Учасники

Автори / Фестиваль Тарас Бульба / Фестиваль «Тарас Бульба» відбувся!

15 — 17 липня в м. Дубно відбувався VIII рок-фестиваль «Тарас Бульба». Протягом першого дня фестивалю було представлено 28 гуртів з 16 міст України. Кожен з них мав нагоду зарекомендувати себе за допомогою двох композицій. Власне про самі виступи гуртів та про найяскравіші із них — в наступній частини репортажу. Наразі я торкнуся питань організаційних та, звичайно, результатів фестивалю.

Отож, гран-прі фестивалю «Тарас Бульба» виборола львівська група «Ніагара»! Винагородою для них стане запис альбому на студії групи «Вій» «Гута Рекордз» і тиражування в кількості 1000 штук в компанії «UKRMUSIC». Хочеться вірити, що запис все-таки відбудеться, бо минулорічні переможці «ОЯК» так і не отримали обіцяного альбому…

Решта місць розділено між такими гуртами:

І премія — «Анна» (Львів).

ІІ премія — «Полинове Поле» (Львів), «Странные Дети» (Білозерськ Донецької обл.).

ІІІ премія — «Da Bitt» (Одеса), «Бастард» (Львів), «Тенета» (Кривий Ріг, Дніпропетровської обл.).

Дипломанти фестивалю — «Pins» (Кременчук Полтавської обл..) «Etwas Unders» (Київ).

Підсумок фестивалю відбувся на завершальній прес-конференції. На запитання журналістів відповідали учасники журі, а саме:

• Юрій Шаріфов — голова журі, музикант з багаторічним стажем і багатющим досвідом.

• Сергій Шишкін — композитор, поет, виконавець авторської пісні. Відкрита людина, яка сміливо й легко йшла на контакт з журналістами і докладно все пояснювала. При чому, як в офіційній так і в залаштунковій атмосфері.

• Дмитро Добрий-Вечір — лідер культового гурту «Вій». На прес-конференції продемонстрував себе як особа принципова, яка не визнає жодних авторитетів. Гадаю, з такими людьми в журі, можна не сумніватися в справедливій колегіальності вибору.

• Сергій Шматок — гітарист-віртуоз, колись достатньо відомий на колишніх «союзних» теренах.

• Ігор Мельник — голова правління видавничої компанії «UKRMUSIC». Либонь, єдиний представник бізнесової складової шоу-бізнесу в складі журі.

Дехто звинувачував саме Шаріфова, як голову журі і львів’янина у тріумфі львівських команд. Але справа в тому, що Львів представляли справді сильні конкурсанти. І справді, є сенс якщо не говорити про «львівський феномен», то, принаймні, задуматися над «живими» попередніми відборами в усіх регіонах. Це дасть змогу підняти рівень виконавців, а, отже, і фестивалю зокрема. Бо багато гуртів в Дубно виглядали просто неконкурентноздатно.

Іншою проблемою став відбір виконавців. Відомо, що гурти ретельно добиралися київською дирекцією за наданими демо-записами. Лише у Львові проходив спочатку відбір за демо-записами, в результаті якого з 53 гуртів було відібрано 15, які повинні були потім знову доводити право виступати в Дубно на окремому «живому» львівському відбірковому турі. Журі під головуванням знову-таки Юрія Шаріфова (львів’янина, до речі) обрало 4 команди, які в результаті посіли всі найвищі щаблі фінального конкурсу в Дубно.

Якщо відкинути «розмусолювання» насущних (себто, фінансових) проблем рок-музики в нашій державі, було піднято кілька цікавих дискусійних тем, на кшталт участі у фесті виконавців електронної музики. Мова була не про гурти, які мають в складі ді-джея (який може скретчувати, або використовувати одинокі семпли), а про музикантів, які представляють в записі електроніку як основу музики, без якої гурт «не звучить» під час живих виступів.

Проблема жанрової подібності зачепив сам Дмитро Добрий-Вечір. Справді, добряча половина фіналістів виконували важку музику: чи то нью-метал, чи готика, чи кор у різних іпостасях. Решта членів журі це визнали і задумалися над наступним фестивалем та презентацією ширшого кола стилів.

Окрім журі та виконавчого директора фесту Миколи Арсенюка, на прес-конференції був присутній мер міста Дубно, за сприяння якого і відбувається «Тарас Бульба». Попри сподівання, мер виявився не зашкарублим совковим функціонером, який зацікавлений у фестивалі виключно в контексті ПІАРУ власної персони, а «своїм хлопцем», якому справді не байдужі проблеми розвитку сучасної рок-музики і музикантів-учасників фестивалю зокрема. Варто віддати належне і дубенській міськраді, адже переважно в райцентрах кошти, виділені міським бюджетом на розвиток культури, обмежуються виплатами зарплати культпрацівникам. А в дубенському бюджеті існує спеціальна стаття витрат — «Тарас Бульба». І допоки існують такі прецеденти, не все ще втрачено для рок-музики в нашій державі.

Загалом, організація «Тараса Бульби» доволі хороша. Але можна було знайти пару серйозних спонсорів, ніж кілька десятків дрібних, як це було зроблено цього разу. Щоб хоча б повертати учасникам вартість дороги. Це дасть змогу розширити географію виконавців, бо наразі приїжджають переважно групи з Західної України, для яких доїзд обходиться порівняно недорого. А практика показує, що на Сході чи Півдні успішно існують не менш талановиті україномовні гурти, ніж на Заході.

Репортаж з рок-фестивалю «Тарас Бульба» (частина друга — враження)

В першій частині репортажу Ви мали нагоду ознайомитися з офіційними результатами та проблематикою фестивалю. Зараз я спробую передати атмосферу, яка панувала в Дубно та поділитися власними враженнями від гуртів, які вразили особисто мене.

Протягом першого дня фестивалю було представлено 28 гуртів з 16 міст України. Кожен з них мав нагоду зарекомендувати себе за допомогою двох композицій. Правду кажучи, перші гурти здебільшого створювали гнітюче враження. Хтось безнадійно застряг у металевих лапах «вісімдесятих», з усіма відповідними атрибутами, на кшталт занудних восьмихвилинних повторювань трьох рифів, «здертих» з Metallica або Iron Maiden. Комусь при намаганні бути оригінальним, не вистачало вміння володіти інструментом. Це примусило журі згодом визнати недосконалість відбору за демо-записами.

Ю.Шаріфов: Ось, чую я в запису ритм-секцію, три гітари, два вокали, два клавішних інструменти, плюс якась електронна підкладка. А виходить цей же гурт на живу сцену в складі трьох чоловік і банально «не звучить». А за ті гурти, які я відібрав у Львові за допомогою «живого» відбіркового туру, я відповідаю. І вони показали відповідний результат.

Сірість було порушено, коли на сцену вийшли закарпатці «NuTone» (м. Чоп). Подумалось: нарешті! Квартет представив цікаві і часто суто характерні для закарпатського регіону ідеї, втілені в стилістиці Machine Head та Korn (на власний страх і ризик дозволю собі порівнювати молоді українські гурти з відомими зарубіжними стовпами. Жодного таврування — виключно заради внесення ясності). Музика «Nutone» вимагає інтелектуального сприйняття, проте не позбавлена драйву. Варто зауважити, що в Чопі, маленькому прикордонному містечку з 11-тисячним населенням, існують аж 2 гурти — «NuTone» та «Bambula Bee», які достойно представили закарпатський регіон на фестивалі.

Наступним яскравим враженням були київські «Etwas Unders». Від шалених емоцій, які випромінювала вокалістка гурту, волосся ставало дибки. Її майстерному ґроулінґу позаздрили б Kittie, але, крім того, у неї чудовий голос, яким вона просто поставила всіх «на вуха». Хлопці-гітаристи добротно виконували свою роботу, забезпечуючи надійні звукові тили. Ударниця — чи не єдина відома мені дівчина, яка вправляється зі спареною педаллю до бас-барабана. Шкода, що журі оцінило старання цього гурту лише дипломанством — як на мене, вони заслуговували на більше.

Львівська «Анна» як завжди «порвала» натовп. Під жодну групу людиська так не «ковбасилися». Крім драйвової музики, цьому сприяла поведінка фронтмена Вітьки, який знає, як завести «наймертвішу» публіку.

Одесити «Da Bitt» за тиждень перед «Тарасом Бульбою» стали переможцями Всеукраїнського конкурсу «Червона Рута». В Дубно вони довели, що нагорода — цілком заслужена. В той час, як чимало гуртів виконували важку музику, «Da Bitt» зробили ставку на фанкові мотиви з мелодійними ґранджовими приспівами. Уявіть собі суміш Incubus та Red Hot Chili Peppers з дівчиною-солісткою! Аналогів їм не було в Дубно. Третє місце повинне простимулювати гурт до майбутніх звершень, бо об’єктивно за рік вони сміливо можуть претендувати на найвищі нагороди.

«Pins» з Кременчука виділялися дивними і, що головне, непорожніми текстами. Відповідною була й музика — важка, проте інтелектуальна. Мало хто в Україні робить музику, схожу на Tool. «Pins» наблизилися до Tool не просто технічно, а й ідеологічно: це проявлялося як в інструментальних партіях, так і в поведінці на сцені і текстах. Музика для уважного прослуховування вдома на канапі.

Львівська «Ніагара» продемонструвала гармонійність у всьому: використання сучасних стильових прийомів, важкість, мелодійність і ритмічність. Чіткість, зіграність і професіоналізм привели «Ніагару» до заслуженої перемоги.

Ще на початку «Тараса Бульби» я поставив собі за мету зосередити майбутній репортаж виключно на молодих командах-учасниках. Більше того, про гостей (хедлайнерів) фестивалю взагалі не хотів згадувати — про них і так напишуть, та й я свого часу писав про більшість із них. Але сталося непередбачуване: один з гуртів, про який я багато чув, але не мав можливості спостерігати «на живо», таки змусив мене зробити виняток.

Про «Оркестр Янки Козир» багато писали як про переможців попереднього «Тараса Бульби», чи представників України на фіналі GBOB у Лондоні. «ОЯК» не просто талановиті — це гурт світового рівня! Вони спромоглися підняти неймовірний пласт культурної спадщини українського народу, змішати його з альтернативними досягненнями Бйорк та все можливих проектів Майка Паттона і подати цю глибину у формі, доступній для пересічного обивателя, який бажає лиш хліба й видовищ. Ще нікому в Україні не вдавалося так природно (!) поєднати фанк, сучасний метал, фольк, класику, прогресивний рок та багато різних, здавалось би, непоєднуваних стильових кавалків у безперервний потік колосальної енергії, здатний вертати гори.

Висновок один: після таких концертів хочеться жити!

Юрко Козій

Додав Art-Vertep 23 липня 2005