Автори / Ірена Карпа / Життєпис від Карпи, або звідки беруться суки
Відразу зізнаюся вам щиро: книжка «Добло і зло» – це перша книжка Ірени Карпи, яку я прочитала повністю. Решта знуджували млявим сюжетом і претензійним викладом уже на перших 10-15 сторінках. Знаючі люди говорять, що новий твір нічим не відрізняється від попередніх, а сама письменниця в інтерв’ю стверджує, ніби «Добло і зло» принципово відмінне від усього, написаного раніше. Рідкісний випадок, коли можна говорити власне про текст, не враховуючи побічних конотацій :).
Насправді я практично нічого не знаю про Карпу, не дивлюся її фото і не слухаю її пісень, однак вдячна їй уже за те, що вона подарувала українській літературі парадигму bitches get everything, котра стала чи не єдиною альтернативою фатальній жіночій парадигмі «без мужика». У «Доблі і злі» авторка ніби досліджує «етимологію» появи вищезгаданих сук в українському культурному дискурсі, і суки при цьому виглядають цілком симпатичними :).
Ви правильно здогадалися: книжка Карпи – це чергові мемуари, спогади про радянське дитинство, а далі – про підкорення столиці провінційними «панаєхавшими» суками, а далі – про одруження з коханим Рибочкою, читай письменником Антоном Фрідляндом.
Головна особливість цих мемуарів – вони надзвичайно оптимістичні. Якщо після «Чебрецю в молоці» Наталки Сняданко спогади про радянську школу занурили мене в кількаденну депресію, то «Привиди моєї школи» з «Добла і зла» містять заряд доброго гумору. Безперечно, все було далеко не райдужно: середні достатки, підліткові комплекси, салатові лосіни й фіолетова юбка-рєзінка, але Карпі справді вдалося передати атмосферу веселого «раздолбайства» і – не побоюся цього слова – народження контркультури в широких периферійних масах. Скажімо, коли Карпа намагається зробити своїй подружці Надьці модну «прічу» – «боб-каре на ножкє, лєсінку», що закінчується суто панківським варіантом, доволі не типовим для міста Яремчі одна тисяча дев’ятсот дев’яносто третього року :).
Іронічно і влучно передає Карпа специфіку взаємин сходу і заходу, столиці й провінції (у цьому її книжка також подібна до «Колекції пристрастей» Сняданко): і коли розповідає про зворушливі спроби своєї мами «заканати під свою», говорячи гуцульським діалектом («дуже може пригодитися, якщо хочеш послати комусь таку шифрограму, щоби оточуючі ні чорта не вдуплили» (с. 79)), і коли щиро дивується амурним успіхам свого колишнього бойфренда Васі («як ті київські тьолачькі велися на наших ковбоїв, я по сей день не розумію. В любистку хлопці коси мили, чи що? Або не коси…» (с. 63)), і коли розповідає про іншого бойфренда-росіянина («Бив свою жену, але не мене, бо я йому пообіцяла сірчаної кислоти в очі. В нас, західних українців, свої традиції» (с. 223)).
Власне, останнє – це вже фрагменти «дорослого» життя Карпи, про яке вона розповідає в другій частині книги «Планета тьолок». Тьолки – дві подруги, з якими авторка знімає квартиру на початках свого завоювання столиці, – мають яскраву зовнішність і прописані характери, а коли читаєш їх феєричні діалоги, поневолі задаєшся питанням, вигадані вони, відновлені по пам’яті чи все-таки записані на диктофон :). Оптимальне поєднання реалістичності та відвертості – і в мовленні, і в характеротворенні – якраз і надає читабельності тексту, чому, як не дивно, сприяє також відсутність наскрізного сюжету: «Добло і зло» – це, по суті, збірка коротких оповідань.
Описані у книжці корисливі й нахабні суки насправді ідеально підходять до формату «Клубу сімейного дозвілля», бо можуть бути чудовим прикладом для молоді: вони протестують проти рагулізму й поганого смаку, нещирості у стосунках і маніпулювання людьми; їм властиве навіть далеко не типове для сук у традиційному розумінні цього слова безсрібництво (Карпа відмовляється від багатого Аліграха на користь богемного письменника: головне – не казати мамі до розпису, «що твій муж – пісатєль, бо це асоціюється з поетами, а поети асоціюються з бідністю і смертю під сходами від туберкульозу і недоїдання» (с. 292); Алігарха трохи шкода, але це надає його образові особливої ліричності :)), почуття гумору, оптимізм і легке ставлення до життя.
Ці «справжні гламурні суки», котрі, як правило, мають при собі гривен по тринадцять на трьох і чоботи з секонда, будують грандіозні плани «з захоплення вселенського бабла» – і ходять на роботу, як це не неприємно :). Очевидно, за кілька років вони справді стануть законослухняними громадянками, візьмуться за розум, народять дітей і акуратно вестимуть трудові книжки (с. 317) – власне, я знову говорю тут про новий вибір нового покоління, котрий бачимо в книжці про «Добло і зло» Ірени Карпи. Його наслідки невідомі, але в нас є шанс стати їх свідками :).
Тетяна Трофименко
Додав Art-Vertep 08 лютого 2009
Про автора
Ірена Карпа — українська письменниця, співачка, журналістка. Ірена Карпа - справжнє імя співачки Народилася 8 грудня 1980 у м. Черкаси. У 1998 р. вступила до Київського національного лінгвістичного університету на відділення францу
За що і отримала від Літакценту Золоту бульку