Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Товари Статті Інформація

Автори / Анна Багряна / «Література має бути шляхетною, а не «суч…»

Чимало розмов точиться довкола роману Анни Багряної «Етимологія крові», виданого у київському видавництві «Факт».

Анна – поет з іменем, а її перша ж прозова спроба  - роман ««За Габією або усупереч забобонам» (саме такою була спочатку назва твору) – створив маленьку сенсацію, ще в рукописі отримавши відразу три престижні літературні премії: третє місце в конкурсі романів, кіносценаріїв та п’єс «Коронація слова-2008», друге місце в конкурсі видавництва «Смолоскип» і Міжнародну україно-німецьку премією імені Олеся Гончара.

Це і стало приводом для нашої бесіди.

 

1.     Анно, Ви достатньо відомі як поет. У Вашому доробку були й драматичні твори. І от тепер - проза. Ви ще не визначилися з основним напрямком своєї творчості чи бажаєте «застовпити» якомога більше ділянок в літературі?

 

Відверто кажучи, я взагалі проти того, аби ділити літераторів на поетів, прозаїків та драматургів. В Європі від такого поділу вже давно відмовилися. Письменник або є, або його немає. І це ж чудово, якщо сьогодні ти можеш написати вірш, завтра – розпочати новий роман чи п‘єсу! Потрібно пробувати себе у всіх можливих жанрах, стилях і формах, аби не набриднути своїм читачам і самому собі. Незалежно від віку, письменник має перебувати у стані постійного пошуку, не боятися творчих експериментів. Серед моїх колег побутує хибна думка, що хороший поет не може стати хорошим прозаїком. Але візьміть тільки українську літературу і побачите, скільки там було і є отаких прикладів гармонійного поєднання в одному авторові поета і прозаїка, а іноді ще й драматурга! Вже не кажучи про літературу світову… Я щаслива від того, що мої прозові книжки продаються в книгарнях, що їх купують і читають, але не менш щаслива, коли декламую зі сцени свої вірші і бачу розчулені очі слухачів. Людям потрібно все. Отже, письменнику не варто себе обмежувати.

 

2.     На мій погляд, у Вашому романі «Етимологія крові» відчутний вплив творчості Марії Матіос. Це дійсно так?

 

     Коли я писала свій роман, я ні на кого не орієнтувалася, не хотіла бути на когось схожою, а тим паче – когось наслідувати. Щодо стилю… Роман написаний двома різними стилями і це я робила свідомо. Та сюжетна лінія, де йдеться про поліське село 20-30-хх років ХХ століття, більш динамічна і напружена, без зайвих описів і роздумів. Мені подобається, коли у короткому реченні концентрується стільки енергетики, що могло б вистачити на цілу психологічну драму. Є речі, про які не потрібно багато говорити, а досить сказати кількома словами, які або вб’ють твого читача, або стануть для нього цілющим бальзамом. Ось за таке письмо, власне, і люблю Марію Матіос. Це один з моїх найулюбленіших сучасних українських авторів. Між іншим, яскравий приклад гармонійного поєднання хорошого поета і хорошого прозаїка. Але мені до рівня Марії Матіос ще потрібно дорости…

 

3.     Останніми роками з'явилося декілька книжок, у назвах котрих фігурує слово «кров»: «Кров зухвала», «Замість крові», «Етимологія крові»… Наша література дійсно така кривава?

 

Ну якщо додати ще й «Кров по соломі» і «Кров кажана», то можна, справді, так подумати і… злякатися. Але ж річ не у назві. Тим паче, кожен автор створює власну алегорію, послуговуючись одним і тим же словом. У мене кров як «генетична пам’ять», як голос, який потрібно навчитися чути у собі і не ігнорувати. Можливо, найближче до мене у розумінні крові – Галина Ткачук зі своїм романом «Славка».  

 

4.     Ви дійсно відчуваєте «голос крові» та «поклик предків»?

 

Як сказала героїня мого роману, ми дуже мало знаємо про своїх предків. Але є сила, яка керує нами всупереч багатьом очевидним речам. Найголовніше – «здружитися» з цією силою і довіритися їй, бо саме це і є «голос крові». Тоді життя набуває цілком інакшого смислу і відповіді на усі запитання приходять самі. Тоді власна кров стає янголом-охоронцем. Але таємниці повинні завжди залишатися таємницями…

 

5.     Якою мірою роман «Етимологія крові» є автобіографічним?

 

Боюся говорити про якесь відсоткове відношення автобіографічності, адже деякі події мого життя просто провокували мою творчу уяву. Скажімо, я багато чого використала з реальної подорожі до Жаб’є. Окремі моменти, включно із «салоном краси», де продаються труни і похоронні вінки, лісником на «Джипі», навіть чорною Ягою над потічком, - я просто переписала із дійсності. Також використала реальну розповідь своєї бабусі (вона народилася і виросла у Горностайполі) про те, як мама перед смертю подарувала їй золоті кульчики-півмісяці, а потім, під час Голодомору 1932-33 років її батько проміняв ті кульчики на харчі, аби врятуватися від голодної смерті. Але домислів і вимислів у моєму романі більше, ніж правди. Адже я ставила собі за мету створити драматичну історію двох родів, пов’язаних між собою кармічним зв’язком.

 

5-1. Яким Ви уявляєте свого читача?

 

     Під час Форуму видавців у Львові я проводила кілька автограф-сесій і мала таку нагоду – побачити своїх майбутніх читачів – людей, які купували мої книжки. Це усміхнені, інтелігентні, щирі і красиві люди. Причому, приблизно однакове співвідношення чоловіків та жінок. Вік – від 17 і десь до 50. Переважно україномовні, але були і такі, для яких рідною мовою є російська. Обізнані з українською і світовою літературами. Небайдужі до свого коріння. Від спілкування з цими людьми я отримувала приємні емоції.

 

6.     Роман відзначений кількома престижними преміями. Ви самі встановили собі дуже високу планку. Яким чином Ви її тепер триматимете?

 

Я достатньо самокритична і вимоглива до себе, а тому успіхи не розслабляють мене, а навпаки, тільки додають великої відповідальності - за усі майбутні тексти. Але правда і те, що будь-яка перемога додає впевненості у власних силах, а це стимулює до нових перемог.

 

7.     Ваші подальші творчі плани?

 

Я продовжую писати вірші, вони дуже різні за тематикою і формою, але останнім часом найкомфортніше себе почуваю у філософських верлібрах. Планую і далі видавати поетичні книжки. Дописую новий роман, він дуже відрізняється за стилем і тематикою від «Етимології», щоправда, мотив «голосу крові» там також присутній. А ще я перекладаю з болгарської – поезію своєї літературної тезки Єлизавети Багряної, вже є домовленість з болгарською стороною про видання білінгво-книжки. Ну і маю кілька цікавих ідей для своїх майбутніх романів та п’єс…

 

8.     Що таке, на Вашу думку, «сучукрліт» і чи є Ви представником «сучукрліту»?

 

Мені таке скорочення не подобається, адже звучить – самі знаєте.  Викликає негативні асоціації. «Сучукраліт» - це ніби якийсь необґрунтований виклик штучній літературній моді. Мені більше подобається повне визначення «сучасна українська література», і це зовсім не консерватизм. На мою думку, література має бути шляхетною, а не «суч…».

 

9.     Чи відчули Ви зміни у ставленні до Вас колег-письменників після Ваших недавніх гучних перемог?

 

Відчула дуже сильно. Хтось із моїх колег здивувався, хтось просто щиро порадів, хтось почав ставитися до мене серйозніше і з більшою повагою, повіривши у мене як у письменницю, а хтось почав сприймати як свою нову конкурентку, яка нахабно вилізла з поезії у прозу… Отже, резонанс є.

 

10. Чи впливає політична ситуація в Україні на Вашу творчу наснагу?

 

Ні, не впливає. Хоча я сама ніби й причетна до політики, є людиною партійною, з чіткою ідеологічною позицією, і готова відстоювати цю позицію, як тільки виникне така потреба. Але я категорично проти того, аби політика проникала в літературу. Там забагато бруду і зовсім немає справжності, а література має бути щирою. Вже давно не дивлюся телевізор і не читаю політичних газет, таким чином намагаюся захистити себе від непотрібної інформації, яка тільки засмічує, і аж ніяк не вдосконалює духовний світ людини. А ще – мені шкода часу, якого насправді так мало…

 

10.           Кого Ви вважаєте своїм літературним вчителем (якщо такий був)?

 

Якщо говорити про якусь одну конкретну людину, то такої у моєму житті не було і немає. Учителі з’являються протягом усього життя. Коли я читаю хорошу якісну книгу, то автор цієї книги автоматично стає моїм учителем. Щоправда, автор поганої книги – ще кращий учитель, він учить, як не треба писати.

 

11.           «Двотисячники» - мистецьке явище чи покоління? Як Ви ставитеся до розподілу на «-десятників» й «-тисячників»?

 

Ставлюся до такого розподілу несерйозно. «Двотисячники» – штучне і відносне поняття. Моє покоління письменників ще не достатньо сформоване, аби говорити про нього як про літературне явище. Усі ми – занадто різні, аби нас узагальнювати.

 

 

12.           Що би Ви хотіли побажати нашим читачам?

 

Справжності. В усьому.

 

Розмовляв з Анною Багряною Сергій Батурин

 
 

Додав Art-Vertep 21 листопада 2008

Про автора

.

Автори пов'язані с новиною

Сергій Батурин

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска