Автори / Юрій Андрухович / «Сучасність». Перезавантаження
Юрій Андрухович на презентацію оновленого журналу «Сучасність» прийшов у джинсах та з рюкзаком на плечах. Каже, що одягне костюм і краватку хіба лише на інавгурацію нового президента. Того, який «зараз ще всього тільки, може, закінчує школу і думає, куди б вступити».
Хоч із «Сучасністю» письменника пов’язує багато. Саме тут були надруковані його романи «Рекреації» та «Московіада». Перший викликав таку хвилю нерозуміння діаспори, що Андруховичі навіть передумали їхати до родичів у США.
«Нам відповіли, що оскільки у нас цього автора страшенно не люблять, то це будуть зв’язки, які скомпрометують їх в очах громади. Тож треба на декілька років відкласти цю зустріч, щоб ті «Рекреації» забулися. Тоді можна буде зустрітися,» - пригадав Андрухович.
Зараз журнал письменник не читає і не передплачує, а все, що публікувалось у «Сучасності» у двохтисячних роках, для нього повито туманом. У цьому Андрухович не унікальний.
Капіталізм розчиняє більше, ніж шлунковий сік
Журнал «Сучасність» - культове видання. Засноване ще у 1961 році у, воно понад три десятиліття видавалось у Мюнхені, потім переїхало до США, а у 1992 році – до Києва. І якщо раніше тексти публікацій наносили на тонесенький папір від цигарок, скручували у тоненькі трубочки, запаковували в целофановий папір і потім заковтували, то нинішніх вимог ринку видання не витримало.
Останні декілька років воно виходило нерегулярно, тож більшість інтелігентів навіть не знають, що з ним відбувалось у буремних двохтисячних.
Саме тому й було оголошено про відродження журналу. Гроші на це виділив Інститут національної пам’яті (яким керує Ігор Юхновський) та Фонд молодіжних демократичних ініціатив (який очолює нунсівець В’ячеслав Кириленко).
Ідея відродити «Сучасність» прийшла в голову «спочатку (Іванові) Дзюбі, потім (Ігорю) Юхновському, потім мені і ми все разом це придумали,» - розповів Віктор Мороз історію повернення з забуття колись відомого журналу.
Але придумали вони наразі ще не все. Адже поспілкувавшись з членами редакційної ради, «Життя» зрозуміло, що досі навіть немає чіткої концепції того, якою має бути нова «Сучасність». Так, письменник Василь Шкляр та видавець Іван Малкович переконані: видання має бути елітарним у хорошому значенні цього слова. Воно ніколи не буде прибутковим, не має вміщувати рекламу, але зате на його сторінках має бути багато літератури.
«Тут повинні бути елітарні вчені, публіцисти, економісти, ті, які справді рухають свідомість уперед. Тут має бути сучасна талановита література, взагалі журнал має бути талановитим. Бо тільки тоді він буде «Сучасність», коли на кожну сторінку, якщо не з першого, то з другого речення можна зрозуміти, що це талановито. Бо якщо цього не буде – нічого не буде, « - каже Іван Малкович «Життю».
Василь Шкляр при цьому додає, що журнал мають читати «українці, з високим смаком і загостреним почуттям національної гідності». Мова йде про кільканадцять тисяч розумних людей, а «тупим людям» Шкляр би «заборонив читати цей журнал, бо це привілей вибраних».
І Шкляр, і Малкович є членами редакційної ради «Сучасності». Як і В’ячеслав Кириленко. А от у нього, як і в головного редактора видання Віктора Мороза, дещо інше бачення майбутнього цього колись легендарного журналу.
На їхню думку, воно має бути для «широкого кола читачів».
«Він поширюватиметься в кіосках, пройде рекламна кампанія щодо передплати. Ми цільовим чином забезпечимо поширення його по всіх без винятку бібліотеках та університетах країни, « - запевнив Кириленко.
Віктор Мороз взагалі планує вивести видання за 2-3 роки на самоокупність та на десятитисячний тираж. Тому у ньому, звісно, з’явиться реклама і вона буде дорогою.
Та й сам журнал не буде дешевим, але скільки він коштуватиме, наразі не відомо. Знаємо тільки, що поява «Сучасності» у кіосках запланована на осінь цього року. Його унікальна пропозиція формулюється приблизно так: концепції розвитку, вільний політ думки, аналіз явищ, а не інформприводів.
Головний редактор переконаний: »Сучасність» читатимуть розумна молодь, інтелектуали, які «незалежно думають» та є самодостатніми людьми, бо статті будуть написані цікаво і без науковості.
При цьому він запевняє, що «в Україні вже достатньо велике середовище таких людей». Однак у своїй редакторській статті до пілотного випуску Мороз пише трохи інакше, виказуючи певні сумніви в інтелектуальній потузі еліти.
Не відомо також достеменно, яким буде спрямування нового видання. У випуску, який видали журналістам та гостям заходу фактично не було літературної частини. Це дало підстави деяким членам редколегії просити не політизувати видання, а повернути його в попереднє русло.
«Журнал сучасних українців»
Міністр культури Василь Вовкун радо роздає коментарі. «Всі видання ніякі, « - каже він і пригадує часи своєї буремної молодості, коли теж передавав журнал з рук в руки.
Тоді «Сучасність» для нього була подією. Б’ють себе в груди і запевняють журналістів у тому ж самому ще багато політиків, які прийшли на подію.
- Хто з них справді раніше читав «Сучасність»? – питаємо головного редактора з надією, що він обговорював з ними щось з публікацій, минулих чи майбутніх, байдуже.
- Їх зараз запитай, вони всі читали його ледь не змалку, - каже Віктор Мороз.
Кириленко у своїх свідченнях любові пішов дальше. Раніше він теж переймався «нецензурщиною», а тепер її видаватиме.
«Я наприклад, прочитав «Сучасніть», коли був студентом першого курсу філософського факультету у жовтні 1988 року,» - продемонстрував нашоукраїнець свої здібності до запам’ятовування зв’язок «подія-дата».
«Вже в університеті діяло товариство «Громада» і у них там можна було розжитися, як тоді казали «позацензурною літературою». Такою вважалась і «Сучасність», яка під великою конспірацією на одну-дві години із рук в руки передавалась, « - оповідає про свої шпіонські пригоди політик.
Тепер все простіше. Його структура виділила гроші на 2-3 роки на видавництво «Сучасності». Редактор переконує: гонорари платити будуть хороші, бо грошей є достатньо.
Втім, у політиків є одна погана звичка: гарно попіаритись, а потім забути про свої обіцянки.
«Щоб цей журнал був для нього не якимсь там другом, а справжньою коханкою. Найрозкішнішою, яку б він годував, зодягав, тримав у розкоші, щоб ця «Сучасність» купалась у розкоші,» - порадив Василь Шкляр головному фінансистові проекту Кириленкові.
А якби ще Україні «більш-менш широкого і зацікавленого прошарку публіки, яка б цікавилась новою культурою, але не просто так цікавилась, але виступила в її підтримку своїми грошима», як каже Андрухович, то тоді, може, наші культурні справи пішли б на краще.
«Тобто своє зацікавлення продемонструвала б у купуванні книжок, дисків, фільмів, відвідуванні виставок, купуванні картин чи інсталяцій...» - роз’яснює письменник. Можна почати і з «Сучасності». Звісно, якщо видавцям вдасться зробити з нього якісний продукт. Дуже не хочеться, щоб таке брендове видання було поховане одразу після повернення з клінічної смерті.
Ганна Хоменко, «Українська Правда»
Додав Art-Vertep 10 липня 2008
Про автора
Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.
Малкович,що боїться конкуренції?Якщо він хоче ,то може дискутувати з дзеркалом.,чи з Табачником!Якщо ж вони хочуть друкувати в своїй цензурі-тоді прозорий бюджет!Якщо для людей-тоді я голосую своєю копійкою!