Автори / Володимир Омельченко / Душевна залізяка Воллі.
Душевна залізяка Воллі.
«Післямова»
«Все, екран затух, волати припинили колонки припинили, тільки на сам кінець показали такий собі інший мультик, де заново, робот з людьми, переписав працею своєю, всю історію цивілізацію, швидко так, влучно так. А далі… От коли з кінотеатру виходиш, й бачиш перші образи справжнього життя, й крісла з покормом під сідницею в тебе немає, саме ці блаженні відчуття й хвилини – то є справжнє випробування для будь якої візії. Якою вона виявиться у порівнянні зі справжнім по коліру, повітрю, й освітленню життям. Наскільки самостійним й виразним. Чим вони так любо до роботів й звіряток ставляться? Запам’ятали раз. А тю, одну річ забув. Перед тим як вийти на вулицю, побував у місцевому галюні, де стояли два таких смішних чувака, та активно гателили сушарку автоматичну, ту що для рук. Тай промовляли – «Працюй Воллі!» - з такою тугою, - «Ну працюй! Ой-йой.» Ага. Запам’ятали. А далі шумить собі траса, тихенько гойдається ліхтарик, чистенько на вулиці, ідемо, віконці світять у домівках. Люди гуляють і ласкаво між собою шепочуть про життя. «Забруднили світ падлюки.» - Чогось в голові такого незрозумілого й бунтівного. Міщани, буденна голь пожерла повнісінько. А неприродно якось так жити. Усьо задовбало, єєєєй! Забув я свою приємну й всезнаючу гармонію. Знов світ стає бунтівним й таким неприємним – що змінити його раптом стало необхідно.» - От яку хімічно, чуттєво, реакцію задумливості викликав, звичайний собі, мультик про Воллі. Залізна така цяця, яка самотньо, але старанно виконує свій обов’язок – чистити, не забуваючи при цьому зберігати всі найліпші надбання людства. Чує вона їх своєю залізною душею, з заклепками по швам. А ще робот обов’язково записує ті миттєвості якими має жити. Люди за руки беруть, у старому фільму. Потім йому ті руки знадобляться.
«Дісней дякую за те, що ти зажди зі мною, й Піксару теж дякую»
Не хочу сказати: «Дякую тобі Дісней, за от такий мультик, та ще за «Короля Лева, й ще за Алладіна, більше над усе за Короля Лева.». Та хто такий той Дісней? Людина? – Колись так звали чувака одного, добрий був, талановитий, назвав компанію своїм іменням, започаткував унікальний тип персонажів, тай помер. А зараз зветься якась химера Діснеєм, й всі надбання тих людей, які ту химеру, працею своєю підтримують, віддаються мертвому іменню. Ну половина усіх добрих й злих слів з Діснеєм мають поділити студія Піксар.Так як у мультику, який розглядаємо ми, люди радо вірили у корпорацію, яка спочатку забруднили планету, а потім полишивши на Землі роботів, щоб чистили вони її, полетіли у космос. Там їм добре, там вони схожі на буденних людей Ніцше. Саме про них знаменитий шизофренічний, геніальний, сифілітичний творець нової філософії, казав, що люди які животіють поверховими найбільші вороги людства, духа, й правди. Дай Бог, що б такого не сталося й в нас. Що б кістки не деформувались від безважності, й ми не валялись у кріслах й канапах пхаючи віртуальні м’ячики на віртуальні майданчики. Перша теза: тверезий, простий – у американському стилі, підхід до таких обридливих речей як політика, безвідповідальність, довіра химерам, й бруду постійного обжерства. До цієї тези українсько-християнська душа додає твердження про те, що забагато речей існує, у які ми безвідповідально й безсумнівно віримо. Наприклад сказали нам, що політика то важливо – от ми страждаємо – «що ж не так», сказали ще у школі – без держави не можна. А у людей зубки болять.
«Добро та зло»
Створив Дісней новий тип персонажів, починав, так, зі звичайних собі дивакуватих, рожевих звіряток, потім з’явився кмітливий Мікі. А далі десятки таких як Мікі. Як минались часи, персонажі дорослішали, навчились по щирому посміхатись, й головне – страждати по справжньому. Глибину дало таке страждання як у Сімби після смерті свого могутнього батька, дало драматичне, по справжньому мистецьке наповнення. Єдиного не вистачає, й не вистачало Діснею. Нахабства йти далі у драматизмі героїв. Вони ж для усього світу, для звичайних маляток, для людей які втомлено приходять додому з роботи, для стареньких, маленьких, дорослих, серйозних, для тих хто іде додому й міркує, для тих хто забуває все, як тільки відійде від екрана, й для тих хто гателить по сушарки, й з іронічно-спецефічно перетвореним голосом прохає її працювати, і так… з легка позирає навколо – замінували його жарт чи ні. А Піксар, як тілььки приєднався до діснею нове життя вніс - електронне, машинне, залізне, кров там не тече, але масло - не меньш гаряче.
Воллі з таких персонажів – цілісних, повних життям, й прагненням до чогось чудового, вміючи страждати й радіти, й на сам кінець перетворений у солодку конфетку. Самий позитив.
А от й новий винахід мультиплікаторів, сценаристів, режисерів (ух й багато їх, як вони між собою домовляться?) це відсутність якісно-злого персонажу. Повністю відсутнє саме зло сконцентроване у одному з героїв мультику. Була спроба надати автопілоту космічного корабля, риси зла на яке можна спустити усю ненависть, й діями якого, можна пояснити – чому ж все так погано. Зло у мультику аморфне, не персоніфіковане, таке як й має бути. Воно належить діям людським. Тупості їхній.
«Початок»
Особистість створюється, повільно, чи ні – невідомо. Перед нами вже кінцевий етап перетворення робота у істоту яка відчуває й хоче кохати. Глюк, то, чи ні – маю на увазі те що ж сталось з Воллі, коли він почав відчувати – я не знаю. Не повірив я у глюк. Але щось ж врятувало його від загибелі за загубленій планеті Земля. Починається мультик. Дитина їсть попкорн, поряд зовсім мала людинка рюмсає й хвилюється за Воллі. Єва, Єва – хтось кричить за спиною. Що ж тут аналізувати – мультик, він й на Україні мультик.
Додав Володько 23 липня 2008
Про автора
Мистецтво - форма життя, й максимально честна форма життя. Що ще можу додати, хочеться бути людиною, й не зламатись під матеріальним тягаарем, інщі мені теж страшні, але цей найогидніший, тому ще пишу.
