Учасники

Автори / Радіо / Час формату

В середині 70-х просунута молодь мала звичку слухати радіо «Європа Лібера», румунський аналог забороненої «Вільної Європи». «Ліберу» у нас не глушили, румунська мова давала такий шанс. Так от, була там програма «Метроном», її неформат-ведучий міг включити пісню «Лед Зепеллін» на дев’ять хвилин чи композицію «Пінк Флойд» на цілих дванадцять. І ніхто хвилю не переключав.

Коли в Україні з’явились ефемки, попервах ситуація виглядала подібною: на радіо лунала музика, якість якої була підтверджена часом, а не кон’юнктурою. Потім запрацювали технології: пісня не більше 3 хвилин, пісня не має відволікати увагу слухача чи то від приготування їжі, чи то від роботи в офісі, і тому подібне. Настала ера формату. Відтепер жодної композиції з акордом складнішим, ніж могла б засвоїти мавпа чи курка. Все націлено тільки на одне: прослухав – почув рекламу – купив продукт і так далі. Велика машина нівеляції працює невтомно і потужно. Пісні одного дня, виконавці одного дня. Його величність шоу-бізнес. А все решта – у паралельний світ. Одного прекрасного дня, коли відсоток лайна вилізатиме з вух, паралельний світ скаже своє слово. Він поряд. На прохання «ГК» про формат і форматність міркують:

Павло Нечитайло, радіо-діджей, музикант «Пропала Грамота»:

Мені здається, що радіоформат слід розглядати найпершим чином як спосіб продати товар. Групуючи людей за певними уподобаннями, віковими категоріями та соціальним статусом, продавати простіше. Бо як орієнтуватимешся на персоналії — не вгадаєш. З 90-х років з’явились комерційні, форматні станції і у нас в Україні. Але змагатись з телебаченням у продажах реклами жодне радіо не годне.

Тому, особливо в теперішній, непевний час, а подекуди і в більш спокійний період, виправданням для існування FM-станцій були вибори. Не секрет, що за кожною «ефемкою» часто стоїть певна політична сила, яка під час виборчої кампанії влаштовує масовану промивку свідомості слухачам. Тож власникам навіть збиткових станцій приємно і корисно їх утримувати від виборів до виборів. Оскільки хвиля руйнівного лібералізму та культу самости до нас ще не зовсім докотилась, у радіо є масовий слухач, і йому можна впарювати між піснями сухарики чи політиків, або ж нагнітати атмосферу депресивними новинами. Читачам «Галицького кореспондента» ніякої Америки я не відкрив, вони і так все це знають. Ті, на кого діє радіозомбування, газет не читають, а телефонують в ефір і передають привіт черговому «Миколі з Дрогобича». Хай собі і далі передають і купують сухарики.

На жаль, топові українські радіостанції майже не відрізняються одна від одної: музика, ведучі, інформація скрізь типові. Спроби створити у нас добротну розмовну радіостанцію або щось не надто вже маргінальне були, але не вдалися. Одні кажуть — через те, що 80% населення у нас жлоби, яким, крім програми пісень на замовлення, нічого не потрібно, інші кажуть — погано, значить, працювали. Мене бентежить інше: інформацію, яку подають на радіо в новинах, всі запозичують з єдиних онлайн-ресурсів Інтернету. І складається враження, що власники цих ресурсів мають чітку установку: «Пригнічуйте людей негативними подачами». Особисто я більш ніж певен, що зі зміною новинної політики на багатьох радіо щось зміниться в кращий бік і в голові. Не грузіть людей!

Володимир Петров, медіа-експерт:

Значення радіо для формування громадської думки зрозуміли ще в час Другої світової війни. Одне слово, сказане всім, справляє враження як мінімум на половину слухацької аудиторії. Інше питання, що кількість радіоформатів дає можливість людині самій вибирати більш прийнятну для неї ідею. І мова йде не тільки про політику, але і про культуру, яка формує свідомість людини, її поведінку в соціальній групі. Радіоформат, на відміну від телевізійного, менш нав'язливий, але тому й більш проникливий. Людина сама може додумати собі образ вподобаного голосу, може погоджуватися з ним або не погоджуватися, але в більшості випадків вступає в уявну дискусію. Участь в радіоефірі реальніша, ніж у телевізійному, а тому ближча простій людині. Один дзвінок – і участь в розмові робить слухача вічним фанатом певної хвилі. На щастя або нещастя, в Україні, та й у більшості країн, радіо вже не використовується як машина пропаганди. Загублений формат монологу, формат донесення ідеології. Немає голосів-авторитетів, які хочеться слухати і слухати. Ну, що, зрештою, може нам сказати ведуча якої-небудь ефемки, окрім "Слухайте нову пісню!"? Нічого. А що міг сказати Гітлер в своїй промові?

Ірина Колиба, письменниця:

Медіа в усьому світі використовуються для маніпулювання свідомістю громадян. Важко сказати, який із форматів має найбільший вплив: телебачення, ймовірно, зайняло позицію лідера, втім, недооцінювати радіоформат не варто. Згадаймо трохи історії. На думку спадають події сімдесятирічної давності і скандально відома американська радіодрама «Війна світів» за Гербертом Уелсом. Малознаний тоді сценарист Говард Кох адаптував книгу до формату радіопрограми в прямому ефірі. За годину після початку ефіру частина країни перебувала в паніці: «живий» формат передачі подій, які буцімто відбуваються на східному узбережжі Штатів, плюс загальний тривожний настрій населення від передчуття світової війни зробили свою справу. Звісно ж, метою авторів програми був виключно високий рейтинг, але ефект перевищив усі сподівання, ба навіть вийшов поза рамки здорового глузду. Інший приклад – радянські радіоточки-«брехунці», що дзвеніли практично у кожній кухні по всьому Союзу. Норми надоїв і видобутку вугілля ставали нормами життя кожного радянського громадянина. За відсутності вибору люди співали однакові пісні і крокували до майбутнього. Зараз ми маємо свободу вибору. Але одна суттєва риса радіо залишилася незмінною: як і півстоліття тому, радіо впливає на «несвідоме» сприйняття інформації, слугує радше аудіофоном повсякденної реальності. Якщо із телебаченням простіше: люди приходять додому, смажать картоплю і втуплюють в екран із новинами, то радіо наздоганяє нас на кожному кроці – в маршрутках із своїми автомобільними FM, у супермаркетах із рекламою акцій і піснями про «у нас на районє», на роботі, вдома із передачами про блюз і рок-н-рол. На щастя, відсутність масової політичної ідеології в країні звужує вплив радіоформату... Чи це лише так здається?

Підготував Влад ТРЕБУНЯ, «Галицький кореспондент»

Додав Art-Vertep 05 лютого 2009

Автори пов'язані с новиною

Пропала Грамота