Автори / Книжковий ярмарок Буквиця / Три відповіді Маріанни Кіяновської: маленька розмова про Велику літературу

У рамках цьогорічної «Буквиці» наше місто відвідала Маріанна Кіяновська — координатор Львівського осередку Асоціації українських письменників, дуже симпатична дівчина і, як виявилося згодом, талановита поетка. Маріанні пощастило: наша розмова відбулася до того, як пройшов їх із Мар’яною Савкою творчий вечір, що не залишив байдужим жодного у переповненій кав’ярні і закохав у принцес львівської жіночої поезії усю чоловічу половину авдиторії. Адже якби випала нагода поспілкуватися після тієї презентації книги «Ми і вона», лунали б зовсім інші запитання. Поетичніші.

Знайомлячись, Маріанна повідомила, що вона тут (себто там — на Буквиці) меншою мірою як координатор і більшою мірою як просто поетеса, яка отримала запрошення приїхати, щоб взяти участь у творчому вечорі разом з Мар’яною Савкою, від мистецької агенції «АртВертеп». Маріанна не працює у Видавництві Старого Лева, хоча з Мар’яною (Савкою) і з Юрком (Чопиком) вони дружать вже добрих п’ятнадцять років. Отож, обіцяні три надзвичайно банальних питання до Маріанни Кіяновської.

Маріанно, яке Ваше враження від Дніпропетровська, від «культурної кухні» нашого міста, від «Буквиці»?

Мені дуже подобається те, що Дніпропетровськ — це українське місто. Це така стереотипна, очевидно, формула львів’янки, але наразі дуже рада, що мені ще жодного разу не довелося переходити на російську, щоб пояснити що-небудь людям, які мене не розуміють.

Виставка — дуже цікава, і дуже добре, що зараз є альтернатива Форуму видавців і альтернатива тому, що відбувається у Києві, дуже добре, що ми почали розвивати ту європейську стратегію, коли кожен регіон виходить на ринок із власною, особливою пропозицією. У мене є досвід перебування у Польщі, і це вже можна порівнювати із Польщею, з Німеччиною. Навіть якщо реальна кількість угод, контрактів, укладених внаслідок цієї акції, не буде дуже великою, у кожному разі робити «Буквицю» варто, адже такі речі — довговічні. Наприклад, Франкфуртський ярмарок став всесвітньовідомим тільки через двадцять п’ять років після того, як виник, львівський Форум теж перші п’ять років не був надто популярним, і мені здається, як на третій рік для такого ярмарку — тут дуже добрий рівень. З одного боку — чудове враження від організаторів (просто по-людськи — чудове ставлення), а з іншого — простір хороший. Видно, що це справді дуже комфортна виставкова зала, де легко орієнтуватися.

Чи можна попросити Вас як члена Асоціації українських письменників, як поетесу охарактеризувати основні тенденції, що намітилися в українському книговиданні протягом останніх кількох років?

Бачите, тут можна говорити про два аспекти, два різних бачення: є прагматичне, і є романтичне.

Прагматичне бачення — це, в принципі, дуже позитивно, тому що зараз вже чітко визначилися певні сектори ринку, а отже, видавництва, що діють кожне у своєму секторі, мають сформовану репутацію, стають певною «планкою» для видавництв і видавців, які лише починають. Наприклад, планкою, каноном і зразком є Малкович у видавництві дитячої книги, є кілька хороших видавництв: «Літопис», «Критика», «Факт», «Дух і літера»… Це ті, які згадую в першу чергу, не задумуючись. Видавництво Старого Лева не буду згадувати, тому що це мої близькі друзі, а якби не те, я би, звичайно сказала, що вони — одне з найкращих в Україні видавництв, яке теж тримає планку і задає умови гри.

Власне, нарешті знайшлися ілюстратори — це добре видно на сьогоднішній виставці. Книжка стала цікавішою графічно, з’явилися технологічні можливості робити її цікавішою.

Також з’явилася можливість видавати більше книжок українською — насамперед тому, що деякий час держава, принаймні частково, тримає курс на українізацію. Зараз українська книжка принаймні не є незрозумілою в східних регіонах. Все-таки ці обов’язкові курси вивчення української мови щось та роблять, і коли «Гаррі Поттер» українською вийшов раніше, ніж російською, дуже багато російськомовних читачів вибрали переклад українською тільки для того, щоб раніше прочитати книгу.

А є романтичний бік погляду на речі. Мені, власне, здається, що ця прагматизація відкидає від думок про мудре, добре і вічне, але це цивілізаційний рух. Що б не робили видавці, але якщо немає доброї поезії, доброї прози… це зовсім інша царина, і мені здається, що після такого вибуху дуже доброї літератури, коли з’явився Жадан, коли вийшли прозові книжки Андруховича, які стали сенсацією, коли з’явилися такі письменники як Андрусяк, Галя Крук… Розумієте, дев’яності роки — період вибуху в українській літературі і період видання книжок, які багато років лежали в шухляді. Тоді з’являлося дуже багато текстів. Зараз їх менше, і це прикро.

Як ви вважаєте, зараз молодому невідомому авторові легше добратися до читача, ніж це було на початку дев’яностих?

Однозначно легше, тому що зараз є Інтернет-ресурси. У кожному разі це вже є альтернатива друкові. Я розумію, що люди, які отримують інформацію з Інтернету, належать до трошки іншого простору, ніж ті, хто сприймає інформацію суто з книжок, але все-таки принаймні в деякому відсотку ці люди перетинаються. Я, наприклад, — читач і Інтернету, і книжок. Розмістити ж тексти в Інтернеті набагато легше, Інтернет пропонує велику кількість версій і ніш, які просто не можуть заповнити видавничі проекти.

На молодого автора цілеспрямовано працює останні кілька років «Четвер»: Іздрик відкрив Дереша, відкрив Поваляєву, Ірену Карпу. Яким би не було моє ставлення до Ірени Карпи як до письменниці, але у кожному разі станом на тепер — це ім’я, і це відкриття «Четверга».

«Четвер» також відкриває поетів, хоча й меншою мірою, тому що поезії складніше вийти на ринок. Серед журналів для не дебютантів — «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», зараз є новий проект, який зробив Дмитро Стус — «Київська Русь». В журнали потрапити тяжче, бо їх (цікавих і читачеві, і людині, яка хотіла б туди запропонувати свої тексти) п’ять чи шість, а Інтернет-проектів набагато більше. Та і обсягово Інтернет-проекти мають можливість залучити значно більшу кількість авторів.

Власне, на цьому наше коротке ексклюзивне інтерв’ю із Маріанною закінчилося. Був перший день ярмарку «Буквиця», попереду залишався фантастичний творчий вечір двох чарівниць зі Львова… Та ми познайомилися із тим, що Мар’яна Савка назвала «феноменом львівської жіночої поезії», і я особисто, повертаючись додому, думав про те, що ця поезія справді — феноменальна. Особливо, коли її читають такі красуні.

Олег Карпинець, «Дніпровський юридичний вісник»

Додав Art-Vertep 12 квітня 2006