Учасники

Автори / Остання Барикада / Весна, поезія, порнографія - Харківська барикада № 3

«Харківська барикада» – це завжди помітна культурна подія. І не лише для Харкова. Фестиваль збирає в місті Хвильового й Куліша поетів та письменників з усієї України, а також ближніх і дружніх країн. 3-4 квітня 2009 року після більш ніж річної перерви об’єднання «OstaNNя Барикада» на чолі з Олесем Донієм за допомогою незмінних харківських ентузіастів Сергія Жадана та Сашка Ушкалова знову збудували барикади на вулицях Харкова :).

Порівняно з минулим фестивалем, котрий проводився в гламурному виставковому центрі «Радмір-експохолі», нинішній був значно демократичнішим: університет Каразіна, Будинок архітектора і зал театру «Публіцист» у Худпромі створювали потрібну неформальну обстановку, а також давали можливість гостям прогулятися з акції на акцію вулицями нарешті весняного Харкова. Стільці були розламані, столи обмальовані, а прибиральниці стріляли цигарки у зірок сучукрліту :).

«Це Ушкалов, це Ушкалов!» – шепотіли дівчатка, коли на «Барикаді в університеті» з’явився головний «бежедешник» сучукрліту, а за автографами Юрія Винничука вишикувалася ціла черга. Чомусь відразу згадалася сцена із «Москва сльозам не вірить», де натовпи фанатів зустрічають відомих акторів :).

«У нас на факультеті всі так розмовляють!» – охнула одна з викладачок на зустрічі в університеті, коли Михайло Бриних став читати уривок зі своїх написаних феєричним суржиком «Шахматів для дибілів», і повчально підкреслила, звертаючись до майбутніх педагогес: «От будете так говорити, і про вас книгу напишуть!»

«Тепер ви розумієте, яка прекрасна й милозвучна українська мова», – відзначила та сама колега під час виступу гості з Польщі Анети Камінської. Загадкові і дуже «філологічні» вірші пані Анети, викладачки і перекладачки сучасної української поезії, контрастували з віршами її земляка Яна Капелли, переможця першого польського слему. Сучасні верлібри взагалі часто нагадують публіцистику, записану в стовпчик. Ну або повчальні історії – як, наприклад, розповідь про отця Михаїла білоруського поета Віталія Рижкова. Експресивна і зрозуміла без перекладу верлібр балада про священика, якого пов’язали менти, як стверджує автор, належить до народних легенд. Він лише додав до неї оптимістичний фінал – про рятівний своєчасний дзвоник «згори» :).

До речі, щодо перекладів: «багатомовні» читання стали вже фішкою «Харківської барикади», хоча й становлять собою затишні міжсобойчики. На цей раз, окрім текстів польських авторів, українською перекладали білорусів Віталія Рижкова і Насту Манцевич та харків’янку Анастасію Афанасьєву, а вона, своєю чергою, – російською львів’янку Галину Крук і національне надбання міста Харкова – Олежку Коцарева :).

Виступи Насти Манцевич узагалі пройшли на ура: юна на вигляд, на диво спокійна зовні й дуже експресивна у віршах, білоруска минулого літа перемогла на слемі в Гуляйполі, а в Харкові завоювала симпатії і спровокувала інтриги своєю зовнішністю пацанки і тим, що у своїх віршах зверталася… до дівчини. Утім, від імені чоловіка говорить у своїй поезії й Анастасія Афанасьєва – так простіше обговорювати теми, котрі вона піднімає. Пронизливий вірш Галини Крук, присвячений американській поетці Сільвії Плат, закінчується риторичним запитанням: «о Сильвіє, чому жінка мусить платити за свободу дорожче, ніж Америка?»

Фемінізм і лесбійські схильності поетки заперечують, говорять, що просто експериментують з темою свободи, з ситуаціями та образами, але (між нами, дівчатками) чи не є причиною таких тенденцій у жіночій поезії «двохсотдоларовість» сучасних чоловіків (читаємо вірш Коцарева про такого персонажа – «Збіг обставин під Яготином» :))?

Крім камерних акцій, учасники «Барикади» зробили й широкомасштабну вилазку «Ульрамолода поезії на Барабашово від Мультика Гагаріна». Гагарін у даному випадку – це людина й мультик, тобто юнак і організатор кількох харківських слемів. Спорудивши сцену з підручних матеріалів, ультрамолоді поети читали ультрамолоду поезію перед продавцями в’єтнамських рядів. Організатор фестивалю Олесь Доній вважає, що в такий спосіб здійснювалася місія прилучення дружніх народів до великої української культури. Міська Барбару ультрамолодь узагалі не впізнала, зарахувавши його до поетів із Донецька. Незважаючи на це, акція Барбарі сподобалася :).

Насправді учасник із Донецька на фестивалі був – і справив враження на тлі решти молодої поезії, представленої переважно невиразними харківськими поетками. Незважаючи на те, що українську Олександр Демченко нібито вивчав протягом останніх кількох років за рекламними роликами, засвоїв він її непогано. Енергійні строфи представника «держави в державі», де все «контролює і трахає дядько Ринат» нагадують чи то народницьку риторику Франка, чи то неоромантизм Сосюри. Утім, теми – ті самі: «Твоя свобода починається від бажання хоч щось змінити».

Щось змінити в українській культурі очевидно прагнули всі учасники фестивалю – особливо ж їм упеклася одіозна комісія з захисту суспільної моралі. Апофеозом фестивалю мав стати «Підфестиваль забороненого мистецтва» – наша відповідь НЕКу від щонайпорнографічніших порнографів сучукрліту. З цієї нагоди терміново прибрали давно зачинену «Барикаду» на Сумській. Акцію оголосили закритою, тому потрапити на неї прагнули всі – і людей було досить багато. Як у старі добрі часи :).

Спочатку все ішло якось не дуже порнографічно – на тлі слайдів із оголеними та напівоголеними дівчатами Сергій Жадан прочитав уривок із забороненої книги Олеся Ульяненка «Жінка його мрії» (сам автор виявився пречудовою людиною, і навіть, на відміну від своїх персонажів, не зґвалтував нікого анально з особливою жорстокістю), Місько Барбара «зажигав» народ під музику, а Олесь Доній продемонстрував несподіваний талант реп декламатора, перераховуючи всі порушення суспільної моралі, котрі можна знайти у творах сучукрліту.

«Стару школу» достойно представляла Світлана Поваляєва, котра вийшла на сцену в ліфчику… Пришпиленому до поясу джинсів. Свій порнотекст зірка сучукрліту читала, еротично злизуючи сметану з пальців (сметану принесла з собою).

Видимо, саме це простимулювало молоде покоління на подвиги – одна із харківських поеток з оригінальним псевдонімом Сваровскі з’явилася на сцені в червоних шортах і колготах з візерунком, що створював неперевершений ефект немитих ніг. Вірші Аліна читала, оголивши бюст, а великий і жахливий Артем Полежака в цей час обходжував її нагаєчкою (напевне, не боляче :)).

Не знаю, як відреагували б на перфоманс Костицький із Яневським, але в забороненого порнографа Ульяненка волосся стало дибки. Щодо лесбійського поцілунку, втіленого на сцені, він висловився якось на зразок «статтю впаяти», а при традиційних спробах Лали Багірової принести в жертву когось невинного взагалі нервово курив збоку. Важко сказати, що б сталося далі в цьому гнізді розпусти, якби до гри не вступила героїчна жінка Вікторія Стах, вона ж авторка еротичної поезії 1990 х Мстислава Чайка. Буквально не пустивши на сцену секс символічного Дмитра Лазуткіна, тітка Вітка прочитала ліричні вірші, а Поваляєва свідомо вдягла ліфчик! І стало зрозуміло, що з мораллю у нас в країні все далеко не так погано, як могло би здатися на перший погляд :).

Тетяна Трофименко

Додав Art-Vertep 07 квітня 2009

Автори пов'язані с новиною

Тетяна Трофименко , Сергій Жадан , Сашко Ушкалов , Михайло Бриних , Вікторія Стах , Світлана Поваляєва , Олесь Ульяненко , Олег Коцарев