Автори / Друг Читача / Поезія в барвистих упаковках
Знаєте, як вигідно продати якісну, але більше не модну річ? Чи то змусити покупця звернути увагу на товар, який щойно з’явився у продажу, а отже, про нього ще нічого не відомо? І для одного, і для іншого вихід один: товар слід загорнути в яскраву упаковку! Сучасні творці поетичного слова, незалежно від віку й статусу, роблять усе можливе, аби повернути собі читача, не цураючись при цьому навіть зазіхати на чужі території, такі як кіно, музика, радіо, і навіть органи адміністрації. Так і творяться «синтезовані» вірші – поезія в барвистих упаковках.
Третій міжнародний літературний фестиваль, який відбувся у Львові під час Форуму видавців, знову довів: поезія ще не вмерла, і навіть не сподівайтеся на це, о ненависники високої культури! Стараннями самих поетів і віршотворців поетичне слово щоразу набуває іншої форми, стає цікавішим, привабливішим, більше за те, останнім часом поезія почала приносити сякі-такі гроші. Інша річ, що чисту поезію, як любив казати мудрий дядько Вітольд Гомбрович, читають виключно самі поети. Не секрет: якщо хочеш, аби народ ішов на тебе подивитися, або ж читав твої вірші, будь ласка, додавай до них хліба й видовищ! О’кей, сказали поети й письменники покоління «двох тонн», і показали нам справжній перфоманс.
Власне, двотисячники не вигадували велосипед, вони зробили справу в дусі часу: всього лише поєднали різні види мистецтв. Їхні читання вже давно вийшли із стандарту «письменник – тексти – слухачі», все частіше молоді поети нахабно вриваються на чужі території, поєднуючи тексти з іншими видами мистецтва – відео («Videopoezija»), радіо («Radio Live»), музикою – численні «письменницько-поетичні» музичні гурти більш досвідчених авторів (такі, як «Собаки в космосі» Жадана, або новий проект «Андрухович і Karbido»).
Що ж таке «синтезована поезія»? В одному випадку це двохвилинні кліпи, зняті «за мотивами» віршів сучасних поетів – так звана «Videopoezija» під режисурою Катерини Бабкіної. Або ж «Radio Live» – таємниче «дійство в темряві» – з голосами поетів, що лунають у супроводі музики. Вперше це слуховище представили на Дні народження сайту «Сумно.ком» минулої осені – всім сподобалося, й на цьогорічний Форум приїхав уже шостий випуск «живого радіо». У цьому випадку можна впевнено сказати: далі буде.
Нарешті, якщо ви – активний блоґґер strongowski, можна ще написати в ЖЖ щось на кшталт «Хто хоче почитати свою поезію там-то й там-то, відгукніться!» й утворити, приміром, «Молоду республіку поетів». Утім, як його не називати, суть від цього не міняється: поезія активно шукає нових форм, аби залучити щонайбільше читачів.
У найвигіднішому становищі в цьому разі є Юрко Андрухович: кому-кому, а Патріархові Бу-Ба-Бу читачів аж ніяк не бракує – ні старих, ні нових. Йому прощають експерименти з верлібром, йому забувають ганебне спаплюження світлих постатей української літературної класики… Чому б не випробувати своїх фанів на «відданість» і «витривалість» ще раз? Так з’являється українсько-польський проект Андруховича й вроцлавського гурту «Karbido» із чудовою назвою «Самогон» – цього разу як синтез проговорюваної поезії й сильного музичного супроводу. Щоправда, старше покоління не витримало «синтезу»: «На концерті в Ужгороді (12.09 – прим. ред.) було трохи старших людей, але вони своєчасно виходили», – сміється Юрко.
То синтез поезії й інших видів мистецтв – це «плюс» чи «мінус»? – подумаєте
ви. Важко сказати. З одного боку, синтетична поезія – завжди новий, свіжий, а
отже, й цікавий формат. Барвиста обкладинка приваблює щоразу нового читача, і
це, безперечно, плюс. Однак із іншого боку, поезія як така відходить на задній
план, поступаючись місцем видовищу. Спробуйте на таких перфомансах бодай
мінімально вслухатися в слова – це неможливо! Ви звертаєте увагу на еротичні
лисини юних поетів, на тембр голосу й манеру читання, часом запам’ятовуєте
окремі метафори. І все ж, той «катарсис», якого чекаєш від Поезії з великої
літери, не приходить. Це радше мінус.
Звісно ж, це далеко не всі форми вираження сучасної поезії. Поети, видавці,
піар-менеджери щоразу вигадують щось цілком новеньке, якусь свіжу та яскраву
«упаковку». Відслідкувати все – марна справа, повірте. Зрештою, як і описувати
перфоменс на сторінках газети. Перфоменс треба бачити, чути, сприймати всіма
органами чуття! Впевнена, тоді й для вас з-поза барвистої обкладинки
відкриється сама Поезія.
Коментарі:
Юрій Андрухович,
письменник, відтепер ще й «самогонщик»
? Пане Юрію, чи можна вважати «Самогон» новим видом поезії або принаймні
поверненням до старого виду, скажімо, до кобзарювання?
? Кобзарюванню заважає електрика, гучність, звукопідсилення… Ні, «Самогон» – це
не винайдення чогось абсолютно нового, адже традиція поєднання читаного
матеріалу з музичним супроводом існує принаймні з ХХ століття, коли з’явилися
мікрофони й технічна можливість поєднувати. Однак досі ніхто з наших українських
поетів не робив цього з такими добрими музикантами, як «Карбідо». Мені
надзвичайно пощастило, що я їх зустрів.
? На українському терені «співана поезія» є переходом на інший рівень?
? Мабуть, так. У кожному разі, це інший спосіб її подачі. Попри те, що в
«Самогоні» уже готові композиції, щоразу трапляється якась несподіванка,
імпровізація. Тоді вірш набуває якихось інших сенсів, і кожне його виконання
стає унікальним.
Катерина Бабкіна,
письменниця, автор і режисер проекту «Videopoezija»
Ідея поєднати поезію й відео найперше виникла у шістдесятих роках, у
Штатах. А позаторік на Форум приїхали хлопці з Прибалтики, які зробили
щось подібне. Тільки вони не візуалізували історії, а просто пускали цікавий
відеоряд. Найцікавіше тут – передати слухачам те, що бачить поет. Крім того, я
не вірю, що є аж так багато людей, які мають час і можливість читати поезію.
Усі ми трошки розбещені різними мультимедіями, і коли поезія подається в такий
спосіб, – стає цікавіше, динамічніше, «читання» займає менше часу. В ідеалі «візуалізацію»
має робити сам автор: вкласти в кліп усе, що він хотів сказати віршем, але з
тих чи інших причин не сказав у тексті. Словом, майбутнє – за синтезованими
видами мистецтва.
Артем Захарченко,
письменник-двотисячник, керівник проекту «Radio Live»
Є сприйняття поезії очима, коли ми читаємо, є – на слух, коли ми бачимо поета,
але відволікаємося на те, щоби його бачити, а є «Radio Live». Практикою
радіомовлення доведено: коли людина сприймає інформацію винятково на слух, це
відбувається набагато емоційніше, не змістовніше, а саме емоційніше. Тим паче,
допомагає цьому ділу музика. Особливо тоді, коли це обрана публіка. От уявіть:
приходить людина в театр, а отримує… радіо! Відчуття непередавані! Власне, це
були теоретичні основи… А починалося все це як поезія двотисячників, знову ж
таки, не інший тип поезії, а просто інший спосіб її подачі.
стронґовський, поет,
перекладач, організатор «Молодої республіки поетів»
Є така середньовічна приповідка: якщо довго не прати брудну білизну, в ній багато
хто заводиться. Є Інтернет – велика купа брудної білизни, де, якщо я оголошую
пошук молодих імен, мені дуже багато чого шлють. Я забракував близько 75%
людей, тобто тотальної графоманії на свої акції стараюся не пропускати.
Переважну більшість авторів, які тут виступали, я не знаю. Читав їхні тексти,
воно мені сподобалося, їх і запросив. Основна мета «Молодої республіки поетів»
– читати тексти перед людьми, що збираються з усієї України. Йде розвиток
якоїсь поетичної інфраструктури. Ці люди вже не живуть в Інтернеті: вони
вповзають у реальний світ і часто-густо їм є що цьому світові сказати. «Молода
республіка поетів» – це спроба стихійної самоорганізації особистостей, дуже
тимчасове мистецьке об’єднання: приїхали, зібралися, виступили, роз’їхалися. Далі
розносимо «бацили поезії» по Україні.
Христя Нечитайко, «Друг читача»
Додав Art-Vertep 16 жовтня 2008
Про автора
Друг читача - книжковий інформаційний ресурс Ми знайомимо вас з книжковими новинами України на світу, з українськими та закордонними письменниками, новинами видавництв, допомогаємо зорієнтуватися у нових книжках.
