Автори / Леонід Кононович / Леонід Кононович: «Українському читачеві сильний герой не потрібен»
Він був у багатьох гарячих точках, торгував книжками, вирощував і вирощує бульбу. Його руки добре знають як фізичну працю, так і клавіші комп’ютера. Мене він завжди інтриґував своїми поглядами на світ, але завше бракувало часу на глибші розмови. А може, воно й не треба — багато говорити з письменником, адже він точніше висловлюється в тексті. Подарована Леонідом книжка «Тема для медитації» пролежала без руху цілий місяць — але коли я взяв її до рук! Ні, я не читаю запоєм, люблю перериватися на особливо цікавій фразі, аби за тиждень перевірити враження — а як у іншому стані сприймається думка: не міліє? не видається надуманою? «Тема для медитації» вразила: Кононович болить тими ж болями, що й я, радіє тим же неочевидним радощам, і ненавидить те, що й сам не вмію забути… І ось ми говоримо. Розмова поступово стає монологом письменника, який я вирішив не переривати запитаннями, позначивши їх пізніше рубриками.
Л.К.: Народився я 1958 року в селі Красилівка Ставищанського району на Київщині. Навчався на філологічному факультеті Київського університету, звідки був виключений за небажання вивчати історію КПРС.
Кононович і критика
Критика ніколи особливо не звертала на мене уваги. Інтерес до «Теми для медитації» зумовлений, мабуть, тим, що це роман про епоху. Мені завжди боліло, що після оцієї так званої незалежности всі про все забули, ніхто так і не дав належної оцінки радянському режимові, а голод Тридцять Третього перетворився просто на факт, над яким ніхто не замислюється й якого ніхто не хоче тлумачити на політичному рівні. Колись В’ячеслав Медвідь написав: "Ми повинні зробити все, щоб через сто років не сказали: «У 1933 році на Україні був голод. Померло 7–8 мільйонів душ».
Голод
Сказано це було наприпочатку
Але передовсім цей роман був для мене осмисленням власного життя. Глибоко переконаний, що людина не просто так народжується в певну епоху, її посилають у цей світ виконати якусь роль, сказати б, якесь завдання, — от тільки яке? Не хочеться думати, що людина — це біологічна машина, котра просто функціонує доти, поки не поламається. Хоча розгадувати Божий промисел — заняття невдячне, і ця книга ще раз засвідчує оцю марність.
Кононович і… три букви
Серединою
Кононович і бойовик
Час минав, настала перебудова, потім — незалежність. Накопичилося чимало вражень від нової епохи, і їх треба було осмислити. Крім того, я помітив, що в нашій прозі бракує такого поширеного жанру, як бойовик — із динамікою подій, сильною особистістю, з чітким настановленням на перемогу. Так з’явився кримінальний роман «Я, зомбі», а згодом і серія «Тартар».
Утім, зараз бачу, що це було просто марнування часу й зусиль. У кожному суспільстві є свій стандарт масового жанру, й українському читачеві сильний герой не потрібен. Епоха героїв минулася! Змінилися суспільні пріоритети: у нас крамар цінується більше, ніж воїн, політик важить більше, ніж мудрець, а чиновник має незмірно більшу вагу, ніж поет. Врешті, мені просто стало затісно в цьому жанрі.
Втеча від маскульту
Збагнув, що слід рухатися далі. Крім того, мене прикро вразила оця карнавальність нової української прози: враження таке, ніби в нашій історії не було нічого, тож і писати треба тільки про ширку, бухло та секс! Звичайно, причина тут проста: люди просто не «підключені» до історії свого народу, вони висять у вакуумі, то про що ж їм іще писати? Врешті, багато хто з них у минулому був комуністом, а це, що не кажіть, діагноз.
Були й інші причини писати серйозну прозу. Позаторік вийшла книжка «Повернення», куди ввійшло дещо зі згаданої збірки «Малюнок з натури» (новела «Повернення» і
Мене це здивувало. А тут іще видавець довідався про мій давній задум великого роману — так я за рік і написав «Тему для медитації». А як же страшно було братися за таку річ. Адже
«Тема для медитації» як біографія покоління
Чомусь усі переконані, що в цій книжці викладено моє власне життя. Ототожнювати героя з автором — велика помилка. Звичайно, тут є й мій власний досвід, але писав я передовсім про інших людей: моїх односельчан, які пережили голод, і тих, кого вже немає на світі, про тих, кому ламали життя в сімдесяті. Це роман про покоління молодих людей, які наважилися запитати: «А, може, було інакше»? І партія, звісно, їм відповіла. Як уміла! В мене теж була така доля, але я — лише один з багатьох, пересічний українець, не більше.
Кононович і магія
Писав я «Тему…» в період зневіри й відчаю. Коли виявилося, що всі ідеали нічого не варті й наша незалежна держава стала пасткою, ворогом для свого народу. Потрібно було знайти якесь опертя.
Віддавна мене не полишає відчуття, що десь у глибинах нашої національної свідомости криється потужна сила, від котрої відірвалися. І коли працював над романом, врешті збагнув, що джерело криється в давніх язичницьких культах і віруваннях. Науковіше сказати — в особливостях того буттєвого дискурсу, котрий витікає з архаїчної ментальности. Здається, в нашій підсвідомості закладено якісь магічні ключі, що активізуються в екстремальні моменти історії — й саме завдяки їм нація зуміла вижити всупереч усьому.
Звідки взявся Кононович
Пам’ятаю, в університеті одна партійна діячка, куратор нашого курсу, обурено кричала мені: «Ну, звідки ви такі беретеся? Ми ж вас під корінь винищили, вирвали як бур’ян… а ви знову з’являєтеся!» Тоді подумав: а й справді, звідки? А от звідти! З тої національної містики, що закладається у дитинстві. Енерґія того струму й допомогла мені вийти зі стану зневіри, тримала мене, коли писав роман. По суті, цей роман — навіть не художня річ. Для того, хто його читає, про художність не йдеться, тому що він за своєю функцією виконує ролю магічного заклинання — заклинання смерти.
«Інтернаціоналізм чи русифікація» і Кононович
Чому я зачіпаю в романі «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» Передусім мені хотілося нарешті підняти питання про люстрацію, котру вже пустили в непам’ять. І то не про ту нікчемну, беззубу люстрацію, котру нещодавно пропонували наші політики. Потрібно врешті поставити питання руба і визнати, що комуністичний режим на Україні — то фашистський окупаційний режим. І комуністична партія — то партія фашистів.
І всі проблеми сучасної України полягають в тому, що нею керували колишні члени фашистської партії. Звідси ж витікають і практичні заходи: запровадження кримінальної відповідальности за членство в КПРС, позбавлення громадянських прав усіх, хто був у КПРС, заборона діяльности всіх політичних партій, що базуються на
Додав Art-Vertep 05 серпня 2005
А можна десь ці книжки в мережі почитати?