Автори / Богдан Жолдак / «Мрію, щоб із «баби з мечем» зробили Діснейленд»
Відомий український письменник з самого дитинства живе в центрі міста – на вулиці Льва Толстого. Поспілкувавшися з ним, ми зрозуміли, що майстернішого «травильника» київських байок не знайти.
«Сталіна ховають. Дайте чорну хустку!»
– Перший спогад про район, де ти народився, можеш описати?
– Перший чіткий спогад – похорон Сталіна. Був березень 1953 року, мені було п'ять років, коли в квартиру на вулиці Льва Толстого, де ми жили з батьками і братом, вбігла бабуся і закричала: «Дайте мені чорну хустку!» Виявилось, вона пішла у Володимирський собор, а там все – в чорному. А потім на нашу вулицю вивалив величезний натовп. У всіх на обличчі розгубленість і скорбота, а я дивлюся на батька (Олеся Жолдака – популярного письменника-гумориста. – Ред.) і раптом чую, як вони з перекладачем Миколою Лукашем голосно розсміялися! Правда, тут же сміх обірвали, прикривши роти долонями. За той регіт їх могли і пов'язати.
– Що ще цікавого згадується про дитячі роки?
– Єдиним джерелом інформації і розваги в ті часи були усілякі «побрехеньки», що передавалися з вуст у вуста. Та і багато історичних фігур проходили перед очима з дитинства. Наприклад, напроти нашого будинку жила рідна сестра Олександра Довженка, у якої великий режисер зупинявся, приїжджавши до Києва. Свою квартиру на Печерську він не любив, побоюючись, що туди уломлюватимуться, а його заріжуть.
– А ти знав, що це Довженко?
– Ні, звичайно, це вже потім мені сказали, хто ця красива сива людина. Із сестрою його пов'язана страшна історія, що прогриміла на весь Київ. Жінку убили за двокімнатну квартиру. Це було перше вбивство в Києві через квадратні метри!
Баня на Караваєвській – і трагедія, і комедія
– Чим ще була цікава вулиця Льва Толстого?
– Почнемо з того, що вона називалася Караваєвською і тягнулася з нинішньої площі Толстого через усю Соломенку. І на ній весь час відбувалися приголомшливі історії.
– Якого роду – смішні або трагічні?
– Краще про смішне. На Караваєвській була найстаріша і найзнаменитіша в місті баня. Коли всі лазні вже переклали на газ, вона ще довго працювала на вугіллі, користуючись з цієї причини скаженою популярністю. Я туди теж походжав і одного разу став свідком неймовірної історії. Загалом, попарився я, вийшов у вестибюль, сиджу на лавці, відпочиваючи. А сиджу так, що мене не видно. Підходять до автомата, який розприскував одеколон, двоє хлопців, по вигляду студентів, злодійкувато озираються, потім дістають авторучку і починають «заправляти» парфюмерний розприскувач чорним чорнилом!
Зробивши свою підлу справу, студенти теж всілися на лавку в очікуванні першої жертви. І жертва в особі маленького лисого чоловіка не змусила себе чекати. Чоловічок, такий весь рожевий після лазні, підійшов в автомату, натиснув на кнопку, закривши при цьому очі – щоб одеколон не потрапив в них.
Він натискає і із задоволенням розмазує ароматну рідину по всьому обличчю, старанно так, зі смаком! Але, ясна річ, не бачить, що покривається при цьому фактично незмивним чорнилом! А студенти в своєму кутку просто корчаться від реготу! Нарешті мужичок розплющив очі і підійшов до дзеркала причесатися. І побачив в нім негра! Глянувши на регочучих студентів, він вийшов, але незабаром повернувся з двома паруб'ягами-солдатами. Ті схопили невдалих жартівників і сталі їх стьобати солдатськими ременями. Пам'ятаю, на лобі одного хлопця навіть зірка від пряжки відбилася... Але з цією лазнею зв'язані не тільки смішні випадки. Трагізму теж вистачило.
– У лазні?
– Так, було діло. Коли нашу любу стару лазню переклали на газ, як всі решта в Києві, цей газ одного разу вибухнув. А вибух був такої сили, що на вулицю вилітали голі тіла! Не самі вилітали, їх викинуло вибуховою хвилею. Це було дуже страшно. А ще напроти тієї самої лазні стояла бочка з розливним вином...
– Що може бути цікавого в бочці з вином?
– Ну хоч би такий випадок. На Караваєвській вулиці були багато підприємств. Їх робочі звикли в обідню перерву пропускати стаканчик вина з тієї самої бочки. Одного разу продавець вина чомусь саме обідньої пори закрив бочку на замок. Робочі, позбавлені своїх законних 200 грамів вина, почали обурюватися, а він сказав, що у нього теж обідня перерва, і пішов. Марно він це зробив! Розлючені роботяги підняли цистерну на руки і відвезли її в невідомому напрямку. Уявляю, як злорадно вони пили те вино! А ще була одна історія, пов'язана з пограбуванням ощадкаси...
– Справжній детектив?
– Швидше, пародія на нього. На площі Льва Толстого біля ощадкаси одного разу зібрався величезний натовп. Виявилось, сторож ощадкаси під час обходу виявив відкритий сейф і повідомив в міліцію про пограбування. Міліціонери, що приїхали, природно, запідозрили в злочині самого сторожа. І ось уяви – стоїть народ і перешіптується: «Колотися почав, спільників вже здає...» Все страшно збуджені, ну як же, така пригода! І тут приїхав викликаний міліцією директор ощадкаси. Він сказав, що цей сейф завжди порожній, тому його ніколи не закривають. А сторож-то спільників вже «здав»! Ох, і отримав він від них після цього!
«Потрібно організувати атракціон по зносу хмарочосів»
– Скажи, як ти ставишся до переробки київського ландшафту? Адже на твоїх очах виник архітектурний ансамбль площі Ленінського комсомолу, а потім – Майдан Незалежності з його «теплицями».
– Я був щасливий, коли з'явилася площа Ленінського комсомолу, тому що це був величезний крок уперед в порівнянні з її старим ім'ям Сталіна, знак якогось звільнення...
– А ти не нудьгуєш за тими фонтанами, які знищили в рамках «реконструкції»?
– Фонтани і «теплиці» – не найбільше зло в центрі Києва. Набагато страшніше те, що на схилах Дніпра з'явилися архітектурні монстри. Пам'ятаю, коли на Печерську з'явилася «баба з мечем» і всередину почали водити екскурсії, я придумав спосіб її знищення – під виглядом екскурсанта проникати в конструкцію з неіржавіючого сплаву і обливати внутрішню арматуру, яка схильна до корозії, соляною або сірчаною кислотою. Через пару місяців таких диверсій «Лаврентівна» могла звалитися.
– Що перешкодило привести план в дію?
– Лінь і побоювання арешту, напевно. А взагалі, я мрію, щоб із цього монстра зробили київський Діснейленд. Це був би атракціон всіх часів і народів! Лежала б наша неіржавіюча тітка у вигляді такої собі труби на боці, а всередину пускали б туристів. Запевняю, відбою б від охочих не було!
– Яка кровожерливість!
– Та ні, мені просто думається, що роки через 20, коли убозтво і шкода сучасних хмарочосів стануть очевидними для влади, їх почнуть знищувати. І виглядати це буде дуже видовищно, як у фантастичному бойовику – ось будинок стоїть, і раптом по чиїйсь команді він складається, немов карточний будинок і йде під землю. Та на такий атракціон з‘їдеться публіка з усього світу! Адже що образливо – у нас унікальні майстри, які за кілька місяців здатні відтворювати величезні собори на зразок Успенського або Михайлівського. Але їх уміння в дикій гонитві за чистоганом не зажадалося! Сподіваюся, що це ненадовго.
Інна Долженкова, «Газета по-київськи»
Додав Art-Vertep 21 серпня 2008
