Автори / Друга ріка / Харчишин розповів про дітей
«У мене склалось таке враження, що вся Європа є з обмеженими можливостями. Насправді це не так, просто в нашій країні цих людей ніхто не знає і не бачить, бо у нас такі люди змушені сидіти у своїх будинках», - заявив лідер гурту «Друга ріка» Валерій Харчишин.
Його слова уважно слухала 10-річна Настя. Вона приїхала послухати виступ співака в рамках міжнародного тижня інклюзії в інвалідному візку. У шестикласниці Насті церебральний параліч, але дівчинка вчиться у звичайній столичній школі.
«Насті дуже подобається вчитися в школі. Вона стала більш комунікабельною», - радіє мати дівчинки Надія Іванівна. І додає, що разом з іншими чотирма дітьми з вадами, у класі Насті вчаться 5 абсолютно здорових. Це - зразок інклюзивної освіти.
168 столична школа Оболонського району - серед експериментаторів. Адже закон, який би чітко регламентував порядок прийому дітей з вадами розвитку так і не прийнято. І, з огляду на нинішні політичні бурі, його майбутнє дуже непевне.
«Немає механізму, з якими нозологіями (хворобами, патологіями - Ред.) можна приймати дітей до загальноосвітніх закладів, кількість індивідуальних годин на роботу з такою дитиною, фінансові аспекти», - бідкається психолог ЗОШ № 15 м. Біла Церква Інна Луценко. Вона сама вже кілька років працює у школі з дітками з фізичними вадами розвитку і переконує, що «ненавчуваних дітей не буває».
Під час презентації власної 168-ої школи на акції «Ти знай: я є, я - поруч!» учні радо розповідають про здобутки своїх однокласників, дружбу між звичайними і незвичайними дітьми, та власне сміливе рішення запровадити такі експериментальні класи.
Виявилось, що якщо 88% на шкільному референдумі були не проти вчитися разом з людьми з обмеженими можливостями, то серед батьків було більше противників такого заходу. Лише 52% хотіло, щоб разом з їхніми чадами вчились діти в інвалідних візках.
«Поряд з такими дітьми ми стаємо добрішими, милосерднішими», - переконує лідер «Другої ріки». Батько двох синів (однорічного Євгена та вже майже 12-річного Дмитра) навіть не задумується над відповіддю на гіпотетичне запитання «як би ви проголосували на такому шкільному референдумі».
«Однозначно «за», - навіть з подивом додає Валерій Харчишин. При цьому співак абсолютно впевнений, що його друга половинка проголосувала б так само.
Інцидент з аварією, в яку Харчишин потрапив рік тому, коли їхав до новонародженого сина в пологовий будинок, вже забувся. Валерій купив нове авто і повністю насолоджується батьківством.
«Я проводжу з ним увесь свій вільний час. Син називає мене «Єя» (від «Валера»), ходить, тримаючись за мою руку. Він досить великий як для однорічного хлопчика, виглядає років на 2, дуже енергійний», - розповідає «Життю» співак.
«Кажуть, що схожий на мене. Так само його важко покласти спати вночі і дуже важко прокидається. Він повільно піднімає голову... От і я прокидаюсь о шостій-сьомій, а можу і о десятій. У мене графіку взагалі немає і син весь у мене», - додає Валерій Харчишин.
Його старший син живе у Житомирі, тож не є учнем експериментальної школи. Батько каже, що проводить з ним усі канікули.
«Я намагаюсь його кудись вивезти. Якщо взимку - то на лижі, якщо влітку - то поїхати на південь на якийсь курорт», - ділиться сімейними таємницями Харчишин.
Щасливий батько однорічного Жені. З фотосесії Валерія Харчишина для журналу Viva!
«Я розумію, що кожен день телефонний дзвінок - це якась присутність у його житті, я знаю, що якимось чином я його обділив тим, що я не живу з ним. Я живу з цією провиною все своє життя. І я, якщо я на гастролях, все одно маю бути на зв'язку з ним. А в цьому я відповідальний. І матеріально я перед ним відповідальний», - додає співак.
Щасливий у своєму батьківстві Харчишин хоче допомогти іншим. Хоча б співом.
Допомогти конкретними діями цим дітям не може і нардеп Анатолій Толстоухов. Ледь не б'ючи себе в груди, мовляв «я завжди залишаюсь педагогом», він визнає: Верховна Рада ще не скоро прийме законопроект про інклюзивну освіту.
А поки ж залишається сподіватись на ініціативу самих шкіл і радіти їхнім здобуткам. А чиновникам - прикриватись черговими словами про «суспільно важливе». Під них Харчишин почав солодко позіхати. Зізнаємось щиро, спати в цей момент захотілось не лише йому.
«Українська правда. Життя»
Додав Art-Vertep 08 жовтня 2008
