Учасники

Автори / Фестиваль День Незалежності з Махном / Вередливий пост-фактум, або Крапки фестивалю

Крапки негативні

Обдумавши цьогорічний гуляйпільський День незалежності з Махном вже по приїзду, у мене склалося враження, що організатори, як могли, економили кошти. Принаймні, на те вказують безліч деталей. Давайте зіставимо факти разом.

1. Заробляли на вході.

Платний вхід на територію фестиваля – це цілком нормальна практика, до якої прийшли більшість сучасних фестів. 25-50 гривень за декілька днів щастя – це не так багато, до того ж дозволяє відсіяти «сторонніх» місцевих, котрі заходять на фестиваль щоб напитися та повалятися посеред полястадіону. З якогось боку, це навіть хороша практика. Саме цим - «фільтруванням» публіки і аргументували організатори даний сюрприз. Проте чим була аргументована плата за встановлення палатки на території стадіону – не зрозуміло. Охорона ні чим не відрізнялася від минулого року, душу не було, дровами нікого не забезпечували, а біотуалети можна було порахувати по пальцях і до наметового містечка вони жодним чином не стосувалися.

2. Економили на журналістах

Перший раз бачу, щоб організатори настільки економили на бейджах! На «Трипільському колі» вони були чорно-білі, на «Підкамені» - віддруковані на звичайному лазерному принтері, проте їх, принаймні, вистачало для всіх представників преси! Махнофест же виділився бейджевим дефіцитом, отже завітну ксиву видавали тільки телевізійникам. Звісно, давало це посвідчення небагато – всього лише доступ до віп-зони. Проте, в умовах абсолютного пилу, масових танців та поганого світла сфотографувати музикантів десь окрім віп-зони виявилось неможливим. Отже, інформаційні інтернет-портали та газети залишились без повноцінних фоторепортажів, а артисти, що виступали – без додаткового піару.

Проте на цьому економія на журналістах не закінчувалась. Після цілого ряду різноманітних українських ентофестивалей я жодного разу не бачила, щоб акредитованій пресі пропонували… купити реєстраційний браслет за півціни (!). І справа зовсім не в десяти гривнях, які довелося заплатити (якщо б із наметом – то 20). Справа у ставленні та прийнятому скрізь негласному звичаю – пропускати журналістів безкоштовно

3. Економили на відповідальних за поселення

Нахапавшись вражень від двох Махнофестів минулого та позаминулого року, я загітувала на відвідування цьогорічного фесту в Гуляйполі півтора десятка друзів та знайомих. Пам’ятаючи День незалежності з Махном 2007 року, коли бажаючі здати житло місцеві мешканці, та бажаючі його зняти приїжджі тусовщики мило і напрочуд організовано зустрічалися у спеціально відведеному для цього приміщенні, знайомилися, домовлялися і всі залишались задоволеними, про житло ми й не хвилювалися. Хто ж думав, що селитися прийдеться декілька годин. Увесь перший день фестивалю гуляйпільськими вулицями мандрували групи людей, які розпитували у всіх подорожніх – чи не здають вони кімнату. В результаті деяким приїжджим прийшлося спати на стадіоні просто неба, деякі місцеві бабусі так і не знайшли додаткове джерело заробітку. Зустрітися їм цього року ніхто не допоміг.

4. Заробляли навіть на томатах

Помідори для участі у «Томатному лідері нації» коштували по гривні за штуку. Багато на цьому все рівно не заробиш, проте після економії на бейджах іншого очікувати не приходилось.

Крапки позитивні

Проте не все так погано – настрій не могли зіпсувати ані організаційні недоліки, ані палюче сонце. Програма махнофесту-2008 була більш ніж насиченою, тож на вередування просто не вистачало часу. Окрім стадіону цьогорічний фест мав іще три точки дислокації. У першій – великому залі Будинку Культури - проходили літературні читання: молоді автори розповідали про «Можливість розвитку анархістських рухів у Домі-2», «Підривну діяльність Діми Білана» та доповідали реферати на тему «Чи потоваришував би батько Махно з Ксенією Собчак». Принаймні так представляв літераторів відчайдушний Артем Полежака, намагаючись хоча б трохи виправдати іронічну назву «Гламурні махновські читання». Проте гламуром там і не пахло. Хіба що лише тоді, коли одна із виступаючих поетес зі словами «Чуваки, шось я трохи п’яна» намагалася зґвалтувати мікрофонну стійку та підбирала на підлозі власні тексти, демонструючи захопленим шанувальникам поезії свою спідню білизну. На цьому гламур закінчувався – лише серйозні тексти, вдалі і не дуже – принаймні, всі старалися.

Велика сцена гуляйпільського Будинку Культури окрім того запам’яталася гуртами «Джамбібум» (з Білорусії) та черкаським «Мандариновим раєм». Проте найприємнішим подарунком, звісно, став Сергій Жадан, котрий останнім часом не так вже й часто з’являється на публіці. Він щиро признався: «Мамо, я дибіл» та досить вдало грав роль соліста запального гурту «Собаки в космосі». Жадан був одягнений у полосату матроску, котру наступного фестивального дня придбала віддана шанувальниця за 50 гривень. І Жадану було за що бухати, і шанувальниці приємно.

В цей час на малій сцені того ж Будинку Культури показували кінофільми про героїв: Махна, Бандеру та його три любові. Слід відзначити, це було доречно – принаймні, відвідувачі дізналися, на фестиваль імені кого вони, власне, приїхали. Бо більшість присутніх про Махна знали тільки прізвище. Навіть ім’я – вже з напрягом згадували. Пізніше на малій сцені відбулися читання Західного фронту української поезії.

Іще одним майданчиком стало кінне поле. Проте знаходилось воно досить далеко від стадіону, отже багацько хто туди не дійшов. І я також.

А в цей час…

Проте на стадіоні в цей час сумувати також не приходилось. Вже традиційні для «Дня незалежності з Махном» забавки типу «Поетичний боді-арт», «Томатний лідер нації» та «Катання на тачанках» не втрачали своєї популярності. При чому, портрет, що віддалено нагадує Віктора Януковича, традиційно отримав найбільшу кількість помідорів – народна любов до проффесора не вщухає. У одному з наметів присутніх ледь не цілодобово розважав улюбленець фестивалів Сашко Лірник. Увечері – музична програма. Склад запрошених музикантів цього року не зовсім відповідав етнічній спрямованості, проте за кількістю відомих і дуже розкручених артистів був у лідерах. Так у перший день гостей радували Дримба Да Дзиґа, Фліт, Собаки в космосі та Мертвий Півень. Окремим рядком слід виділити Сергія Бабкіна, який, здавалось би, зовсім не вписується у фестивальний формат. Проте у Гуляйполі Бабкін, на подив усім, представив абсолютно нову програму – повністю україномовну та рухливу: жодної лірично-повільної пісні. Другого дня музиканти були ще більш неетнічними: Крихітка Цахес, Бумбокс та Здоб ші Здуб. Проте потанцювати-поспівати це не завадило. До речі, пилюка, що потрапляла у всі можливі та неможливі місця, створила особливу анархічно-гуляйпільську атмосферу, тож на неї ніхто не образився.

Вночі спати також не вийшло: традиційна бардівська ватра і театр «Homo Ludens», який не зачепив почуття хіба що зовсім сп’янілого глядача.

P.S. Фестивалили-фестивалили, а про головне і забули. Дивно, що про саме свято – День Незалежності – 24 серпня згадали лише декілька разів. Першим – Сашко Лірник, котрий після чергової казочки ініціював колективне виконання українського гімну. Другим – ведучий музичної частини Руслан Півень, котрий просто нагадав присутнім про свято. І стало зрозуміло, що того найпершого Гуляйпільського фесту, 2006 року, коли це був дійсно справжній День Незалежності, а не просто черговий фест, вже немає. Проте є шанс виправитися наступного року. На що й сподіваємось.

Тетяна Гонченко, спеціально для Арт-Вертепу

Додав Art-Vertep 30 серпня 2008

Про автора

Фестиваль практичного анархізму! Щороку, 24-26 серпня, м.Гуляйполе, Запорізька обл. Місто Гуляйполе (Gulaypole, GULYaYPOLE. Широта: 47° 39\' Долгота: 36° 16\' Высота над уровнем моря: 117 м, телефонный код +380 6145) - районний центр Запорізької