Автори / Лариса Денисенко / Троє у квартирі, не рахуючи собаки
Коли тільки анонсувався вихід нової книги Лариси Денисенко «Сарабанда банди Сари», втішно сподівався, що авторка нарешті видасть щось подібне до моєї улюбленої «Корпорації ідіотів» – динамічної веселої повістини, мета якої розвантажити, а не навпаки додати до проблем читача ще й проблеми персонажів.
Принаймні почасти це сподівання виправдалося. Як і у «Корпорації..» Денисенко відмовляється від своєї улюбленої форми оповіді – по черзі від двох (переважно різностатевих) дійових осіб. У «Сарабанді банди Сари» головним оповідачем є журналіст-фрілансер Павло Дудник. Його дівчина Сара їде у відрядження до Мексики, у той же час абсолютно несподівано у Павловій квартирі поселяються її дядько Геннадій Станіславович Полонський (він же ГеСтаПо) з дванадцятирічним сином Емілем укупі з псом Террі. Доки у помешканні Полонських триватиме ремонт, Павлові нічого не залишиться, як порозумітися з незваними гостями – дивакуватим чоловіком, котрий трепетно зберігає колбу з повітрям зі Святої землі й фліртує з екс-дружинами головного героя; а найголовніше – з хлопцем, який монотонно щодня вправляється на піаніно, визубрюючи славнозвісну Сарабанду для струнного оркестру й фортепіано Г.-Ф. Генделя, обклеює кімнату власноруч виготовленими дипломами своїх майбутніх звитяг (включно з Нобелівською премією 2021 року за розшифрування коду стовідсоткового спортивного переможця), та, як типовий герой телевізійних ситкомів, позірно хвалиться феноменальною, як на свій вік, ерудицією.
Та й загалом, «Сарабанда банди Сари» можна назвати ситкомом у прозі. Як і на ТБ, далі вже справа техніки – наситити сюжет різного роду дотепними історійками та яскравими персонажами. У Лариси Денисенко ні з першим, ні з другим труднощів ніколи не виникало, тому гарантовано на сторінках книги регулярно з'являються то веселі розповіді про родичів і знайомих Полонських (здебільшого у виконанні гострослова-вундеркінда Еміля), то власною персоною наноситимуть візити то друг ГеСтаПо на прізвисько Віолончель, котрий у вільний час вигаптовує шкарпетки, то отець Макарій – у недалекому минулому військовий та екс-чоловік Сари.
Але нетипово для ситкому перспективний для розвитку хід подій раптово уривається, і ми спостерігаємо іншого характеру фінал з драматичними, навіть трагічними нотками. Можливо, то є своєрідним виправданням авторки, адже на обкладинці зазначено, що «Лариса Денисенко – майстер сучасної психологічної прози»; треба хоч насамкінець «підтримати марку».
У часи Генделя часто загалом мінорний музичний твір композитори завершували бравурним акордом. Назва цього прийому – Піккардійська терція – нині відома багатьом. А у випадку з «Сарабандою банди Сари» – навпаки: загалом мажорний твір завершується дещо мінорно. Така-от вона, «Ларисина терція» у сарабанді для трьох чоловіків, не рахуючи собаки.
Дмитро Шульга, «Весь Кіровоград»
Додав Art-Vertep 08 листопада 2008
Про автора
Народилася в Києві, 17 червня 1973 року. Литовсько-грецького походження. Українську мову опанувала в 23 роки, коли почала працювати в Міністерстві юстиції України.
