Автори / Віслава Шимборська / «Москалики», «Самогонки» й «Підслуханки», або Як бавиться віршуванням Віслава Шимборська
Як пафосно (і заздрісно, як для декого з наших співвітчизників) звучать слова «Нобелівський лауреат»! Не менш поважно звучить і саме ім’я — Віслава Шимборська. Та, виявляється, й нобелівська лауреатка в галузі поезії може бути не бронзовою, а дуже живою і веселою. Ми в цьому легко переконаємось, якщо розглянемо її книжку «Римованки». А заразом — побачимо краєм ока, що робиться у наших західних сусідів у сфері «несерйозної поезії», традиційно не чужої й українському менталітетові.
«Римованки» – книга-несподіванка. Від серйозності Віслави Шимборської тут і сліду не залишилося, натомість маємо цілковиту дитинну забаву, іронічність та грайливу, підкреслено несерйозну, римувальність. Потягни за нитку – і розкрутиться веселий клубок «для дорослих дітей».
Власне, йдеться про книгу в нас ще не перекладену. Перше її видання з’явилося 2003 року; згодом вийшли збірки «Двокрапка» (2005) та «Тут» (2009). Привертає вона увагу найперше нестандартністю жанрів, почасти виключно сміховинно-вигаданих, та дивизною оформлення.
Якщо ж принагідно згадати про «українську» Шимборську, то у переліку вже перекладеного обов’язково знайдемо «Вибрані поезії та есеї» (Львів, 2001, пер. Ярини Сенчишин), «Версію подій» (Люблін, 2005, пер. Андрія Савенця), «Під однією зіркою» (Львів, пер. 1997 Наталії Сидяченко та Станіслава Шевченко). Послуговуючись іронією пані Шимборської, можна сказати, що самих перекладів досить багато, адже поетка пише, за статистикою критика Станіслава Бальмуса, «…(призначених для публікації) 4-5 віршів на рік».
«Римованки для дорослих дітей» складаються з десяти розділів по кілька сторінок кожен та своєрідного іменного покажчика, де можна знайти вичерпну інформацію про згаданих у книжці осіб: «Наполеон Бонапарт – імператор», «Марія Валевська – пані», «Віслава Шимборська – письменниця, нічого не вдієш».
І над усім цим, і в усьому цьому – авторські колажі, «виклеюванки», що виникають просто із несподівано-жвавого поєднання газетних та журнальних вирізок. Можна навіть сказати про своєрідний принцип будування образів Шимборської: поважність, перекрита жартом, втрачає свою шкірку бундючності, але не серцевину, не суть. Завдяки нехитрим маніпуляціям із папером та ножицями, з’являються потішні речі: служниця подає на таці змію, а Джоконда роз’їжджає в ретро-автомобілі.
Відомо, що надсилає такі особисті поштівки пані Віслава своїм друзям та близьким знайомим, а на звороті часом пише якусь «мізерію», наприклад, лімерик. До речі, Віслава Шимборська належить до «Ложі Лімериків», очільником якої є Міхал Русінек. І це не дивно, адже, поетка разом із Мацеєм Сломчинським та Станіславом Бараньчаком є неабиякою прихильницею цього прибулого з Ірландії поетичного жанру.
Частина лімериків із «Римованок…» – підкреслено географічні: від абстрактного окреслення «материкові» або «острівні», до пов’язаних з певною місцевістю у Польщі (наприклад, «підгальські»).
Старий склеротик і рибалка з Хеля,
раптово закохався у Фіделя.
До Куби гнав його любовний шал –
але як тільки до човна сідав,
забув навіщо все це захурделив.
(«Із острівних лімериків»)
***
Тут спочиває Криштоф Привша,
при Привші і жона колишня.
Як видно з порівняння плит,
ці скони ділить кілька літ –
небіжчиця була та довшеживша.
(«Із материкових лімериків»)
***
Кажуть жителі села Юргів,
що походять вони від Габсбургів,
точніше кажучи, від Рудольфа,
який із людом грав тут у гольфа.
Ох і пожива для драматургів!
(«Із підгальських лімериків»)
(переклад тут і далі мій. — Ю.С.)
Трапляються, правда, ті ж кумедні колажійні поєднання, наприклад, китайсько-підгальські лімерики. І пояснення цьому поділу в пані Віслави абсолютно широсердне – «щоб не було нудно». Так, це головне – не знудитися, бо ж нуда заб’є можливість дивуватися. Шимборська дотепно зшиває непоєднувані клапті подій, країн, часів чи осіб. За таких умов Вільям Шекспір дійсно може, як написано на останній сторінці обкладинки «Римованок», підняти брову і запитати: «Шимборська? Не знаю».
Письменниця, яка дуже рідко й неохоче виїздила з Кракова, завбачливо радить писати лімерики у подорожах. І дає дуже корисні поради: «Поштовхом для створення лімериків є місцевості, що змінюються протягом подорожі – отож, морський вояж, нічні експреси, автостради, ну, і найперше літаки, бо зверху нічого не видно, відпадають одразу. Найбільш корисна для лімеричної творчості – їзда автомобілем по бічних, вибоїстих дорогах, можливо, подорож якоюсь добросердною вузькоколійкою, де затримуєшся на кожній станції. З горя, маючи під рукою атлас, можна писати лімерики вдома. Натомість із помешкання, в якому атласа немає, належить виїхати». Достоту невідомо, як писалися ці лімерики: із картою чи без, але так чи інакше дісталося навіть Лозанні:
Молодий вікарій в Лозанні
у розхристаній був сутані.
Лиш при виді кардинала
в нім фантазія згасала –
застібався він старанно.
/«Із лозанських (перепрошую за означення) лімериків»/
Є тут і лімеричний розділ, цілком позбавлений мандрівної романтики. Написаний він на честь особи, що «того вимагала» – літературного критика, близкої подруги Віслави Шимборської – Терези Валяс. Приватні та зовсім незобов’язувальні рядки з милим гумором, що в основному може бути зрозумілий тільки людям, які чимало одне про одного знають і яких багато що пов’язує.
Терезка Валяс з міста Краків
була страшилом для писаків.
Як потрапляли в її сіті,
то крила відпадали в мить їм
і все латаття їхніх фраків.
***
Мовив лев до левиць: «Зупиніться кохані,
припиніть полювання.
Бо ж вівторок у нас, у вівторки ж
я ніколи не їм професорки.
Присмак цей для недільної страви».
(«Із лімериків на честь Терези Валяс»)
Далі, якщо довіряти римованій карті Шимборської, можна натрапити на дещо неполіткоректний суходіл під назвою «Москалики». Зразком для їх форми стала строфа старої пісні на слова Райнольда Суходольського:
Хто сказав, що москалі
Є братами для ляхів,
Тому дам по голові
При старім монастирі.
А сама назва виникла під час листування вже згадуваного Міхала Русінека з п. Йоанною Щенсною, редакторкою «Газети Виборчої». Також п. Міхал вигадав назву «Кращеє» (Lepieje) – до гастрономічного циклу та «Самогонки» (Odw?dki) – для циклу алкогольного. Після такого Віславі Шимборській навіть здалося, що «він досить здібний чоловік».
Цей національно-забарвлений «епос» має досить кучеряву, дещо барокову назву: «РИМОВАНИЙ ТРАКТАТ ПРО ВИЩІСТЬ САРМАТІВ НАД ІНШИМИ НАЦІЯМИ, ТАКОЖ ПРО ЗАСЛУЖЕНУ КАРУ ДЛЯ ЗАКОРЕНІЛИХ, ЯКІ ЦЬОГО ПОГЛЯДУ НЕ ПОДІЛЯЮТЬ». Теми чотиривіршів б’ють по стереотипах, вони можуть стати добрим матеріалом для якогось порівняльного дослідження з імагології:), а перелік католицьких святинь, що міститься у фундаменті кожного з віршів – своєрідним альтернативним путівником тими місцинами:
Хто сказав, що всі французи
каву п’ють із філіжанок,
тому перша дам в мармизу
під будинком Філіцьянок.
***
Хто сказав, що всі латвійці
знають людську мову,
їм життя ні на копійку
біля Ченстохови.
Після такого пілігримства не зайвим буде і підживитися, тож розділ «Кращеє» пропонує добірну поживу, а наступний – «Самогонки» (вони ж в оригіналі «Odw?dki») здатен утамувати читацьку спрагу. Ідеї їх створення досить різняться. Перша виникла у Віслави Шимборської після відвідин однієї передміської ресторації, в меню якої біля позиції «рубці» (вони ж «фляки») було кимось завбачливо дописано – «жахливі». І тоді гостя зрозуміла, що найкращий спосіб застерегти відвідувачів від різного гастрономічного паскудства – це короткий віршик, що легко лягає на слух.
Краще виключення з групи,
ніж цей крупнік, а в нім крупи.
***
Краще з голодом до льоху,
ніж пюре тут із гороху.
***
Краще буду без зубів,
аніж щось би я тут їв.
Або ті ж дворядківки, тільки з акцентом на сімейному:
Краще тітка стриптизерка,
ніж тут подані реберця.
***
Друга ідея – «алкогольна» – важко навіть сказати чи й народилась, швидше вичерпалась кухликом із діжок народної мудрості. Тож — як людина мудра — Віслава Шимборська підкреслює, що не є ворогом алкоголю. Втім зазначає: «Моє цілковите засудження стосується виключно … вин домашнього виробництва». Таким чином, вона пропонує 27 різних за градусом та консистенцією ковтків: «Від дрінка чорна годинка», «Від сивухи в животі розрухи», «Від порто повернення з ескортом»…
Отож, усі ці акробатичні «трюки» з мовою робляться як для себе, так і для людей. І вірити у їх альтруїстську натуру Віслава Шимборська не припиняє. Тому й з’явився жанр «альтруїток». Можливо, трохи не завжди поштивих, адже, «…часом самі рими тягнуть авторку до прірви».
Пошкодуй труди коханки
пий чайок з брудної склянки.
***
Пошкодуй потуг бульдога
сам піднось за нього ногу.
***
Пошкодуй поштиву даму
краще сиди тихо, хаме.
Особливим розділом цієї книги виступають «Підслуханки» – власне, підслухані, надслухані та обслухані епізоди й історії з життя. «Як відомо, – пише В. Шимборська, – добре виховані люди не підслуховують ближніх, і вже точно цього публічно не використовують. Коли так, то варто тут нарешті сказати, що література залишається в безконечному конфлікті з добрим вихованням». Читаючи «підслуханки» Шимборської, розумієш дві речі: звідки беруться анекдоти, а також зміст слів «скажи, що ти підслуховуєш, і я скажу, хто ти». Впіймана історія на Плантах, краківському парку, що оточує центр, вражає своєю анекдотичною «неправильністю».
На Плантах
- У нашій парафії усе так змінилося. У нас новий ксьондз. Позавчора на проповіді казав, що ми повинні пробачати наших ворогів. Чи ви коли чули щось подібне?
- Може, він ще молодий. Щось йому в голову зайшло.
Окрім вірша «Чоловіче господарство», в якому йдеться про чоловіків, що збирають на шафах, у шафах та під шафами різні речі типу «а раптом згодиться», та «Галереї краківських письменників», де український читач може без особливих зусиль виокремити портрети Чеслава Мілоша, Єжи Пільха, вже згаданої Терези Валяс, та, власне, Віслави Шимборської, найбільш демократичним та відкритим видається розділ «Заохочення». По-перше, він задовільнить своїми чистими аркушами потреби тих, хто любить писати у книжках, а, по-друге, стане у пригоді амбітним римувальникам. Адже, за словами авторки, жодна серія із поданих у книзі віршів не є цілісною.
Юля Стахівська, «ЛітАкцент»
Додав Art-Vertep 19 червня 2009
