Увійти · Зареєструватися
 
Потік Афіші Товари Інформація

Автори / Леонід Кононович / Леонід Кононович: «Українському читачеві сильний герой не потрібен»

Він був у багатьох гарячих точках, торгував книжками, вирощував і вирощує бульбу. Його руки добре знають як фізичну працю, так і клавіші комп’ютера. Мене він завжди інтриґував своїми поглядами на світ, але завше бракувало часу на глибші розмови. А може, воно й не треба — багато говорити з письменником, адже він точніше висловлюється в тексті. Подарована Леонідом книжка «Тема для медитації» пролежала без руху цілий місяць — але коли я взяв її до рук! Ні, я не читаю запоєм, люблю перериватися на особливо цікавій фразі, аби за тиждень перевірити враження — а як у іншому стані сприймається думка: не міліє? не видається надуманою? «Тема для медитації» вразила: Кононович болить тими ж болями, що й я, радіє тим же неочевидним радощам, і ненавидить те, що й сам не вмію забути… І ось ми говоримо. Розмова поступово стає монологом письменника, який я вирішив не переривати запитаннями, позначивши їх пізніше рубриками.

Л.К.: Народився я 1958 року в селі Красилівка Ставищанського району на Київщині. Навчався на філологічному факультеті Київського університету, звідки був виключений за небажання вивчати історію КПРС. 1978-го затриманий органами КГБ за поширення українського самвидаву. Оскільки того ж року мене призвали в армію, то кримінальну справу вирішили не порушувати, а винесли письмове попередження за статтею 62 КК УРСР («распостранение националистической литератури»). Після армії навчався на українській філології в Київському педінституті, проте також довелося кинути, бо, як висловився декан, «ви негативно впливаєте на молодіжний колектив». Працював вантажником, сторожем, слюсарем. Писати почав серединою 1980-х, але довгий час друкувати нічого не вдавалося. На початку 1990-х дебютував кримінальним романом «Я, зомбі» в часопису «Сучасність». Першу книжку видав у 2000-му. Зараз переважно займаюся науковим перекладом (праці Еміля Дюркґайма, Жерара Мере, Жана Бодріяра). Своїм учителем у прозі вважаю Ернеста Гемінґвея. Улюблений поет — Богдан-Ігор Антонич. Улюблений роман — «Норвезький ліс» Гарукі Муракамі.

Кононович і критика

Критика ніколи особливо не звертала на мене уваги. Інтерес до «Теми для медитації» зумовлений, мабуть, тим, що це роман про епоху. Мені завжди боліло, що після оцієї так званої незалежности всі про все забули, ніхто так і не дав належної оцінки радянському режимові, а голод Тридцять Третього перетворився просто на факт, над яким ніхто не замислюється й якого ніхто не хоче тлумачити на політичному рівні. Колись В’ячеслав Медвідь написав: "Ми повинні зробити все, щоб через сто років не сказали: «У 1933 році на Україні був голод. Померло 7–8 мільйонів душ».

Голод 1933-го в «Темі для медитації»

Сказано це було наприпочатку 1990-х, але фраза глибоко запала в пам’ять, я часто міркував над нею й урешті збагнув, що це таки правда: забуття вже почалося, і нині для переважної більшости людей той страшний рік зводиться лише до короткої статистики. Втім, у романі я намагався ставити й інші проблеми: хтілося охопити всю епоху, підвести риску, сплатити борги, врешті-решт! Пам’ятаю, в ніч перед новим 2001-м озирнувсь я на те прокляте сторіччя, в якому ми жили, згадав долю свого роду, свого села, усіх тих, кого вбили, закопали живцем у землю, заморили голодом, і подумав: пам’ять — це все-таки підла штука, якщо суспільство може забутися про такі речі…

Але передовсім цей роман був для мене осмисленням власного життя. Глибоко переконаний, що людина не просто так народжується в певну епоху, її посилають у цей світ виконати якусь роль, сказати б, якесь завдання, — от тільки яке? Не хочеться думати, що людина — це біологічна машина, котра просто функціонує доти, поки не поламається. Хоча розгадувати Божий промисел — заняття невдячне, і ця книга ще раз засвідчує оцю марність.

Кононович і… три букви

Серединою 1980-х я написав книжку «Малюнок з натури» -експеримент із жанрами: макро-новела, мікро-новела, новела-есе, мікро-роман. Спершу писалося ніби для себе, але якось подумав, що варто щось і опублікувати. Поніс до журналу «Київ», але часописом якраз почала заправляти нова команда, переважно з колишніх комсомольських і партійних працівників. Ці люди глибоко ненавиділи — саме так, ненавиділи, я не перебільшую, — все, що виходило за межі їхнього розуміння, будь-яке живе слово. З мене почали сміятися: мовляв, що ти оце шукаєш, в літературі все вже знайдено… Та й взагалі, писати треба про життя, — про робітничий клас, наприклад! Потім надіслали й офіційну відповідь: «Ідея новели губиться в багатослів’ї, а тому вона квола, невиразна…» (це про «Повернення»). А не пішли б ви, думаю, на три букви! Більше з цією компанією діла не мав. Подібна ж історія була в журналі «Вітчизна» — ним також керував ставленик ЦК КПУ. Врешті, махнув рукою: виявляється, щоб пропхнути якусь річ до друку, треба витратити устократ більше енерґії, аніж для того, щоб її написати… Якщо ці речі чогось варті, думалося мені, то вони зостануться вартими й через двадцять років.

Кононович і бойовик

Час минав, настала перебудова, потім — незалежність. Накопичилося чимало вражень від нової епохи, і їх треба було осмислити. Крім того, я помітив, що в нашій прозі бракує такого поширеного жанру, як бойовик — із динамікою подій, сильною особистістю, з чітким настановленням на перемогу. Так з’явився кримінальний роман «Я, зомбі», а згодом і серія «Тартар».

Утім, зараз бачу, що це було просто марнування часу й зусиль. У кожному суспільстві є свій стандарт масового жанру, й українському читачеві сильний герой не потрібен. Епоха героїв минулася! Змінилися суспільні пріоритети: у нас крамар цінується більше, ніж воїн, політик важить більше, ніж мудрець, а чиновник має незмірно більшу вагу, ніж поет. Врешті, мені просто стало затісно в цьому жанрі.

Втеча від маскульту

Збагнув, що слід рухатися далі. Крім того, мене прикро вразила оця карнавальність нової української прози: враження таке, ніби в нашій історії не було нічого, тож і писати треба тільки про ширку, бухло та секс! Звичайно, причина тут проста: люди просто не «підключені» до історії свого народу, вони висять у вакуумі, то про що ж їм іще писати? Врешті, багато хто з них у минулому був комуністом, а це, що не кажіть, діагноз.

Були й інші причини писати серйозну прозу. Позаторік вийшла книжка «Повернення», куди ввійшло дещо зі згаданої збірки «Малюнок з натури» (новела «Повернення» і мікро-роман «Зимова казка»). Не дуже й хотів це друкувати, але книжку сприйняли набагато краще, ніж детективи.

Мене це здивувало. А тут іще видавець довідався про мій давній задум великого роману — так я за рік і написав «Тему для медитації». А як же страшно було братися за таку річ. Адже будь-який художній твір — це, по суті, невдача.

«Тема для медитації» як біографія покоління

Чомусь усі переконані, що в цій книжці викладено моє власне життя. Ототожнювати героя з автором — велика помилка. Звичайно, тут є й мій власний досвід, але писав я передовсім про інших людей: моїх односельчан, які пережили голод, і тих, кого вже немає на світі, про тих, кому ламали життя в сімдесяті. Це роман про покоління молодих людей, які наважилися запитати: «А, може, було інакше»? І партія, звісно, їм відповіла. Як уміла! В мене теж була така доля, але я — лише один з багатьох, пересічний українець, не більше.

Кононович і магія

Писав я «Тему…» в період зневіри й відчаю. Коли виявилося, що всі ідеали нічого не варті й наша незалежна держава стала пасткою, ворогом для свого народу. Потрібно було знайти якесь опертя.

Віддавна мене не полишає відчуття, що десь у глибинах нашої національної свідомости криється потужна сила, від котрої відірвалися. І коли працював над романом, врешті збагнув, що джерело криється в давніх язичницьких культах і віруваннях. Науковіше сказати — в особливостях того буттєвого дискурсу, котрий витікає з архаїчної ментальности. Здається, в нашій підсвідомості закладено якісь магічні ключі, що активізуються в екстремальні моменти історії — й саме завдяки їм нація зуміла вижити всупереч усьому.

Звідки взявся Кононович

Пам’ятаю, в університеті одна партійна діячка, куратор нашого курсу, обурено кричала мені: «Ну, звідки ви такі беретеся? Ми ж вас під корінь винищили, вирвали як бур’ян… а ви знову з’являєтеся!» Тоді подумав: а й справді, звідки? А от звідти! З тої національної містики, що закладається у дитинстві. Енерґія того струму й допомогла мені вийти зі стану зневіри, тримала мене, коли писав роман. По суті, цей роман — навіть не художня річ. Для того, хто його читає, про художність не йдеться, тому що він за своєю функцією виконує ролю магічного заклинання — заклинання смерти.

«Інтернаціоналізм чи русифікація» і Кононович

Чому я зачіпаю в романі «Інтернаціоналізм чи русифікацію?» Передусім мені хотілося нарешті підняти питання про люстрацію, котру вже пустили в непам’ять. І то не про ту нікчемну, беззубу люстрацію, котру нещодавно пропонували наші політики. Потрібно врешті поставити питання руба і визнати, що комуністичний режим на Україні — то фашистський окупаційний режим. І комуністична партія — то партія фашистів.

І всі проблеми сучасної України полягають в тому, що нею керували колишні члени фашистської партії. Звідси ж витікають і практичні заходи: запровадження кримінальної відповідальности за членство в КПРС, позбавлення громадянських прав усіх, хто був у КПРС, заборона діяльности всіх політичних партій, що базуються на марксистсько-ленінській ідеолоґії. Повинен же прийти час розплати?! Ото колись була така комуністична пісня: «Чуєш, сурми заграли, час розплати настав…» Так от вони вже грають, і настала пора відплатити комуністам за все, що було! Але, звичайно, для цього нам потрібні рішучі лідери.

Слухав Дмитро Стус, «Книжник — review»

 
 

Додав Art-Vertep 05 серпня 2005

 

Коментарi

06 серпня 2005
CAM

А можна десь ці книжки в мережі почитати?

07 серпня 2005

ці книжки можна купити в мережі, наприклад на цьому сайті! а по "Темі для медитації" тре складати вступнгі іспити на філфак!

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска