Автори / Михайло Булгаков / «Майстра і Маргариту» скорочувати не можна…»

Увага телеглядачів цими днями прикута до кіноподії року — телеканал «Інтер» демонструє перший реалізований слов’янами кінопроект за романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»

Дивлюся серіал «Майстер і Маргарита» режисера Володимира Бортка з особливою увагою. Не лише тому, що люблю роботи цього кіномайстра (особливо «Собаче серце» та «Ідіот») і романи Михайла Булгакова, але й тому, що минулого літа у Санкт-Петербурзі побувала на знімальному майданчику і бачила «кухню» майбутнього фільму. Чи вдалося Володимиру Бортку і його зоряній команді (навіть в епізодах грають відомі актори) зробити те, що хотіли? Перші серії 10-серійного фільму дають надію — вдається…

Мені дуже імпонує підкреслено шанобливе ставлення режисера до авторського тексту — фільм можна дивитися з книгою в руках, як слухають опери в Австрії з партитурою на колінах. Як цього досягали, я бачила на знімальному майданчику: спочатку проводили репетиції, потім проганяли епізод декілька разів, і жінка-помічник режисера робила зауваження тим, хто дозволяв собі бодай щось найменше від себе… Водночас з вірністю слову Булгакова у фільмі впадають в око вдалі режисерські знахідки. Наприклад, присутність Воланда у московському натовпі, де він з’являється в різних подобах. Ось очманілий поет Бездомний (актор Владислав Галкін) вривається до ресторану Мосоліта зі свічкою в руці й іконкою на грудях і, лякаючи постійних відвідувачів, шукає під столами «консультанта», який допоміг Берліозу (Олександр Адабаш’ян) потрапити під трамвай. А Воланд — поруч, лише з обличчям когось із відвідувачів, послужливо підказує варіанти Бездомному, який намагається згадати ім’я незнайомця: «Во… Во… Не пам’ятаю». А ось Воланд серед мешканців будинку 302-біс на вулиці Садовій, де розгортаються дивні події: оточили голову будкому Босого (Валерій Золотухін) і «дістають» його запитаннями. Один зі скаржників — Воланд — все одно пізнаваний, далі веде свою гру…

Якби Бортку вдалося роздобути стільки грошей, скільки йому було потрібно, а не стільки, скільки вдалося дістати — фільм був би кращим. Мені видалися надто бутафорними «халявні» декорації палацу Ірода, які дісталися знімальній групі майже безплатно після того, як американці зняли в Болгарії свій фільм. Але дарованому коневі в зуби не заглядають…

Після закінчення одного зі знімальних днів у Пітері Володимир Бортко дав інтерв’ю кореспонденту «Високого Замку». Запевняв: жодної містики навколо фільму нема, все це вигадки журналістів. Але сам собі й суперечив: коли вибирав на Чистих Прудах у Москві натуру, то громадянин, який проходив поруч, сказав у його бік: «Нічого у вас не вийде!». Режисер впевнений — це була випадковість, збіг. Але для мене особисто історія про те, як я потрапила на зйомки «Майстра і Маргарити», виявилася цілком загадковою, з категорії «так мало статися». Їхала до Пітера з програмою-максимум — потрапити до українця Бортка на знімальний майданчик і взяти у нього інтерв’ю. Але вдавалося мені що завгодно, лише не це. На «Ленфільмі» мене запевнили: «Бортка вже півтора місяця неможливо знайти, мобілка — «поза зоною досяжності“. Однак я побувала в одному з робочих павільйонів студії, поспілкувалася з ленфільмівцями, зайшла до гримувального цеху. Розговорилися. Невинне запитання: «Кого сьогодні гримували?» і відповідь, яку почула: «Майстра» — вирішила все. Мені під великим секретом показали, як пройти у внутрішній дворик, у той самий тупик, де Бортко цього дня знімав вуличний епізод з колонною демонстрантів і Майстром, який проходить крізь юрбу. І попередили: до Бортка не підходити, «можете потрапити під гарячу руку». Те, що мені вдалося побачити, виявилося вражаючим майстер-класом не лише для фахівців від кіно…

Після завершення зйомок я підійшла до Бортка, який віддалявся рішучим кроком, і випалила: «Вітання вам від Львова!» — «Від рідної неньки-України?» — відгукнувся він і сповільнив крок. Це був день справжнього везіння. Ми сіли на лавку у дворі «Ленфільму» — і Володимир Володимирович не пошкодував часу для земляків. Спочатку говорив українською, потім перейшов на російську. Згадав, як знімав свій перший фільм на кіностудії Довженка у Києві, як жив в Україні до тридцяти років, потім виїхав у Ленінград і прийшов на «Ленфільм» у жовтій сорочці з синьою краваткою…

Ми говорили не лише про «Майстра і Маргариту». От лише деякі уривки з того інтерв’ю.

Про Україну

«Україна — земля моїх предків по маминій лінії. Я — наполовину росіянин, наполовину — українець. По батьковій лінії були і поляки, і литовці. Так що у мені більше української крові, я — щирий «хохол» відсотків на 75».

Про містику навколо фільму

«Жодної містики навколо нас немає. Просто в Радянському Союзі «Майстер і Маргарита» різко відрізнялася за жанром і тематикою від усього іншого. А на Заході такі твори були завжди. Той же «Фауст», до речі. Але Ґете помер не від того, що написав «Фауста». І Шаляпін помер — але не від того, що співав арії Мефістофеля у театрі. Те ж саме й тут. Жодної містики я не бачу, а коли щось не виходить — бачу цілком конкретні причини. Єдина складність процесу полягає у тому, щоб адекватно і без втрат розповісти дуже цікавий роман мовою кіно».

Про проблеми на зйомках

«Проблеми — лише технічного плану: надзвичайно складні зйомки. У нас ніхто нічого такого дотепер не робив — за масштабами і за складністю. Це буде щось на рівні того, як знімає Спілберг, як знято Гаррі Поттера. З активним залученням комп’ютерної графіки. Ми працюємо за новими не лише для російського, а й для світового кінематографа технологіями…».

Про страхи і побоювання

«Боюсь лише одного — не дай Боже виявитися творчо неспроможним порівняно з автором «Майстра…». Тому намагаюся зробити все, щоб цього не трапилося».

Про формат фільму

«Переконаний, «Майстра і Маргариту» можна зняти лише в телевізійному форматі, тому, що по-іншому його зняти не можна (до речі, як й «Ідіота»). Інакше доведеться скорочувати. А його скорочувати не можна. Тоді це буде не «Майстер і Маргарита», а щось інше. Ми ж знімаємо дуже близько до тексту. Я цілком припускаю, що можна зробити щось талановите «за мотивами», але написати потім, «нічтоже сумняшеся», в титрах, що я зняв роман — неможливо. А оскільки неможливо ні в театрі, ні в кіно, то от в такий спосіб намагаємося зробити телесеріал «Майстер і Маргарита». Десять серій по 52 хвилини. 520 хвилин — або вісім годин екранного часу».

Про акторів

«Головне було — зупинити вибір на тих, хто в межах накресленого режисером малюнка може зробити набагато більше, ніж намічено і пояснено. Мене цікавлять ті, чия імпровізація доповнює попередній ескіз. На знімальному майданчику у мене завжди багато талановитих людей, професіоналів. Працювати з ними важко, але набагато цікавіше, ніж з податливими нездарами».

Про гроші

«В Америці така картина коштувала б 150 мільйонів доларів, а в мене й 50-ти, і набагато менше немає (Бюджет фільму — 5 млн. доларів. — Г.В.). Але треба якось крутитися і щось робити. Це комерційне підприємство — треба з усієї цієї витівки як мінімум стільки ж отримати».

Насамкінець я запитала Бортка, що у нього залишається «поза кадром», коли з’являється можливість відпочити. І він відповів:

- Я людина старшого віку, люба моя! Мені 58 років. За кадром у мене — диван. І телевізор. Я лежу на дивані, читаю газети і дивлюся телевізор…

Уявляю, як щовечора Бортко влаштовується на своєму улюбленому дивані, вмикає телевізор і дивиться «Майстра і Маргариту» разом з мільйонами телеглядачів.

Хто які ролі виконує?

• Маргарита — Анна Ковальчук
• Майстер — Олександр Галибін
• Воланд — Олег БасилашвіліІван
• Бездомний — Владислав Галкін
• Коров’єв — Олександр Абдулов
• Берліоз — Олександр Адабаш’ян
• Азазелло — Олександр Філіппенко
• Каїфа і Людина у френчі — Валентин Гафт
• Босий — Валерій Золотухін
• Поплавський — Роман Карцев
• Кіт Бегемот — Олександр Баширов і Вано Миранян (карлик, артист естради), котячу міміку змодельовано на комп’ютері)
• Понтій Пилат — Кирило Лавров
• Ієшуа — Сергій Безруков
• Іуда та барон Майгель — Дмитро Нагієв
• Лиходєєв — Олександр Панкратов-Чорний
• Римський — Ілля Олейников

Довідка:

Володимир Бортко (народився у 1946 р.). Закінчив Київський геологорозвідувальний технікум, служив в армії, працював техніком-електриком Воєнпроекту у Києві. 1974 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Працював асистентом режисера на Кіностудії ім. О. Довженка. З 1980 р. — режисер-постановник кіностудії «Ленфільм».

На фото: Після закінчення зйомок Олександр Галибін (Майстер) потрапив у автокатастрофу і чудом вижив. Анна Ковальчук (Маргарита) розлучилася з чоловіком…

Галина Вдовиченко, «Високий замок»

Додав Art-Vertep 22 грудня 2005