Автори / Люба Клименко / Великий секс і чорна голубка
Загадкова українська письменниця Люба Клименко загадкова перш за все тим, що читацькому загалу надзвичайно цікаво, хто ж зі знаних майстринь художнього слова ховається за цим простим псевдонімом: Ірен Роздобудько, Марина Гримич, Лариса Денисенко чи хтось інший? Тим часом авторка «еротичних бестселерів»«Пор’ядна львівська пані»та «Великий секс у Малих Підгуляївцях»подарувала заінтригованим читачам нову книжку – роман «Paloma negra»(«Чорна голубка»), що становить собою мікс з ідей та образів попередніх творів: тут є й пор’ядна львівська панна, й екзотична курва, і великий секс… Ну великий – не великий, але є :).
Утім, авторка не надто повторюється: новий роман вона пише не діалектом і не суржиком, а більш-менш літературною українською мовою; уникає надміру історичних алюзій (хоча головного персонажа і кличуть Марком Антонієм); сексуальні сцени більш наближені до реальності, ніж оргії в підземеллі скіфського кургану. Можна сказати, що Клименко зробила крок у напрямку «гломуризації»й залучила до кола своїх читачок також тих, хто навіть у найшаленіших еротичних фантазіях не уявляв собі статевого акту під пам’ятником Іванові Франкові :).
Художня структура роману зумовлена протиставленням пор’ядної львівської панни Оленки та «курви”, яка пройшла Крим і Рим, Марії Фернандес (ви правильно здогадались: саме вона є жінкою з ароматом кави, тобто, перепрошую, «чорною голубкою”). Однак розвиток дії подається крізь сприйняття центрального персонажа – згаданого вже Марка Антонія.
Глибокий екскурс у його психологію, виконаний авторкою, уже на початку роману показує Марка Антонія як глибоко розчарованого в жінках індивіда: «Проживши довгі роки у затяжних загулах, він зрозумів, що у всіх жінок все абсолютно однакове: одна дірочка в хутрі і дві наповнені торбинки з ґудзиком»(с. 10). Причиною для розчарування послужив печальний досвід: по-перше, «була ще одна дірочка, однак чомусь йому пощастило тільки раз туди потрапити та й то після того його довго називали збоченцем”, по-друге, «кожна незаміжня жінка хотіла його на собі одружити, а кожна одружена хотіла, як не дивно, того ж самого»(с. 11) і по-третє, «коли пані чи панна намірювалися запхати його норовистого коня собі в хутряну дзюрку, а особливо першого разу (дуже рідко доходило до другого, а ще рідше – до третього), то обов’язково скрикувала від болю»(с.13), зумовленого надзвичайним розміром «коня”.
«Отже, з жінками у Марка Антонія не склалося. Зате склалося з самим собою, улюбленим»(с. 13), – не без сарказму констатує авторка, щоб уже в зав’язці роману подати типовий «мильний" хід: щойно в домі з’являється дружина Антонієвого друга Олега і матір трьох дітей Марія Фернандес, переконаний «нарцис»і мастурбатор закохується в неї – ну, або принаймні почуває незвідану досі пристрасть. Маємо всі підстави розглядати подальший виклад як іронічну стилізацію під мелодраму, де Марія-пташка плаче в кінці статевого акту, бо ж «цього поцілунку вона чекала все життя»(с. 73), Антоній «…так сильно захотів її, аж йому захотілося кричати»(с. 143), а в ході орального сексу взагалі «провалився в темно-синю прірву, … летів сторч головою, позбавлений страху й інстинкту самовиживання…»(с. 146). До речі, аналогії із життям льотчиків, автомобілістів та тваринного світу в описах любовних сцен виникають у романі досить часто :).
Очевидно, що в такий спосіб Люба Клименко намагається поповнювати еротичний словник (хоча «хутряні дзюрки»чи «напружене місце кохання»є евфемізмами, як то кажуть, «на любителя”) та розширювати коло «відкритих»тем сучасної української літератури.
Антитезою шаленого кохання до Марії є рівні взаємини з пор’ядною панною Оленкою, котра врешті-решт стає дружиною Марка Антонія на радість своїй пор’ядній львівській родині. Слід віддати належне авторці – вона виявляє неабияку вигадливість і «ускладнює»образ Оленки… статевим потягом до Марії Фернандес. Лесбійські мотиви, безумовно, вносять певне пожвавлення у загалом досить передбачуваний сюжет, однак у фіналі виявляється очевидне: пор’ядна львівська пані ніколи не стане повноцінною курвою. Свого майбутнього чоловіка Оленка не збуджує, та й сама вона навряд чи відчуває ту пристрасть, що тягла її до Марії, отож, цей шлюб є нічим іншим, як спробою «вписатись»у традиційну суспільну схему.
Про це говорить і Марк Антоній у своєму листі-післямові, протиставляючи земне життя «по інструкції»втручанню небес, що «послали на землю Синього ангела любові, який повертає людям людське»(с. 149). Марія Фернандес, яка ефектно зникає в кінці роману, якраз і є цим янголом, котрий відкрив перед персонажами щось невідоме їм досі, але дуже схоже на поєднання статевого потягу та палкого кохання: дещо наївно для еротичного бестселера, однак цілком пристойно для мелодрами. У цьому героїня подібна до самої авторки, котра виконує свою місію, «окультурюючи інстинкти, якими і досі живе людство»(с. 152) :).
Тетяна Трофименко, «MediaPost»
Додав Art-Vertep 08 листопада 2008
