М.Д. з любов’ю і на прощання

І

так мало нас і так багато часу

відколи не шукаєш все й одразу

і дівчинка що скорчила гримасу –

наш ангел до сьогодні до тепер

її не руш ні словом ні півсловом

твій поїзд їде з чернівців до львова

і якщо встигнеш – зрозумієш знову

що ця любов – мов світло між химер

ІІ

слідів якими йшов блукав якими

не видно ні у львові ні у римі

де голуби неначе пілігрими

знаходять сховок на твоїх плечах

тепер ти – тінь сумного чоловіка

пунктир чи крапка на краю сітківки

любов яку являю часто й рідко

залежно що керує: біль чи страх

ІІІ

відколи ти не пишеш – близько року –

дерева виросли і в грунт вросли глибоко

і понеділок що стає вівторком –

закон природи – не календарів

отак і я блукаючи по краю

старого парку більше відчуваю

що все що можу що пообіцяю –

лиш сни лиш сни – нічого окрім снів

трава зів’яла – пристрасті опала

осінніх стріч гербарій золотий

любов якої нібито не стало

ти будеш сойка а тому лети

така тремка до вирію дорога

лишаєш тінь роз’єднуєш мости

одна тобі тепер пересторога:

любов вартує більшого а ти -

зернина солі твар недосконала

шукала тиші а пізнаєш рев

і сад в якому тижнями блукала -

скорботна пустка цвинтар між дерев

 ***

кохана – чомусь називаю тебе уві сні

хоч риси розмиті і сльози щоразу рясні

ім’я твоє дивне – у ньому одні голосні

і їх вимовляти мов лезо встромляти у груди

ця стеля над нами ця арка при вході і ти –

досвідчена жінка порожня мов перші ряди

концертного залу в провінції алма-ати

співаєш куплет про коханця якого забудеш

єдиний букет наче камінь на сцену паде

і ти – ще кохана – не бажана стала ніде

бо сказано більше а значить ніхто не прийде

а значить любов проминула і більше не буде

жовтень – період дощів і окреслення меж

власної пам’яті світла в кімнаті себе ж

час коли навіть дерева – як є – без одеж

правило перше: за пристрастю слідує втома

або по-іншому: довгий вузький коридор

запах лікарні застояний вікна без штор

тиша яка обірветься високим: анкор!

в другому правилі жодної крапки чи коми

так розумієш що ти попри все не помер

що боротьба неможлива й безглузда тепер

і говорити про осінь – одну із перерв –

правило третє – дієве і добре відоме

Додав Nusya 21 жовтня 2008

Про автора

Пасічник Наталія Іванівна народилася 3 липня 1984 року в місті Теребовля Тернопільської області. Отримала ступінь бакалавра в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володмира Гнатюка, факультет іноземних мов, англійська філол