Автори / Гурт АННА / Трешем по кармі
Назвати АННА молодим гуртом не повертається язик — навіть попри те, що розвиток альтернативної музичної культури в Україні почався не так вже й давно. Нові гурти, що пропагують нові музичні форми виникають як гриби після дощу, а ті, хто стояв майже на початку, вже як мінімум новачками називатися не можуть. Львівяни мають за плечима шість років забійних виступів на українських фестивалях та сейшенах, записаний альбом та кліп, а також статус одного з найрозкрученіших важких гуртів в Україні. Як кажуть самі хлопці, у 2002-му році розпочалося все досить несерйозно. А потім закрутилося — завелося. Але альбом визрів тільки в 2008-му.
— Хлопці, а як так сталося, що альбом «Карматреш» вийшов тільки через 6 років після створення гурту?
Сергій Нестеренко (гітара): Справа в тому, що в наш час в нашій країні записати такий альбом досить нелегко і, якщо б не зорі, які правильно стали на небі, то навіть зараз альбому могло і не бути, або виглядало би це якось інакше. Хоча, ми записували його два роки, а гурту шість — не такий вже і великий проміжок часу пройшов, щоб записати щось дійсно варте уваги слухача!
Вадим Баюк (ударні): За такий термін ми багато що зрозуміли.
СН: Взагалі, за цей час ми стали набагато як би так сказати… тендітніше ставитися до нашої музики. І як ми вже казали в одному нашому інтерв’ю, музика — примхлива сучка, якщо за нею не доглядати, вона перетвориться на чмошницю.
— Чому альбом називається «Карматреш» і хто вам допомагав його записувати? Я знаю, що в вас є багато друзів-музикантів, що працюють з вами, є продюсер.
Юрій Підцерковний (гітара): Карматреш — бо люди трешують карму, а карма трешує людей.
Віктор Новосьолов (вокал): Нам допомагали хлопці з гурту ТОЛ. Гітарист Сергій Любинський ака Knob — зводив все, займався мастерінгом і підштовхував нас в с**ку. А вокаліст Вася Прозоров відверто виклався за барабанами.
— Як йдуть справи в группи після виходу альбому?
ВН: Репетиції для нас зараз як хліб насущний, як повітря. Ми живемо тільки вихованням нашої дівчинки — АННИ. Не вилазимо з репетицій, робимо новий, зовсім нестандартний матеріал. А альбом, що вийшов — це наша творчість, наші емоції, сльози, сміх. Ми його народжували дуже довго, тому на репетиціях намагаємося не грати старого матеріалу, ставимо акцент на новому. Згадуємо старий матеріал тільки перед виступами, бо слухач хоче як завжди чути бойовики.
— Як альбом, доречі, продається?
ВН: З приводу цього ми навіть і не цікавимося. Знаємо, що продається, а як… Хто його знає, мабуть не дуже… Бо все зараз качають в Інтернеті, б***.
— Ви були в турі, як пройшов «чьос»?
ВН: Як все відбувалося ви скоро побачите в нашому DVD «Карма-треш тур». Зараз ми його монтуємо. Це буде повний жестяк. Ми відвідали 16 міст нашої неньки-України. Десь 8000 глядачів були на наших концертах.
СН: Тур взагалі нас змінив, На протязі трьох тижнів ми були разом. Від того наше спілкування між собою в группі вийшло на новий рівень.
— І що, вигідно в нашій країні їздити, займатися музикою?
ВН: Вигідно продавати бульбу на базарі. А музикою треба займатися в своє задоволення. Завдяки лейблу Іншамузика нам стало легше дихати. Нормальні гроші музикою ще важко заробляти, але відмовлятися заради грошей від улюбленої справи — тупо.
СН: Займатися музикою в Україні — це як грати в якусь комп'ютерну гру на рівні Very Hard чи Nightmare.
— Вже котрий рік поспіль ви приймаєте участь у Global Battle Of the Bands і ви завжди вважалися фаворитами журі та публіки. Але в цьому році ви навіть не ввійшли в переможну шістку. Як ви вважаєте, як таке могло трапитися?
ВН: Скажу за себе, а не за весь гурт (бо в нас різні думки) — фестиваль цей — хороший, чесний, продуктивний, коротше — оцінка 4+. В цьому році був дуже сильний фінал, мабуть найсильніший за всю історію українського ГБОБу. Але трійця переможців й справді — дивна. Але нам по фігу — ми зробили свою справу і пішли красиво. В костюмах. Я дуже рідко одягаю його! Але це наш останній ГБОБ — ми усі разом так вирішили!
— Поговорюють, що ТОЛ розпалися. Після них ви, мабуть, вважаєтесь найбажанішим колективом на нашій альтернативній сцені. Важко бути зірками?
ВН: З приводу ТОЛа — вони завжди були живі і зараз живуть, грають та готують нову бомбу! А щодо зірковості — люди, не дуріть себе, це все брєд та ілюзії. Так, я іноді помічаю за собою гівно, яке в мені сидить — воно розвиває в мені лінощі, підвищує самооцінку. Але будь-кому можу дати пораду — прокидайтеся вранці, підходьте до дзеркала, та шліть на х*** того, хто перед вами стоїть!
— Стандартне питання — як щодо планів на майбутнє, які вони?
ВН: Зараз ми плануємо зняти кліп на пісню «Карматреш». Ну і звичайно надалі будемо вирощувати нашу дівчинку АННУ, скоро вона вже всіх буде пизд**ти! (сміх).
Ну, а ще, ми розуміємо, що після турів, кліпів треба розвиватися якось далі, Виходити на якийсь новий рівень. Треба їздити в Росію, за кордон. Наш продюсер добре поставив на ноги ТОЛ. Сподіваюся й в нас все вийде. Хоча будувати глобальні плани не будемо. Ми вже виросли з того віку…
— Виросли? Якщо так, вже мабуть можете давати поради молодняку?
ВН: Ми віримо в те, що ми робимо! А молоді виходять на сцену, мабуть, тільки постояти, щоб дівчата верещали. Зараз кожен може купити модну гітару, вийти на сцену, але навіщо? Матеріал часто сирий. Такі гурти ростуть як гриби після дощу, але процентів 70 з них — жах!
Для того, щоб стати справжнім альтернативним гуртом, треба обрати для себе якийсь з декількох шляхів. Чи зібратися гуртом, виробити концепцію, та рубати правильно та чесно. Чи просто сидіти в своєму гаражі, гнати та бухати. Чи купити на бабло багатих батьків класних авторів, записати альбом, відзняти кліпи — але то буде вже попса. Починається звичайно з третього. А потім, коли це набридає — чи кидають цим займатися, чи розумнішають і починають насправді займатися музикою. Головне вірити в себе та свою творчість.
— Чи відчуває альтернативний музикант кризу?
ВН: Ми відчули, бо стало менше концертів. Але можливо, краще виступати раз на півроку, але на якісних фестивалях, ніж на якихось сценах з поганою апаратурою, з поганою організацією. За шість років в нас було з 300 концертів, і надивилися ми різного. Ну й гонорар в нас немаленький вже, не кожен організатор зараз має рішучість витрачати гроші. Але все одно нас запрошують, дзвонять. Та все ми переносимо на березень, тому що хочемо поїхати в тур з новим DVD, який монтуємо самостійно. Після кліпу «Гламур» ми вирішили, що це краще робити своїми руками.
— Зараз молоді команди поставлені не тільки в кризові умови, але й умови повної відсутності альтернативної культури — фестивалів, ЗМІ…
ВН: Та ні, фестивалів достатньо. Та й рівень їх іноді навіть вищий за ті, що проводяться в столиці. Ми, наприклад, боялися їхати в такі міста, як Калуш, Черкаси, а побачили, що й там можна проводити хороші концерти. Є масса некомерційних фестивалів. Ми теж робимо свої фести у Львові. В Києві робить фести наш продюсер Влад Ляшенко. Музиканти самі вирішують питання концертів в кожному місті — в кожному місті є якийсь гурт, що переймається альтернативним життям свого міста. А ось окремих дядьок-меценатів немає. Нема бізнесменів, які б вкладали гороші в молодь. Бо з того не буде багато грошей. А ми не ставимо за мету заробляти. Ми розуміємо, що навіть наші діти ще не відчують усіх плодів нашої роботи. Може онуки… Але усе розвивається. Щоправда не вистачає телеканалів та інших мас-медіа, які б допомагали цьому розвитку.
— Останнім часом ви змінили імідж, чим це зумовлено?
ВН: Нашим командам не вистачає цікавого іміджу, а це ж відсотків 40 успіху. Ми вже шість років шукаємо свій стиль. В нас був звичайний стріт-стайл, а тепер хочеться чогось нового. Ми бачимо приклади росіян, як би ми не відносилися до їх музики, але ті ж [AMATORY] ретельно відносяться до свого іміджу, нехай він теж копірка з чогось.
Ми міняємо не тільки одяг, але й музику. Тому зміни закономірні. Ми зараз тяжіємо до стонеру, сладжу. В нас з’являються пісні по 7—8 хвилин. Ми трохи стомилися від Deftones, Korn. Але, які б не були наші нові задумки, ми завжди залишаємо частинку тої АННИ, яку знає наш слухач. Нашу фішку — мелодику, енергетику, драйв. Поки що ми не хочемо показувати всі нові ідеї, але влітку-восени ми будемо намагатися втілити всі наші мрії, хоча й на це треба багато грошей. Подивимося. Доречі, це може бути дуже оригінальним, бо ми дуже надихаємося зараз аніме.
— Що ми ще забули сказати тим, хто буде читати це інтерв'ю?
ВН: Нещодавно ми зрозумілии одну з найголовніших речей — людський та дружній фактор — це найважливіше в житті. Ми повернули на місце нашого драмера Вадіка… Всім дякуємо за тепло, злість, ненависть та любов. Ваша АННА.
Птица, @music
Додав Art-Vertep 31 січня 2009
