Автори / Юрій Винничук (упорядн.) / Огняний змій
Український світ демонології, безперечно, нерозривно пов’язаний незримими узами з течією романтизму. Незважаючи на те, що фольклорний пласт аномальних явищ виник ще в дохристиянську епоху, саме романтикам вдалося так чуттєво оспівати й так алегорично відтворити вірування свого народу. Антологія «Огняний змій», упорядником якої є Юрко Винничук, – уже доповнене видання. За словами укладача оповідань, коли з’явився перший том (із назвою «Огненний змій») 1990 року, то навіть попри нереальність для сьогодення тодішнього накладу – 65 тисяч, книгу розібрали за декілька днів!
Очевидно, сфера потаємного й ірраціонального завжди вабила письменницьку уяву. Звичайно, не могли залишитися осторонь й адепти української класики. Щоправда, в їхніх творах проявляються особливі світоглядні парадигми національної культури. Особливим зацікавленням містикою вирізнявся Григорій Квітка-Основ’яненко, сучасники якого засвідчили його неабиякий інтерес навіть до спіритизму. Не менш вражають у книзі імена, котрі український літературний процес фактично виніс на узбіччя зухвалою ходою нових напрямів: Іван Бороздна, Іван Сомів, Хома Купрієнко, Митрофан Александрович, Євген Згар¬ський, Лев Сапогівський, Орест Авдиковський. Містифікації кожного з них позначені тогочасним україн¬ським колоритом і, безперечно, мовним шармом. Окрім них, натрапляємо й на впізнавані імена, хоча, напевне, тільки Миколу Гоголя та Олексу Стороженка ідентифікуємо як містичних письменників. Моторошні оповіді Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Омеляна Партицького свідчать про цілком безапеляційне існування хорошої фантастики на теренах української літератури. Цікавий і той факт, що значну частину творів збірки перекладено з російської. Хоча, незважаючи на анексованість нашої мови, автори писали здебільшого саме про українську дійсність, про її демонічні вірування:
«– Ага! То ти дівок волочиш, сякий-такий?! – пролунав хрипкий і лютий голос, і стара зморщена відьма верхи на мітлі налетіла на дідька з кулаками… Вона схопила бісеня за волохатого карка і так його почала трусити, що спочатку з її рудої коси злетіла хустина, а потім із кігтів чортячих випав Явтух… І довго ще в повітрі злітали клапті вовни й пучки волосся з обох сторін, а люта сварка потрясала темні простори».
Лідія Йонка, «Львівська газета»
Додав Art-Vertep 23 вересня 2008
