Автори / Олександр Кірієнко / Хай живе партійний кінематограф або скромний подарунок Морозу

«Мелодрама», «історія кохання», «набір приколів», «повна попсня», «передвиборчий рекламний ролік», «супер», «я сміялась», «цілком позитивно», «російське серіальне мило», «гламурненько» — такий спектр відгуків про «Помаранчеве небо» я почула, виходячи після перегляду цієї першої ластівки постреволюційного художнього кіно.

Отже, старт даний. І з четверга в українському прокаті вже цілих дві вітчизняних стрічки (до «Помаранчевого неба» додасться «перший український блокбастер» «Прорвемось!»). Навіть рік тому це виглядало на фантастику, а ще кілька років тому критикувати «Мазепу» чи «Мамая» просто не піднімалась рука, аби не сполохати і не поховати український національний кінематограф у зародку. А тепер вже є з чого обирати і що критикувати.

Якщо визначати жанр фільму, спираючись на перші короткі відгуки про нього і вилучивши згадку про рекламний ролик, то вийде навіть не класична мелодрама, а щось близьке до романтичної комедії — жанру, який вважається найпопулярнішим за загальною кількістю його шанувальників.

Романтична комедія про помаранчеву революцію? Комедія? Не вірите, сходіть перевірте. Але майже повна зала часом заходилася від сміху. Ну, правда, до смішних сцен традиційно потрапили і еротичні сцени кохання головних героїв (до речі, вельми цнотливі), але природу цього явища (сміху над еротичними сценами) я вже досліджувала минулої осені.

Але траплялися і жарти штибу серіалу «Солдати» (може через те, що саме в цьому серіалі грає виконавець головної чоловічої ролі «Помаранчевого неба» Олександр Лимарів). «Ой, якщо батьки дізнаються що мене забрали в СІЗО, вони мене вб’ють,» каже дівчинка-студентка з «Пори», сидячи в міліцейському «бобіку». «Не хвилюйся, у них тут добра охорона», — типу заспокоює її так само затриманий товариш.

Отже, головна претензія «бувалих революціонерів» — це надмірна гламурність, легковажність, з якою герої наражаються на небезпеку, легкість, з якою вирішуються їх проблеми. Фільм позиціонується як чергова історія Ромео і Джульєтти (автор «Мамая» Олесь Санін так само говорив про свій фільм), але проблема належності героїв до різних світів вирішується знову таки досить швидко і навіть непримиренні батьки зрештою приймають вибір своїх дітей.

-У нас були зовсім інші настрої в той час, — каже мій знайомий Євген, — щоправда, ми здебільшого не стояли на Майдані, а їздили спостерігачами по регіонах, там такого карнавалу не було.

— Та ладно, ми стояли під адміністрацією президента, і теж серце стискалося від страху, моя подруга навіть плакала, — каже Наталя, що відстояла революцію від першого до останнього часу. — Але мені таке подобається. Хай буде все красиво і про кохання. Але той Мороз серед палаток — це вже якось надто очевидно.

Дійсно, поява Мороза, який у наметовому містечку підходить до головних героїв, що стоять біля палатки пам’яті Гонгадзе, і починає «віщати» про розумне, добре та вічне в контексті помаранчевої революції, не залишає сумнівів щодо власника найбільших інвестицій у стрічку. Та й самі продюсери на початку фільмування не приховували, що одним з інвесторів виступає Соціалістична партія України, і навіть якісь інвестиції надходили з боку «Нашої України».

Сам Олександр Мороз на презентації у Києві сказав, що «не стільки партія фінансувала, як ми найшли людей, які профінансували цей фільм». За його словами, це були якісь бізнесові кола.

А свою появу у кадрі лідер соціалістів так прокоментував в інтерв’ю Бі-Бі-Сі «Мені здається, що вона (поява у кадрі) логічна, хоч би тому, що я там не раз був — на Майдані і біля намету Гонгадзе. Тому це природно».

Цікаво, що міністр внутрішніх справ Юрій Луценко на закиди про агітаційну функцію фільму напередодні виборів відповів: «Він вийшов не напередодні виборів, він вийшов у день народження Олександра Мороза. Це такий маленький, скромний подарунок».

Отже подарунок дійсно скромний, бо «Помаранчеве небо» має рекордно малий бюджет у 2,5 млн. грн.. Але, вочевидь, знімальна група, ефективно скористалася адмінресурсом, бо стрічка не виглядає дешевою. Тут і справжні БТРи, що женуть до Києва у бойовій готовності, і гори новенької помаранчевої атрибутики, і, нарешті, справжня і безкоштовна масовка на Майдані. Адже група отримала дозвіл знімати під час річниці помаранчевої революції. І головна героїня по-справжньому подарувала квіти справжньому Ющенку, коли він піднімався на справжню, не бутафорську, сцену. Єдине, з чим трохи «не попали», — це погода. Бо більшість днів наметове містечко стояло на снігу та холоді, а у стрічці — часом все виглядає просто як літо (що поробиш — знімальний графік є знімальний графік, до того ж він залежав від дозволу на зйомки на нічному Майдані, коли можна було перекривати вулиці).

Але, якщо вже партії справді «скинулися» на цей фільм і засвітили у кадрі, крім Мороза, епізодично і Ющенка, і Тимошенко, і Кінаха, і навіть Єханурова, то чому вже було не зняти щось масштабніше, грандіозніше — що дійсно відобразило б, як це не пафосно звучить, народження громадянського суспільства, той злам, що відбувся у звичному «моя хата скраю», той страх та обурення, які до цього спонукали, ту енергетичну хвилю, що на якійсь час сколихнула всю Європу.

— Ми дивились кілька документальних фільмів, то вони були кращі, потужніші, цікавіші, от наприклад той швейцарський, — це знову Євген.

Крім того, стрічка вочевидь не претендує на вічність та довголіття, бо зрозуміти мотивацію героїв та й взагалі їхні дії можна легко, тому що ми самі рік тому були учасниками подій, що становлять тло історії кохання героїв. Але років через 10–20 якесь нове покоління без додаткової консультації навряд чи зрозуміє, чого ці хлопчики та дівчатка та навіть тітоньки та дядечки жили у наметах посеред Хрещатика і палили вогнища прямо на Майдані Незалежності.

Та будемо сподіватись, що тоді вони зможуть відшукати той швейцарський документальний фільм, що сподобався Євгенові, а цей будемо розглядати більшою мірою як романтичну історію кохання, а меншою — як скромний подарунок Морозу на день народження.

З цієї точки зору якість картинки «Помаранчевого неба» заслуговує на комплімент. Звичайно, це не естетський Мамай, де ця картинка була основною перевагою, але російський оператор Улугбек Хамраєв спрацював добротно. Може, скептично налаштованим хлопцям і різала око надмірна гламурність і яскравість жовто-помаранчевих кадрів, та мене це не дратувало.

Акторська гра теж досить професійна, без геніальних знахідок, але на рівні. Правда, актори, на жаль, здебільшого російські. З українських зірок — Олексій Вертинський, який, здається, сьогодні відібрав титул українського кіноактора номер один у Богдана Ступки. Адже Вертинський примудрився знятися у всіх трьох постреволюційних фільмах. Вінничанка виконує головну жіночу роль дівчинки Іванни (Лідія Оболенська) — активістки «Пори», в яку і закохався Марк (Олександр Лимарєв) — син київського губернатора Задухи (Микола Чендяйкін).

Герої стрічки говорять українською та російською (хто якою), що, в принципі, відповідає нашим реаліям. Втім, Марку та Іванні різномовність не заважає віддаватися романтичним почуттям і на тлі революційних подій підніматися в небо на помаранчевій повітряній кулі.

До речі, у такий спосіб завойовував серце коханої та норовливої Франчески Джакомо Казанова у однойменній голівудській стрічці, що вийшла в прокат у минулому місяці. Тобто голлівудом трохи відгонить та російськими серіалами теж. Особливо, коли у кадрі Микола Чендяйкін. А повний Голлівуд настає, коли герой Чендяйкіна, київський губернатор Задуха, приходить у наметове містечко і рубає дрова поруч із сином, який оселився там замість того, щоб поїхати навчатися до Лондона.

Є ще кумедний фін Віллі Хаапсало («Зозуля», «Особливості національного полювання (риболовлі)»), що грає Федю — «сумніваючогося» чоловіка сестри головної героїні. Він сумнівається протягом фільму, а наприкінці також пов’язує на голову помаранчевий шарфик. Віллі, що вже давно опанував російську, у фільмі, навіть говорить кілька слів українською.

І як водиться у романтичних комедіях, все закінчується загальним паруванням та народженням дитини. Причому практично на Майдані під час переможної промови Ющенка-президента.

Всі вище перераховані події відбуваються під цілком романтичну та мелодраматичну музику «Океану Єльзи». Музика знайома, але від того не менш зворушлива. Вона підходить, адже вона звучала протягом всієї революції . Дивно, що на кінобарикадах не засвітився і сам Славко Вакарчук.

Більшість глядачів виходили з зали у піднесеному настрої. Втім, за аудиторією фільм скоріше жіночий, ніж чоловічій. Радісних жінок було більше. Хоча і сценаристу іншого постреволюційного фільму «Прорвемось» Павлу Солодьку, здається, стрічка також сподобалась.

— Як тобі фільм? — ловлю Павла на виході з зали.

— Супер!

— Ваш кращий, чи гірший?

— Не можна порівнювати. Наш інший. Тут мелодрама, а у нас бойовик.

А зранку я прокинулась із відчуттям, що треба бігти на виборчу дільницю і перевірити своє прізвище у списках, адже вибори таки скоро….

Аліса Сова, Інформаційне агенство «Уніан»

Додав Art-Vertep 10 березня 2006