Автори / Maxima / «У моїй музичній колекції немає жодного російського диска...»

Співачка Максіма після чотирьох років роботи у студії нарешті представила світу музичного первістка – колекційний альбом під назвою «Ми взірвемо світ любов’ю…». Першим, кому гурт вирішив похвалитися здобутками, стало рідне місто виконавиці - Львів. У львівському нічному клубі «Пікассо» відбулася презентація платівки.

У перше Максіма з’явилась в ефірі українських радіостанцій у 2005 році з піснею «У раю». М’який вокал та ніжний текст твору одразу привернули до себе увагу найвибагливіших слухачів. Це було як «слухове дежавю»…Та й не дивно, адже насправді Максіма – це львів’янка Юля Донченко, яка на початку 1995 року залишила «Братів Гадюкіних», де співала на бек-вокалі, аби разом із гітаристом Андрієм Партикою створити власний проект «Гавайські Гітари». Через складність українського музично-економічного середовища тих часів гурт проіснував лише кілька років. Нині Юля, вона ж – Максіма, повернулася до слухачів з новою музпропозицією – платівкою, до якої увійшли 12 пісень, автором десяти з яких є сама співачка.

- Одним із саундпродюсерів і аранжувальником альбому є відомий музичний продюсер Віталій Телезін, - розповідала Максіма. - Саме у його студії відбувалась робота над створенням альбому «Ми взірвемо світ любов’ю». Разом із моїм продюсером Андрієм Партикою вони шукали звуки, сперечалися, знаходили компроміси… Поки вони не знаходили звук, який подобався обом, – пісня в роботу не йшла. Відтак запис композицій тривав близько чотирьох років. У композиціях поєднується електроніка, рок-блюзова гітара, сміливі експерименти з класикою, як, наприклад, «Болеро» Равеля у виконанні Київського філармонійного оркестру. Не обійшлося і без старих хітів - «Золота й небесна жінка», написаного для «Гітар» на музику Андрія Партики та слова Володимира Цибулька.

- А чому саме Максіма? Зараз стільки «Максімків» на сцені – і Максім, і Максімус…

- У нас лише 32 букви в алфавіті. Якщо їх переставляти, то щось весь час повторюватиметься. А якщо серйозно, то Махіма, якщо читати словник, – термінологічне поняття, яке означає лаконічне висловлювання, що характеризує найвищий принцип автора в його творчості.

- Ваші пісні сповнені щастям і позитивом. Жінки зазвичай співають про нерозділене кохання, біль, страждання…

- У моїх піснях є біль. Просто біль буває різним. Без болю немає радості, немає того відчуття «кайфу», коли все минає. Коли я писала пісню «У раю», мені було дуже погано, одиноко… Але Бог дав мені натхнення у цей момент написати таку класну річ.

- Чим мотивується артист, коли переспівує західних артистів?

- Переспіви робляться під оказію. Треба було заспівати щось із хітів 80-х, я сиділа і згадувала, від чого мене «перло» в той час, що б я хотіла знову почути. Modern talking не слухала, а от Roxette мені запам’ятався. Так і народилася українська версія відомого хіта Roxette The Look – «Сильніше звук». Текст для україномовного варіанту написав Олекса Негребецький, відомий як автор тексту української версії серіалу «Альф».

- Пісня «Мій дім - моя фортеця» перегукується з піснею про «Дім» у Земфіри…

- Моя пісня була написана років із 10 тому. Тоді я мешкала у Львові. У мене є декілька пісень з часу, коли я про Земфіру ще нічого не знала. Але Земфіра мені подобається, попри те, що я не слухаю російської музики. У моїй величезній музичній колекції немає жодного російського диска…

- Вашу музику важко назвати «попсою». Звідки виробився «фільтр непопси?»

- Це музичне виховання з дитинства. Я росла у музичному середовищі мого старшого брата. А це були 1970-1980-ті роки. Приходила зі школи, батьки були на роботі, а брат на всю гучність слухав Led Zeppelin, Deep Purple, Rolling Stones, Kiss, Pink Floyd…

- Кажуть, ви гостро висловлюєтеся на адресу дівчат у стилі «пающіє труси»…

- То не я. То - мій продюсер. Мені ж вони, навпаки, подобаються. Якщо гарні дівчатка поспівають, навіть хай і під фонограму, а якісь хлопці в той момент «релакснуть» – нічого в тому поганого нема. Можливо, це не вагома музкультура, яка може стати надбанням для наших нащадків в історії, але на якусь мить комусь стане легше, приємніше…

- Вас порівнюють з Шеріл Кроу…

- Хіба ж ми подібні? Таке порівняння для мене, звісно, комплімент. Але ми різні, бо вона самодостатня жінка-кантрі. Я не самодостатня. Один у полі не воїн. Одна б усе не потягнула. Мушу навколо себе зібрати команду, яка буде робити те, чого не вмію я. Можу написати пісню, решта – продюсувати, записати, видати – не моє.

- За Львовом не сумуєте?

- Уже вісім років живу у Києві. Пустила там коріння. У мене народилася донька, яка цьогоріч пішла у перший клас. Потреба повертатися до Львова є, але немає можливості. Київ – робота і життя. А Львів – дім і відпочинок.

- У Києві вже створилася львівська музична діаспора. Ви між собою спілкуєтеся чи конкуруєте?

- Радше спілкуємося. Дружимо з Тарасом Чубаєм. Часто збираємося на вихідних попити горілки (сміється – Б.Г.). Діти наші тішаться, коли разом бавляться… У Києві надто шалений темпоритм, тому знайти хвилини щастя випадає рідко. А світські тусовки – не моє…

- А у вільний час чим займаєтеся?

- Тим, що й всі жінки: зідзвонююся з подружками, гуляю у ботанічному саду, ходжу до спортзалу або читаю щось цікавеньке…

Божена Городницька, «Високий Замок»

Додав Art-Vertep 11 березня 2009

Про автора

Максіма (Юля Донченко) колись засвітилася у складі легендарних «Братів Гадюкіних», співаючи на бек-вокалі.