А.Ч.: Натхнення можна черпати звідки завгодно. Це, мені здається, схоже на секс. Спочатку у тебе є натхнення, тебе торкає все, що завгодно. Дванадцятирічні дівчатка і зрілі сорокалітні жінки. Ти починаєш діяти під впливом цього самого натхнення. Але воно може вичерпатися, і тоді потрібно виходити на техніку, щоб закінчити почату справу. Так і в творчості. Я починаю з натхнення, а закінчую, швидше, рутинною роботою. Тоді вже я вмикаю музику і під неї пишу.

Буває таке, що книга «важко йде»?

А.Ч.: Буває. Але частіше важко дописувати окремі розділи. Якраз книги дописуються легко. Хочеться навіть продовжувати, продовжувати й продовжувати. Тому що народжується мільйон ідей, як її закінчити. У найостанніший момент, вже практично перед тим, коли книгу час здавати у видавництво, народжується кінцівка.

Не боїшся літературної рутини? Того, що творчість перетвориться на конвеєр, набридне? Не бувало такого, що видавці дзвонили, підганяли, а книга все ніяк не писалася?

А.Ч.: Було таке один раз. Мені довелося повністю концентруватися на тексті. Він мені снився, підозрюю, що я снився йому, але, на щастя, все закінчилося благополучно.

Пам'ятаєш момент, коли в тобі виявилася тяга до літературної творчості, самовираження?

А.Ч.: Так, це був момент, коли в мені заграла пихатість. Коли я зрозумів, що я хочу бути відомим, знаменитим, ходити по вечірках, брати участь в оргіях. Мені були років 12, напевно. Я почав писати, я почав писати вірші, я думав, що я стану відомим, популярним.

А потім зрозумів, що проза все-таки більш затребувана?

А.Ч.: Та ні, просто потім виявилось, що я не вмію писати вірші.

Тобі про це хтось люб'язно повідомив чи ти сам дійшов такого висновку?

А.Ч.: Я сам. Просто почав читати тих, кого потрібно, а не навпаки. І почав писати прозу. І до цих пір в мені горить вогник пихатості, я хочу писати.

Хочеш отримати Нобелівську премію?

А.Ч.: Ну, тоді я вже буду старим, дряхлим імпотентом. Тому мені вже це буде нецікаво.

Але є ж і виключення серед нобелівських лауреатів!

А.Ч.: Так, є. Просто для того, щоб її отримати, потрібні перекладачі і ще купа всього. А мені потрібно все одразу, тут і зараз.

А в цій країні можна отримати все й одразу?

А.Ч.: Можна.

Що для цього потрібно зробити?

А.Ч.: Для цього потрібно багато піару, багато сил і ще багато чого. А я дуже ледача людина. Все буде досягнуто майстерністю, яка в мені десь глибоко живе.

Ти пишеш більше заради власної пихатості чи тому, що просто хотілося взяти і написати що-небудь?

А.Ч.: Одне з іншим пов'язане. І бажання писати, і бажання писати для себе. Звичайно, я думав про те, що книги мені коли-небудь принесуть світову популярність і я стану другим Пауло Коельо.

До речі, про ідеали. Коли пишеш книги, рівняєшся на когось?

А.Ч.: Звичайно. Колись рівнявся на сучасну українську літературу, читав Жадана, Прохаська. Мене це надихало. Хоча зараз у мене вже вище критерії «рівняння».

Яка перспектива українського книговидавництва?

А.Ч.: Зараз справи йдуть сумно. Але якщо кожне видавництво випускатиме 20-30 авторів а-ля Олександра Марініна, і це продаватиметься, то справи підуть краще. А я особисто розраховую на переклади своїх книг. Тому що в Україні складно заробити гроші, видаючи книги.

Ти живеш за рахунок своєї творчості?

А.Ч.: Звісно, ні. Доводиться працювати. Я працюю райтером.

Розкажи трохи про себе. Артем Чех – твоє справжнє ім'я?

А.Ч.: Ні, це псевдонім. У дитинстві я часто бував у Чехії, і хлоп'ята у дворі називали мене чехом. Так і з'явився цей псевдонім. А родом я з Черкас, є таке містечко в центрі України, і прожив там до 17 років. За освітою – соціолог.

Якби ти вирішив кардинально змінити своє життя, як герой твоєї книги Киня, з чого б ти почав?

А.Ч.: Почав би зі своєї ліні. А взагалі виходить замкнуте коло – мені буде складно щось у собі змінити, тому що я ледачий. Хотілося би стати зухвалішим, я дуже поступливий. А ще хотілося б кинути палити. Люблю запах диму, але не люблю запах себе після куріння.

Яка глобальна мета твоєї творчості? Кому адресовані твої книги?

А.Ч.: Враховуючи мову, на якій я пишу, то мій читач – середньостатистичний могилянець – студент Києво-могилянської академії. Україномовній і національно стурбований. 20 років. Хоча мене читає і багато російськомовної молоді.

Чи складно зараз пробитися молодому письменникові?

А.Ч.: Пробитися складно, а випустити книгу – ні.

Ти бачиш свої книги і сюжети на сцені театру або на кіноекрані?

А.Ч.: А як же! Я би сам написав сценарій, і самому Кокотюсі би сподобалося.

Можеш назвати «ознаки» класного мужика?

А.Ч.: Помірно егоїстичний, красивий, розумний, талановитий.

Як ти?...

А.Ч.: Так!

А яка вона – справжня жінка?

А.Ч.: Помірно егоїстична, красива, розумна, талановита. Головне, щоб була розумна і красива. Я чомусь дуже люблю розумних жінок. Терпіти не можу дурних.

Анна Фіонік, ХайВей

Додав Art-Vertep 26 червня 2008