Автори / Фестиваль Країна мрій / «Вишиванки плюс книжки»
Минулими вихідними Співоче поле в Києві уп’яте перетворилося на Країну Мрій ─ 21-22 червня там проходив один із найочікуваніших українських етнофестивалів. Назва цього свята любителів автентики та екзотики виправдовує себе на всі сто ─ тут дійсно здійснюються мрії. Не вірите? Спитайте когось із українських письменників, які брали участь у літературній частині фестивалю. Не сумнівайтеся, вони підтвердять, що цього року збулася їх давня мрія ─ вперше за п’ятирічну історію «Країни мрій» на ній, крім гончарів, вишивальників, ковалів та теслярів були присутні й вони ─ майстри красного слова.
Діяло три літературні сцени: велика ─ на подвір’ї музею імені І.Гончара, та дві малі ─ біля воза та біля криниці. На сценах впродовж двох днів змінювали одне одного сучасні, відомі й не дуже, письменники і влаштовували літературні перформанси та читання. Поблизу великої сцени майстер-офортист демонстрував чудеса друкарської майстерності на старовинному офортному станку. На початку Алеї Майстрів розміщувалися ятки з українськими книжками ─ і все це разом узяте працювало в умовах підвищеної уваги з боку відвідувачів. Жоден виступ письменників не залишився без уваги, а другого дня фестивалю двір у приміщенні музею було заповнено майже вщент. Два дні поміж автентичної музики, пахощів екзотичних страв, вишиванок та книжок промайнули непомітно. Позитивна енергетика та святковий настрій передалися і учасникам фестивалю, і його відвідувачам ─ перша спроба Літературної Країни Мрій, безумовно, вийшла вдалою. Це може підтвердити й наш спеціальний кореспондент Левко Світський, і письменники, і навіть сам господар Країни Мрій Олег Скрипка, чиї враження від фестивалю читайте далі.
Кобзар: перезавантаження
Був я тут на Співочому Полі, й не тому Полі, що Маккартні, а на тому, що Скрипка. Стільки шуму було через екс-бітла, що «Країна Мрій», здавалося, лишиться непоміченою з українських телевеж. Як і решта співвітчизників, я не мав можливості спостерігати за подіями фестивалю з власної канапи – і слава Богу.
Отже, ваш вірний кореспондент перевдягнувся українцем, тобто замість звичайної сорочки вбрався у вишиту, спеціально куплену для такого дня, і подався до того самого Співочого Поля – і не того Поля, що Моріа з оркестром, а Поля Мрій, столиці однойменної країни.
Іду собі у натовпі громадян, що так само перевдягнулися українцями у прагненні купити сувенір, послухати музики та попити пива у етнографічному оточенні, коли гульк – а на алеї при вході повнісінько яток з книжками. Звісно, хтось інший обминув би це увагою, але тільки не кореспондент ДЧ. Торік на фестивалі теж були книжки, але значно менше і значно нижче, тобто майже біля сцени. А тут – на самому початку. Побалакав з милими дівчатами за прилавком, поцікавився, що купують, коли раптом чую – щось не те в повітрі, якісь дивні звуки. Як воно зазвичай на ярмарку – гомін, музика, реклама, а тут – підсилювач промовляє людським голосом, і не просто промовляє, а читає якийсь текст. Невже аудіо-книга? – промайнуло в думках. Рушаю на звук і раптом бачу перед собою справжнісінького воза, тільки без коней, а на возі жіночка в очіпку читає щось із книжки у мікрофон. Я зупинився з цікавості – і не тільки я. На двох лавах вже сиділо десяток людей, а решта слухати стоячи. Хтось за хвилину рушав собі далі, хтось залишився до кінця, зокрема і ваш кореспондент. Жінка завершила читання і запропонувала слухачам тут-таки придбати її книжку з автографом, бо, як виявилося, вона є письменницею, дипломантом «Коронації слова» Ганною Ручай.
Поки охочі купували книжки, я уважно роздивлявся навкруги і побачив оголошення: «Розклад роботи літературних сцен». Погодьтеся, що така назва не може не заінтригувати. Отже, на фестивалі, окрім головної літературної сцени на подвір’ї музею Івана Гончара, є також дві міні-сцени – біля воза і біля криниці. Цікаво. Центральні події, зрозуміло, відбуваються на головній сцені, але я був би поганим кореспондентом, якби полював тільки на головних героїв. І тому вирішив залишитися тут, на міні-сценах, щоб побачити сучасну літературу такою, якою вона насправді є – без помпи, без режисури, без презентацій та прем’єр.
Неподалік від воза і справді розташувалася криниця, навіть з відром води на зрубі. Поруч – мікрофон, підсилювач та дві лави для глядачів. Там теж відбувалося читання. Тепер я слухав поетів «Гоголівської @кадемії». Люди зупинялися, утворюючи невеличкий натовп. А біля возу тим часом естафету прийняли автори видавництва «Нора-Друк».
І вирішив я поспостерігати за цим незвичним явищем. Як вчать шпигунські романи, зайняв зручну позицію у пивниці навпроти – і від спраги не помреш, і обидві сцени видно. Там і просидів до кінця дня.
Поети змінювали письменників, молоді — старих. Хто читав, хто розповідав, а хто просто закликав до себе публіку на автограф-сесію. Біля одних збиралося з десяток людей, інші зупиняли багато перехожих. Я дивився і не міг відчепитися від думки – віз, криниця, слухачі, перехожі… Чогось іще бракує для завершення образу. І раптом зрозумів – не вистачає кобзи! Точно так колись збиралися біля криниці послухати кобзаря, а він співав, розповідав історії, розважав людей. Добрий кобзар – багато людей збирається, поганий – співає сам собі. Доброму подають грошей, поганому – стусанів.
От і наші сучасні письменники, які позбавлені книгарень, журналів, телебачення та газет, перетворюються на кобзарів – виходять на ярмарок, сідають біля возу та починають розповідати. Може, це просто спосіб виживання у чужому інформаційному просторі?
Отакі філософські думки обсіли вашого кореспондента біля літературних міні-сцен «Країни Мрій». І вирішив я підтримати наших письменників за їхню сміливість та талант. Купив книжку та взяв на ній автограф. Хай вам добре кобзарюється!
КОМЕНТАРІ
Брати Капранови, організатори літературної «Країни Мрій»:
─ Книжки живуть у «Країні Мрій» давно, але нам завжди було прикро – ковалі, гончарі, ткалі вважаються народними майстрами, а письменники – ні. Таку несправедливість вирішили подолати цього року. І знаєте, аншлаги біля літературної сцени підтвердили, що не ми одинокі у своїх думках. Тим більше, що Олег Скрипка зізнався – долучення літератури до етнофестивалю було його давньою мрією. Отже ми ще раз переконалися – якщо люди не йдуть до книжок, треба нести книжку до них. Сподіваємося, що господарям фестивалю припаде до смаку наша перша спроба і письменники надалі будуть повноправними громадянами «Країни Мрій».
Світлана Поваляєва:
– Я дуже люблю фестиваль «Країна мрій». Для мене Скрипка – одна з небагатьох чесних чистих особистостей. Це справжній рокер, справжній українець. Я з великою повагою ставлюся до цього фестивалю. Звичайно, це супер, що нарешті й книжка сюди приїхала.
Роман Скиба:
– Література, книги на «Країні мрій» – це позитивно. Адже без літератури нічого порядного не повинно відбуватися. Література – це святе (сміється).
Сергій Пантюк:
– Присутність літератури – це скрізь добре. У нас література є реально упослідженою і виглядає придатком до всього. І тому коли я почув, що в рамцях «Країни мрій» буде література, то зрозумів: нарешті «дійшло». Я Олегові за це тільки вдячний. А взагалі в наступні роки треба так скреативити, щоб література була скрізь: от наприклад, співають – а поміж них поети читають вірші...
Михайло Бриних:
– Загалом усе чудово й органічно. Не знаю, що тут може бути дискусійного чи дивного. Якщо враховувати те, що на фестивалі з самого початку була Алея майстрів, то українські книговидавці – це також свого роду майстри. Вони так само мали би бути представлені – навіть ще масовіше.
Оксана Забужко:
– Література на фестивалі – це дійсно розширення «Країни мрій», вихід її за межі власне музичного фестивалю до справді культурної події в широкому сенсі, яка відповідає своїй назві. На «Країні мрій» принаймні культура почуває себе в повному праві, жанрах і всіх видах. Літературні читання – це дуже гарна штука. Тим більше, що все набагато краще, ніж можна було сподіватися. В принципі, літературні читання просто неба – не найкраща ідея. Але вони вийшли. На цю тему можна би було більше поговорити, коли згадати, що літературні читання просто неба вдаються тоді, коли в країні починається період якоїсь кризи. Я не жартую. Найшикарніший поетичний фестиваль у світі проходить у роздертій начетверо нарковійнами та наркопартизанкою Колумбії у місті Меделін. Тут на нічних стадіонах у 15-20 тисяч осіб збирається молодь – аби послухати поетів, які читають усіма мовами світу. І на цей час у країні оголошується перемир’я. Це єдина аналогія, яка в мене спалахує.
Олег Скрипка, організатор "Країни Мрій":
─ Кому належить ідея запровадження літературної сцени та книжкового ярмарку в Країні Мрій?
─ Це спільна ідея всіх організаторів фестивалю. В нас минулого року книги вже були представлені, але вони розчинялись серед Алеї Майстрів, що не давало їм продемонструвати себе в усій красі. Тому цього року ми вирішили, що книжковий ярмарок буде окремою частиною фестивалю. Запропонували співпрацю видавництву «Зелений пес». А вже їхньою була ідея літературної сцени, авторських читань і навіть демонстрація друкарського процесу на старовинному офортному станку.
─ Що дало це людям, які відвідали фестиваль і безпосередньо авторам?
─ У Києві недостатньо магазинів, де можна купити українську літературу, а тим паче, де можна зустрітись і поспілкуватись з автором, взяти в нього автограф. На мою думку, це дуже цікаво. А нам, організаторам, було це цікаво як на рівні ідеї, так на рівні реалізації, особливо реалізації. Та й розташування було обрано дуже вдало. Спочатку ти потрапляєш в країну книг, магії, фантастики, казок, потім до країни мистецтва, яке роблять людські руки, і наостанок до країни музики. Читачі познайомилися з тими, хто для них творить і чиє ім’я вони бачать на обкладинках книг. Автори ж дізнались, яким є коло їхніх читачів.
─ Ви придбали собі якусь книжку?
─ Я купив кілька книг ще до початку фестивалю, коли йшла підготовка. В мене так мало часу, що книжка до рук потрапляє рідше, ніж хочеться. Нещодавно читав деякі класичні твори та Кожелянка. На черзі Забужко та Шевчук, але ще не відкривав.
─ Чи є твір, який сильно вразив і який порадите прочитати?
─ «Людинець» Василя Кожелянка. Я читав його до Помаранчевої революції, а події 2004 року і події в книзі настільки схожі, що це вразило і здалося дивним. Хто прочитає цю книгу зараз, то подумає, що вона написана після революції.
─ Як, на вашу думку, можна заохотити людей більше читати?
─ У нас все поступово спрямовує в правильне русло. Радіо та телебачення стають настільки брудними, що неможливо слухати і дивитись. Люди будуть читати і непотрібно їх заохочувати, їм потрібна інформація: що з’явилось нового, де це можна дістати.
─ Книга написана українською досі залишається дорожчою за ту, яка написана російською. Що робити з цим?
─ Такі питання потрібно вирішувати на державному рівні, вітчизняний письменник та виробник повинен отримувати підтримку з боку влади. Думаю, що російська влада своїх підтримує. Причиною є й те, що українська книга кращої якості, а це додаткові витрати. Але якщо людина хоче читати українською, то вона читатиме і її ніщо не зупинить.
─ Чи буде мати продовження Літературна Країна Мрій?
─ Я цього хочу і на це надіюсь.
─ Ваше побажання читачам.
─ Читати гарну літературу українською мовою. Завжди цікаво дізнаватись щось нове, а література в цьому плані ─ невичерпне джерело. Українська мова – красива, милозвучна, ніжна – в літературі вона розкрита й розвинена якнайкраще, в побуті вона часто бідна і бліда. Мову потрібно вчити, вдосконалювати, практикувати, а для цього – читати!
Друг Читача
Додав Art-Vertep 27 червня 2008
Про автора
Міжнародний етнічний фестиваль "Країна мрій", м. Київ, Співоче поле. Ініціатор фестивалю - Олег Скрипка.
Картина "Портрет сестри", знаходиться в приватній колекції Тимофія Хом'яка!