Учасники

Автори / ДахаБраха / «На межі» емоцій або Як кияни послали «ДахуБраху» на «Євробачення»

Київський етно-гурт «ДахаБраха» вже для багатьох шанувальників та критиків став взірцем якісно нового синкретичного мистецтва. І, звісно, приємно, що це мистецтво європейського рівня твориться у нас, в Україні, під вправним керівництвом театрального режисера Влада Троїцького. «ДахаБраха» – це наразі троє дівчат (Ніна Гаренецька, Ірина Коваленко, Олена Цибульська) і веселий бородань Марко Галаневич. У житті – звичайні люди, зовсім не гламурно-зіркової зовнішності. Жіноча частина групи нетипово прагне природності і навіть на численних світлинах дівчата постають «натуральними», з ледь помітним макіяжем. І якось мимохіть дивуєшся, що вони, ці наче схожі на нас люди, володіють такою сильною магією звуків.

Авторові цих рядків довелося побувати на концертах різних музикантів не локального масштабу – «Muse», «Korn», «Franz Ferdinand», «Prodigy», Горан Бреговіч... Та було би справедливим відмітити, що рідко вдавалося відчути той медитативний і гіпнотичний ефект, який дарує жива музика «ДахиБрахи». Секрет тут, безперечно, є. І він у професіоналізмі, і в глибині подачі, і в концепції проекту... Фольк завжди покликаний зачіпати ті природні, первинні інстинкти в людині, те язичницьке й первозданне в нашій сутності. Йдеться про неприкриті емоції, почуття любові й ненависті, горя й радості, які постійно межують одне з одним. Саме на цій межі і пройшов концерт «ДахиБрахи» в столичному Будинку офіцерів. І саме таку назву («На межі») має новий альбом гурту, який вони власне презентували. У цьому творінні «ДахиБрахи», як ніколи раніше, багато глибини й експресії, яку іноді важко витримати. Саме емоційну картину альбому хотілося би розглянути детально. І, можливо, комусь здасться недоречним оцінювати музику крізь призму почуттів, але якщо йдеться про фольк і про «ДахуБраху» зокрема, то експресія тут займає чи не чільне місце. Саме задля створення емоційної картини тут взаємодіє все – музичні інструменти, вокальні партії, навіть міміка й рухи музикантів.

Отже...

Сум. Мабуть, альбом «На межі» сповнений цією емоціїю більше, ніж іншими. Під нові композиції від етно-психоделів важко просто п’яно танцювати. Це трохи розчарувало тих відвідувачів концерту, які прагнули активно реагувати на звуки, проте потішило публіку з академічними уподобаннями. Тут, «На межі», все надривно, без жартів. Музиканти використали багато плачу й голосіння, що ними наші прабабці проклинали нещасливе кохання й загибель рідних. Дівоча туга промовляє в пісні «Над Дунаєм», де автентичними співами оплакується жіноча коса – вічний символ молодості й чистоти. А в «Ой, за лісочками» апогеєм емоційності стає прикінцева партія віолончелі, яка раптом зривається на какофонію.

Трагізм. Народні пісні – це біле й чорне, без відтінків. Горе в них передається через речитативні форми, через прості й зрозумілі слова, які одразу ж викликають емоційний резонанс у слухача. Трагізм пісень «ДахиБрахи» підкріплений чудовими голосами, здатними до звуконаслідувань і модифікацій, які поєднуються то гармонійно, то у відвертому дисонансі. А також музичними акцентами (віолончель, акордеон, зміни ритму ударних) і деталями (різноманітні шумові інструменти). Наче демонічні мантри, звучать речитативні рядки «Ванюші»: «Як поїхав син Ванюша в семилітню війну, да й покинув Катерину на хазяйстві одну. Його ненька старенька да й не добрая була, написала лист дрібненько, да й у полк подала. Приїдь, приїдь, син Ванюша, не на день, не на два. Твоя жінка Катерина все хазяйство пропила...» Емоції все наростають, підкріплені постогнуванням віолончелі. І врешті всі звуки вибухають жахливим змістом – Ванюша повернувся й відтяв голову спочатку дружині, а потім – матері... Магічну силу жіночого відьомського начала мають пісні «Заїнька» та «Вальс» (останній має дещо водевільний відтінок). У композиціях використані повтори, автентичний спів, наростання звуку. Експресія переходить на зрив, а слухачі ніби стають свідками якогось давнього ритуалу, який заворожує й лякає водночас.

Любов. Якщо йдеться про любов до життя, то це композиція «Весна», мабуть, найбільш мажорна річ альбому. Це така собі яскрава замальовка, в якій провідна партія належить ударним і клавішно-пневматичним інструментам – акордеону, гармошкам, що наче створюють ефект стрімкої подорожі і швидкозмінних краєвидів. У цей час віолончель то натякає на японські мотиви, то знову повертає нас на батьківщину. Якщо йдеться про любов до музики, то це – «Дівка-Марусечка», де й етно-джаз, і українська традиція, й музичний експеримент, який досягає свого апогею.

Крім альбомних композицій, на концерті лунали як уже давно знайомі («За дуби»), так і зовсім нові пісні. Але кожна з них завершувалася незмінно тривалими оплесками. Мабуть, чи не найсильніше враження на слухачів справила композиція англійською мовою «Specially for you», в якій Марко співає зворушливим фальцетом а-ля Том Йорк з «Radiohead» і врешті переходить на крик. Це дійсно феноменальна пісня, яка, на жаль, поки не ввійшла до жодного альбому, але вже встигла полюбитися всім, хто чув її вживу. Композиція так розчулила публіку, що по її завершенню в очах багатьох панянок були помічені сльози. А вигуки на кшталт « “ДахуБраху” – на “Євробачення”!» лише підтвердили думку, що пишногруді красуні (Вєрку Сєрдючку теж зарахуємо до їхніх рядів) давно не справляють належного ефекту на меломанів, що, тим не менше, під силу справді талановитим митцям.

Тала Пруткова спеціально для Арт-Вертепу

Додав Art-Vertep 26 квітня 2009

Про автора

ДахаБраха – етно-хаос гурт Автор проекту – Владислав Троїцький  Світ виникає з Хаосу. Музика постає з душі етносу.