Автори / Мистецьке об'єднання Дзиґа / «Флюгери Львова»-2009

Отже, «Флюгери Львова» почалися. Місце й час проведення цього легендарного уже етно-джазового фестивалю традиційні: дворик львівської (звісно ж) Ратуші, увечері, точніше – від 18-00 – і до ночі. Зазвичай фестиваль співпадав з Днем Львова, але цього разу календарі організаторів двох акцій розійшлися, тож «Флюгери» проходили самі по собі. Це їх не завадило: дворик Ратуші був повний з самого початку, а поки на сцену вийшла друга група, вже й яблуку було ніде впасти. П’ятниця, фестивальний день перший, була оголошена днем польської культури й, зрозуміло, віддана на відкуп польським гуртам. І ось що з того вийшло.

Першими на сцену вийшли «Dzyga Imagine» з драйвовими танцювальними ритм-н-блюзами, які одразу потягли змерзлу публіку до танцю. Приємний поп-вокал, клавіша теж з легкими натяками на джаз – нічого артистичного, але весело й танцювально. Саме те, що потрібно на відкриття концерту.

«Резус Блюз», що вийшли другими, відіграли цілком собі кислотний, тобто acid, джаз з тяжінням до лаунджу; із саксофоном, клавішею, що раз-по-раз збивалася на психоделічні тембри й перкусією. Добра легка музика, яка, якби звучала тихше, цілком би годилася на фон в дорогому ресторані, якби не йодлі вокалісти, які заставляли згадати про етно-складову фестивалю. Той народ, який на «імеджінах» тільки розкачувався, нарешті й собі кинувся до танцю – ритми тому сприяли. Клавіша й перкусія їх музиці надають танцювальності, саксофон - джазовості, а вокал – фольклорності. Наявність вокалу не обов’язково означала осмислені тексти, але з третьої композиції, блюзової балади, яку група зі сцени присвятила дівчатам, текст з’явився – правда, англійською. А на четвертій пісні вокалістка, Галина Коник, зовсім покинула сцену, тож народ відривався під інструментальні композиції. Єдине, що здивувало – саксофоніст, який тримав більшість соло, стояв майже в кутку сцени, а ритм-гітарист, в якого соло було одне чи два – посередині. На сьому, останню пісню, вокалістка повернулася й виконала таку запальну поп-пісеньку, що публіка її не відмовила собі в насолоді викликати групу на біс. Наостанок зіграли пісню Boney M «Sunny» - дещо ліричніше, ніж в оригіналі, але від того не менш драйвово. Чудовий виступ, якому не завадило навіть те, що вокалістка приїхала на концерт простуджена.

Dagadana – тріо у складі українки Дани Вінницької з «Шоколаду» (на фестивалі запрезентували, до речі, сингл «Шоколаду», який продається там же за демпінговою ціною – охочим купити рекомендую зробити це, бо знайти потім в магазині буде проблематично) на вокалі й клавіші, полячки Даґи на вокалі й звукових ефектах, контрабасиста та дам-машинки J . Химерний проект, дуже еклектичний. Звуки, які Дага видобувала зі своїх синтезаторів і цілком аналогових тріщалок, надавали музиці психоделічно-тріп-хопового звучання, поки Дана нарубувала на клавіші джазові ритми, й під це все дівчата співали пісень – то народних, то стилізованих під народні, поперемінно то українською (Даґа нею цілком незле співає), то польською. Такий собі психоделічний тріп на тему дружби народів вийшов. Такої самобутньої еклектики етно, міського шансону, джазу й психоделу мені чути ще не доводилося – так, мабуть, звучав би Марек Грехута в спільному проекті з Psychic TV. «Одновременно пошло и гламурно» – відгукнувся один зі слухачів.

Хедлайнером першого дня була Богна Кічінська, обіцяна ще на «ДжазБезі». Вона з’явилася в супроводі скрипки й клавіші, й виконала те, що ми звикли називати «польським джазом» – те, чим захоплювалися наші батьки у 80-х, тільки здобрене музичним досвідом двох наступних десятиліть. Богна виспівувала щось несамовите – це було схоже на Al Jarreau, тільки в жіночому виконанні й набагато пристрасніше. Клавішник, коли йому траплялися соло, засвідчував свіою щонайвищу техніку, а от скрипаль здивував – хоча претензій до його гри в мене не виникло жодних, він постійно грав на другому плані, навіть на своїх нечисленних соло не виходячи вперед.

Найохочіших і найстійкіших, які все ще прагнули джазу й далі, приємно здивував нічний проект «МТ-3», який виконував музику до текстів Антонича та Франка. М'який звук групи і проникливий тембр Мартина Твердуна огортав вже сонних, але все ще уважних слухачів, відлунював від стін Ратуші й розчинявся в нічному небі, розносячи на весь світ звістку про те, що назавтра - знову джаз, день другий...

Другий день «Флюгерів» був оголошений Днем Європи. До пива, шашликів та всяких приємних утіх для шлунку додалися прапорці Євросоюзу, якими щедро забезпечили відвідувачів фестивалю спонсори, тож народ радо собі ними помахував, вітаючи іноземні групи.

Першими на сцену вийшли львівські джазмени «Orkestra Vito», що виділялася серед інших наявністю баяну – не надто характерного для джазу інструменту. Вони почали свій виступ з евергріну «When the saints go marching in», який отримав в їх інтерпретації рок-н-рольне звучання завдяки розгорнутому септакорді в басу. На другу, блюзову композицію, до гурту доєдналася вокалістка. Третя композиція була базована на якомусь легковажному французькому мотивчику, зате протягом неї баяніст переконав публіку, що його інструмент цілком придатний для джазу (хоча саунд однаково виходив певною мірою «кабачним»). А далі гурт з допомогою саксофоніста Володимира Урбана виконав хіт Al Jarreau “Yesterday» (не плутати з бітлами). Цей кавер підкорив мене остаточно.

Група цілком добре підготувала вуха слухачів до сприйняття доброго джазу – а готувати було до чого: наступними виступили монстри українського джаз-року «Брати Блюзу». Музика цих олдових ветеранів, прокопчених калуськими вітрами й просолених калуськими ж калійними солями, напрочуд об’ємна, майже поліфонічна (що дивуватися, якщо керівник колективу – клавішник, а ця спеціалізація апріорі вимагає багатоголосного музичного мислення), до танцю, правда, так само непридатна; зате для роздумів і естетичної насолоди вони дали найбільшу поживу цього дня. Що характерно, за ними навіть приїхало кілька фанів, як вдалося з’ясувати перед виступом Марті Більській, ведучій концерту. «Брати Блюзу» виконували як твори десятирічної давнини, так і нову концертну програму. На старі речі публіка реагувала активніше, очевидно, будучи знайомою з self-titled альбомом 2000 року. Одною з останніх прозвучала обробка автентичної гуцульської пісні з потойбічним звуком, в якому єдиним інструментом, що нагадував про навколишню дійсність, була скрипка Захара Валаги.

Третій колектив, «Kapela Staska Wielanka» з Варшави, був радше розважальним, аніж музичним, оскільки виконував польський міський фольклор 30-х років. За великого бажання їх можна було би порівнювати з Tiger Lilies, тільки польська група все ж була не настільки іронічною в своїй музиці. Одну пісню з ними навіть проспівала вокалістка, також перевдягнута в кабаретну співачку тих років.

Чеський мультиінструменталіст Власта Редл представив на суд публіки авторські пісні. Бардівська пісня з реверансами в сторону фолку – ось як його можна означити. Власта співав і підігрував собі на самограйці або гітарі, цілком незле, як на барда. Потім до нього ще приєднався духовик з якимось народним моравським духовим інструментом, і музика остаточно змістирлася в сторону фолку. Пізніше до них додався скрипаль, що своїми химерними партіями одразу перетягнув усю музичну ковдру на себе. Все-таки, йому критично бракувало групи для акомпанементу.

Загалом другий день в музичному плані вийшов дуже строкатим; два останні колективи не стільки мали якесь відношення до джазу, скільки просто демонстрували музичні здобутки наших західних братів-слов’ян, а «Брати Блюзу» викликали натомість гордість за рідні галицькі простори.

Після бадьорого виступу польських еспериментаторів з фольком «Zywiolak» розпочався джем-сейшн, де виступали молоді львівські музиканти - учасники ранкового майстер-класу від «Bogna Kicinskа Jazz Project». Ініціатива «ДжазКлубу.Львів» виявилась напрочуд вдалою і потрібною. З самого ранку «Квартира 35» була окупована львівськими музикантами, які зібралися на майтер-класи. Очевидно Богна має талант не лише до співу, але й до педагогічних розваг, бо на сейшені «молодняк» зміг гідно виступити, завестись і завести людей. А це вже показник. Новація «Флюгерів» пройшла випробування і тепер з’явиться ще одна нагода для розвитку музикантів і поступу львівського джазу до сяючого майбуття.

«Дзиґа»

Фотозвіт від Михайла Дашковича

Додав Art-Vertep 04 травня 2009

Про автора

Є такий осередок, який більш ніж кафе, ніж галерея, ніж клуб, ніж продюсерський центр… Це місце, де можна реалізуватися, що, власне, і відбувається.