Автори / Наталка Білоцерківець / «Пишу свій перший і останній роман»

Літературні вечори знаної української поетки Наталки Білоцерківець завжди наповнені атмосферою виваженого спокою, інтелігентності та мелодики. Винятком не стала поетична зустріч із нею у кав’ярні-книгарні «Кабінет».

- Останні три роки не пишу віршів, натомість пишу свій перший роман, який водночас стане останнім, - розповіла Наталка Білоцерківець. - Захотілося написати прозовий твір - перший, єдиний і одразу великий. Писатиму те, чого мені не вистачає в сучасній українській літературі. Це - вигадана історія з життя, головним героєм якої буде чоловік мого покоління. Фігуруватиме у романі і Львів, позначений як місто Л. Коли почала писати прозу, відчувала опір прозового тексту - роман не можна написати за тими ж принципами, що й вірш. Тож спершу уявляю свій твір як кіно, і лише потім пишу. Перечитую фрази вголос, перевіряючи, як вони звучать. Мені хотілося, щоб це була річ, яку помітять. У мене такі літературні амбіції.

Розмова з Наталкою Білоцерківець, як і її поезія, безпосередня та відверта, їй не притаманне загравання з публікою. Прямі запитання – прямі відповіді. Поетеса не приховувала свого ставлення ні до сучасної української літератури загалом, ані до конкретних її представників зокрема. «Найкращий український прозаїк – Тарас Прохасько, - зауважила вона. - Це - камерна проза, щоправда, кожен може потрапити у коло обраних, для яких вона призначена. А от багатьом нашим романістам, зокрема Олесю Ульяненку, вартувало б писати не романи, а оповідання. У меншому форматі їхні твори читаються краще».

Не уникала Наталка Білоцерківець і пояснень, про що той чи інший її вірш, зокрема розповіла, що одна з її поезій написана на ґрунті переживань після Скнилівської трагедії та вибуху метану на шахті ім. Засядька.

Оксана Зьобро, «Високий замок»

Додав Art-Vertep 14 травня 2009