Автори / Олег Скрипка / «Я недогодований літературою»
Про Олега Скрипку можна говорити багато. Він і незмінний фронтмен гурту «ВВ», і організатор етнофестивалю «Країна мрій», він збирає кошти на пам’ятник Мазепі, а віднедавна ще й влаштовує Зелену Толоку. Скрипка – цікава, неординарна, яскрава особистість з активною громадською позицією… До того ж, як Олег сам нещодавно сказав, у читанні він – стовідсотковий українець: тобто читає лише на 50%, але не через сторінку, а половину від того, що хотів би.
– У вас такий щільний графік, що ледве знаходите час для інтерв’ю. А як знаходите час для читання?
– Знаходити його важко. В основному – перед сном. Або ж коли в дорозі, особливо в літаку чи в потязі. У машині ж читати неможливо.
– Кому віддаєте перевагу – класикам чи сучасним авторам?
– Мабуть, усе-таки класикам. І спеціальній літературі: історія України, історія етнографії. І так далі в цьому роді.
– Музику в основному поділяють на рок та поп. Чи можна щось подібне виділити в літературі?
– Мабуть, можна. Мої смаки трішки застарілі, і я не скажу, що дуже активний читач. Я так розумію, що на сьогоднішній день дуже багато літературної кон’юнктури, чого не було раніше. Але справа в тому, що я цю кон’юнктуру ніколи не читав і навіть у руках не тримав, тому дуже мало знаю. І є провокативна література, яку можна назвати «панк» чи «треш», якого теж багато. Я такого не читаю.
– Що читали нещодавно і що плануєте?
– Читав Василя Кожелянка – майже всього прочитав. Власне, я його знав, тому якоюсь мірою відчував. Він мені подобався як людина. Мені його стиль подобається: і позитивний, і елегантний, і провокативний трішки. Із художньої літератури планую прочитати сучасних авторів, які вже встигли стати класиками. В мене на черзі дуже багато книжок. Хочу Андруховича почитати, Забужко, Валерія Шевчука. Але руки не доходять. Чесно зізнаюся: з часом дуже складно.
– Чула, у вас непогана бібліотека...
– Так, бібліотека в мене не маленька: Франко, Нечуй-Левицький, Квітка-Основ’яненко та багато інших… Але я ж кажу, в мене велика черга книжок, які чекають на мій вільний час. І, звичайно, крім сучасників, це ще й українські класики.
– Любов до читання у вас із дитинства?
– Так! У дитинстві я, як кажуть, проковтував книжки. Спочатку прочитав усю бібліотеку, яка була в нас удома. Та в ті часи була проблема з книжками. В мене був своєрідний голод на книжки. Тому я був трішки недогодований літературою і постійно ходив до бібліотеки. В дитинстві дуже любив читати. Першими були книжки про пригоди – це всі твори Александра Дюма та Жуля Верна. Потім читав про біологію-зоологію. Пізніше – про космос та науку. Після цього настав період фантастики. Коли навчався в інституті, занурився (тоді це було ще й дуже модно) в латиноамериканську літературу. Але коли почав активно працювати, гастролювати, читання пішло на спад. Хоча технічна та наукова література мала місце.
– Чи залишався з дитинства улюблений герой?
– Подобався герой із «Мертвих душ» Гоголя – Ноздрьов.
– Завжди дочитуєте книжки до кінця?
– Раніше дочитував обов’язково. А зараз маю таку ваду – якщо мені книжка не подобається, я її недочитую.
– Якщо говорити про функції книжок, які б ви виділили?
– Перша і головна – розвиток людини: книжки нас розвивають. Якщо ми читаємо текст із монітора комп’ютера, то болять очі й голова. Від книжок же не болять ні очі, ні голова. Друга – заспокоєння: книжки можуть заспокоїти, вгамувати. Вони мають гарний психотерапевтичний ефект. Правда, це якщо гарна книжка. Вона робить щось таке правильне з організмом людини навіть на рівні фізіології. Я б приписував книжки хворим. Тим паче, в нашому швидкому світі книжка є гарним лікувальним, заспокійливим засобом.
– Я так розумію, книжки на гарні та погані ви поділяєте?
– Тут у кожного індивідуально. Залежить від того, які автори, теми, а також стиль конкретно тобі подобаються. Якщо мені книжка подобається, то я отримую від неї більше задоволення, ніж від фільмів, походів у ресторан чи купання.
– Яка ваша улюблена книжка?
– «Брати Карамазови» Достоєвського. Я дуже давно її читав, але, як на мене, в художній літературі це один із найсильніших творів. І ще «Біси» цього ж письменника. Я її читав, коли розпадався Радянський Союз, і тоді вона здалася мені дуже актуальною.
– Ви грали в театрі. Чи дозволяє втілення героя на сцені краще його зрозуміти?
– Для мене читання і гра в театрі – дуже різні речі. Це майже паралельні світи. Коли ти граєш героя на сцені, це якась інша реальність. Коли ти читаєш книжку, то сприймаєш персонажів на інтелектуальному рівні, а коли граєш – на рівні емоційному.
– Чи були у вашому житті відкриття, які ви зробили за допомогою літературних творів?
– Звичайно. Будь-яка освічена людина постійно культурно насичується завдяки книжкам. Ні кіно, ні ЗМІ, та інколи і власний досвід, не можуть того дати. Якщо ми щось знаємо, маємо свою думку в житті, інтелектуальний досвід – це здебільшого через книжки.
– Газета “Times” склала список 110 книг, які обов’язково має прочитати освічена людина. Що ви думаєте з цього приводу?
– Це безперечно правильно. Дуже гарно. Це б нашому українському бомонду дуже б не завадило. Літературна освіченість – це апріорі. Так само, як людина апріорі не може вважатися освіченою, якщо вона не володіє українською мовою. Потрібно знати і літературу, й історію України. Ще можна для чиновників, депутатів, кандидатів на різні державні пости, особливо для тих, хто мітить у президенти чи міністри, запровадити іспит з української мови та літератури. У нас було б менше проблем, якби посади обіймали культурні люди.
– Якими бачите перспективи розвитку української літератури?
– На жаль, поки що я перспектив не бачу. Українська література розвивається самотужки, без державної допомоги. І ясно, що в конкурентній боротьбі вона програє. А для розвитку вітчизняної літератури повинна бути розроблена на державному рівні стратегія. В цю стратегію потрібно вкладати державні кошти, звертати на це питання увагу, а не заплющувати очі. Мусить бути точно продумана політика. Такого поки що немає, і тому не варто чекати бурхливого розвитку української літератури. Але з іншого боку, у важких умовах, в яких заходяться українські письменники та музиканти, вони хоч і програють за кількістю, зате виграють за якістю. Наша література дуже якісна, однак загально невідома.
– Песимістичний прогноз. І це при тому, що ви й самі робите внесок у популяризацію вітчизняної літератури через проведення книжкового ярмарку на «Країні мрій».
– Так, але добре розумію, що наших зусиль недостатньо. Ми робимо, як на мене, дуже важливі речі, але знову ж – без державної політики цього мало. Та будемо сподіватися...
Спілкувалася Анна Богородіченко, Друг Читача
Додав Art-Vertep 24 червня 2009
Про автора
Олег Скрипка (24 травня 1964) — український музикант, вокаліст, композитор, лідер групи «Воплі Відоплясова». Олег Скрипка народився в Ходженті (Таджикистан) у сім'ї українських переселенців.Виріс у Мурманській області Росії.
