Автори / Книжковий ярмарок Буквиця / «МиZтецьки Zтрави» на цьогорічній «Буквиці»

Мистецька аґенція «Арт-Вертеп» представляє проект «Мистецькі Zтрави», який стає традиційним заходом Всеукраїнського книжкового ярмарку «Буквиця».

Так 6-го квітня в кафе «У Бекіра», Дім та Інтер’єр (колишній Golden Palace), вул. Чкалова, 35, 2 поверх  о 20–00 відбудеться поетичний вечір «Вона і вона» за участю Мар’яни Савки та Маріанни Кіяновської.

7 квітня о 18–00 в кафе Експо-центру «Метеор» в рамках проекту «Мистецькі Zтрави» відбудеться творчий вечір з адептами актуальної української літератури — Софійкою Андрухович та Андрієм Бондарем. Вдень 7-го квітня о 14–00 в Експо-центрі «Метеор» відбудеться прес-конференція за їхньою участю. Творчий вечір відбудеться о 18:00 в кафе Експо-центру «Метеор» (вул. Більшовицька, 27-а).

Про наших гостей:

Мар’яна Савка та Маріанна Кіяновська

Дещо щоденне

Що є щоденним для двох поеток зі Львова — Мар’яни Савки і Маріанни Кіяновської?

Наприклад, їхні імена. Мар’яна і Маріанна — звичайний збіг? Чи, може, збіг незвичайний? Народившись одного року, разом навчаються на українській філології Львівського національного університету ім. І. Франка. Разом — до речі, і з Юлею Міщенко ("Таліта Кум) — створюють перформенси та пишуть вірші, іноді — на парах, намагаючись прожити своє студентське життя так, щоби не було нестерпно боляче за безцільно і безрезультатно прожиті роки. Їхні вірші стають дедалі цікавішими. Після 1994 року Мар’яна Савка і Маріанна Кіяновська регулярно публікують свої тексти в журналах -звичайно, не щодня, але у кожної до сьогодні вже набралася солідна бібліографія, якийсь час (1998–1999 рр.) вони співпрацюють із львівською щоденною газетою «Поступ»: Савка — як критик телевізійних програм та автор постійної рубрики інтерв’ю з відомими людьми, Кіяновська — як ведуча постійної рубрики «Книжковий поступ». Мар’яна і Маріанна — універсальні письменниці в найширшому значенні цього слова, справжні люди письма. І хоча нині сфери їхніх зацікавлень дещо різні (у Мар’яни, окрім поезії, — насамперед дитяча література, у Маріанни — поезія, проза, літературна критика, переклади), саме поезія є тією територією, на якій Мар’яна Савка та Маріанна Кіяновська не лише співіснують та взаємодоповнюються, а й просто є, тому що є — щирими, чесними та серйозними (не без почуття гумору). І саме це для Мар’яни та Маріанни — дещо щоденне.

Мар’янаСавка — поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор «Видавництва Старого Лева». Народилася у містечку Копичинці Тернопільської області. У юності займалася співом і театром. 1995 р. у Львові закінчила університет (українську філологію). У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА. Автор поетичних збірок «Оголені русла» (1995), «Малюнки на камені» (1998), «Гірка мандрагора» (2002; книга стала лауреатом ІХ Форуму видавців у Львові), «Кохання і війна» — у співавторстві з Маріанною Кіяновською (2002), монографічного дослідження української еміграційної преси на теренах Чехословаччини та кількох книжок для дітей.

Поезія друкувалася в таких літературних журналах та альманахах: «Сучасність» (Київ), «Світовид» (Київ-Нью-Йорк), «Кур’єр Кривбасу» (Кривий Ріг), «Четвер» (Івано-Франківськ; Львів), «Плерома» (Івано-Франківськ), «Nemunas» (Вільнюс), «Королівський ліс» (Львів), «The Ukrainian Quarterly» (New York) та ін. Присутня в кількох поетичних антологіях, зокрема в антології одинадцяти поеток «Ми і Вона». Поезія М.Савки перекладена польською, англійською, білоруською, російською, литовською мовами.

Член АУП і НСПУ. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за книги поезій (2003).

Маріанна Кіяновська — поетеса, перекладач, критик і літературознавець, координатор Львівського осередку АУП. Народилася у місті Жовква Львівської області. 1997 року закінчила Львівський національний університет (українську філологію). У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА (18 поетичних перформенсів ТУГИ у 1992 — 1997 роках відбулися у Львові, Києві, Івано-Франківську). У січні 1999 року — учасник акції «Січ Уяздовська» (Варшава). У квітні — жовтні 2003 р. — стипендіат програми Міністра культури Польщі «Gaude Polonia». Ведуча рубрики «Нова польська література» (журнал «Кур’єр Кривбасу», 2004–2006 рр.). Автор шести поетичних книг: «Інкарнація» (Львів-Київ, 1997); «Вінки сонетів» (Париж-Львів-Цвікау, 1999); «Міфотворення» (Київ, 2000), «Кохання і війна» (в співавторстві з Мар’яною Савкою; Львів, 2002), «Книга Адама» (Івано-Франківськ, 2004), «Звичайна мова» (Київ, 2005), а також понад тридцяти добірок віршів, опублікованих, зокрема, у журналах «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», «Світовид», «Четвер». Твори перекладалися англійською, білоруською, польською, сербською, російською мовами; учасник кількох антологій. Публікації власних перекладів — у журналах «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу».

Софія Андрухович народилась 17 листопада 1982 року в Івано-Франківську — письменниця, перекладачка та публіцистка. Авторка прозових книжок «Літо Мілени» (Київ: Смолоскип, 2002), «Старі люди» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003) та «Жінки їхніх чоловіків» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005), а також ряду публікацій у періодиці. Лауреат літературної премії видавництва «Смолоскип» (2001). Стипендіатка польсько-німецького письменницького стипендіального проекту Homines Urbani (Краків, 2004). Переклала з польської мови роман Мануели Ґретковської «Європейка». Співредакторка журналу візій і текстів «Четвер» (2003–2005). Мешкає в Києві..

Про Софію Андрухович:

«Жінки їхніх чоловіків» — це збірка оповідань, яка читається одним духом. Хоча збірки оповідань так не читаються ніколи. Так читаються тільки пригодницькі романи, і то у віці не старшому від п’ятнадцяти років. Софійка оповідає про жінок, але з таким самим успіхом це могли б бути оповідання про зелених ігуан. Бо насправді це тексти про світ, а світ можна намалювати ким завгодно. Просто так співпало, що Софійка найкраще бачить світ крізь жінок, а не крізь зелених ігуан. Вікторія Наріжна («Артвертеп»)

«Королівська притча, яскравий відеокліп, зворушливий міні-роман, мудрий жарт, позамодерна казка, вщерть засіяні міфологемами до болю знайомі гори й бруковані вулиці — ось що таке чергова сфінксова загадка від принцеси української літератури Софії Андрухович.» Олег Кочевих («Дзеркало тижня», №43, 2004)

«Саме в таких текстах треба прискіпливо шукати те, що зазвичай надається до миттєвого іронізування, — вселенський сум чи хворобливу екзистенційність. Речі, про які говорити серйозно вважається поганим тоном чи «п’яним базаром», а тому їх треба вуалювати або іґнорувати, бо література без них обійтися не може. Андрухович С. — письменниця. Наразі рано закидати їй як мінімум «впливи» та «переспіви» Андруховича Ю. Зрештою, вона могла взяти псевдо, але сміливо означила свою, приватну «тяглість поколінь». Тетяна Щербаченко, («Книжник Ревю»)

Андрій Бондар, поет, перекладач і публіцист. Народився 14 серпня 1974 року в місті Кам’янці-Подільському. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія». Автор поетичних збірок «Весіння єресь» (Київ: Смолоскип, 1998), «Істина і мед» (Одеса: Астропринт, 2001) і «Примітивні форми власності» (Львів: Піраміда, 2004). Лауреат літературної премії видавництва «Смолоскип» (1997). Автор багатьох статей та есеїв в українській і зарубіжній періодиці. Головний редактор газети АУП «Література плюс» (1998–2000), редактор і колумніст «Книжкової лавки» у тижневику «Дзеркало тижня» (Київ). Перекладач роману В.Ґомбровича «Фердидурке» (2002). Учасник численних літературних акцій і фестивалів в Україні та закордоном. Брав участь у пан-європейському проекті Literaturexpress Europa 2000 та фестивалю Poetry International 2005 у Роттердамі (Голландія). Стипедіат Міністра культури Республіки Польща (стипендія Gaude Polonia, 2003) і Homines Urbani (Краків, 2004). Мешкає в Києві.

Про Андрія Бондаря:

«Узагалі в Андрія Бондаря відчутний латентний потяг до прози. Своїми верлібрами він денонсує пакт про кордони між поезією та прозою. Своїми верлібрами він здійснює художню анексію території прози. Своїми верлібрами він фактично заявляє, що, якби взявся за прозу, це було б не менш цікаво, ніж ті книжки поезії, що їх він уже підготував і випустив.» Ярослав Голобородько («Кур’єр Кривбасу»)

«Коли б рік тому хтось сказав був мені, що найрадикальнішим кроком в українській поезії 2004 р. може стати збірка Андрія Бондара, то я б, мабуть, у ліпшому разі здвигнув плечима. Його перша смолоскипівська „єресь“, як і пізніші журнальні добірки, виглядали дещо претензійно і тільки викликали знеохоту до автора. „Примітивні форми власності“ — то цілковита зрада автора своїм попереднім поетичним смакам („поезія — це місце зради“, — задекларовано було ще у першій книжці), це гранично прозаїчна книжка.» Ігор Котик («Tworczosc», №12 2005)

«…стрибок з маргінесу до мейнстріму відбувся, зокрема, завдяки тому, що сам верлібр нарешті й у нас перетворився з „оригінальної поетичної форми“ на — дослівно — „вільний вірш“. Власне, це ніби й не форма, бо єдине її призначення — бути непомітною, не заважати поетові висловлюватися, а читачеві (слухачеві) — сприймати поетичне послання. Втім, одну вимогу до поета верлібр таки висуває. „Я більше не можу собі дозволити писати метафорами загравати з традицією писати про равликів“, — пише Андрій Бондар. Тобто йдеться, ясна річ, не конкретно про равликів (от, наприклад, Жадан пише ж про слимаків — і нічого), а про необхідність звільнитися від надто важкого тягаря примітивних форм культурної, соціальної та ще якоїсь там власності. Невільні люди, міг би сказати Андрухович, не напишуть вільних віршів.» Олександр Бойченко («Столичные новости», №39,2004)

Додав Art-Vertep у середу о 00:00