Автори / Олександр Піпа / «Україна майже нічого не вкладає у молодіжну культуру»

Він носить негласний титул лідера українських панків, який остаточно закріпився за музикантом після відходу спочатку від популярного «ВВ», потім від «Борщу» і зі створенням останньої групи @Traktor (читай «Атрактор»). Проекту вже майже рік, і Піпа запевняє, що це саме те, що він хотів робити. Після таких слів до людини інтуїтивно виникає повага. Це почуття росте, коли ветеран сцени приходить на інтерв’ю у кедах, коротких штанях і футболці з маленькою дірочкою, ефектно прочищає носа в білосніжну хустинку, готуючись до фотосесії і не змигнувши оком зізнається, що йому 43 роки, але лаври почесного «вевешника» і нормальне «бабло» на додачу — це не для

«Я пішов, щоб робити музику, якої ще ніхто не робив»

— Олександре, вас часто впізнають?

— Уже — тьху–тьху–тьху! — все менше і менше. Як перестав грати у «ВВ», то почав у метро їздити. Бо чим більше ти обличчя в телевізор «тикаєш», тим більше тебе впізнають, і хтось на цьому навіть гроші заробляє.

— У будь–якому випадку свою діяльність треба піарити. Чи не шкодуєте, що @Traktor не вистачає такого піару, як у «ВВ»?

— Ні, такого піару, який був останні роки у «ВВ», я не хочу. Навіть навпаки — через це я і втік. Це була група, останню пісню якої написано наприкінці останнього століття минулого тисячоліття, якийсь «умняк» з’явився, щось серйозне. Я фактично не мав доступу до творчості, опинився на посаді виконавця, і це мені було нецікаво.

— Як відбувається промоція @Traktor?

— Я з великим задоволенням спостерігаю, що зараз у шоу–бізнесі відбувається переломний момент. Сформувався офіційний український шоу–бізнес: кілька десятків імен, які крутяться по музичних каналах і радіо, всі вони грають плюс–мінус в одному стилі й охоплюють широку аудиторію. Але існує й інша музична діяльність: молоді групи, які грають все, що хочуть, і не мають жодного відношення ні до «тєліка», ні до радіо, все відбувається в інтернеті. От я існую в цьому другому світі. Мені це нагадує ситуацію, що склалася 20 років тому, коли розвалювався «совок»: була радянська естрада і була напівлегальна рок–музика.

— Тобто ви знову у спротиві?

— Ні, спротив — це боротьба проти чогось. Зараз дуже вже часто використовують лозунги: «Боротьба проти попси, проти формату». І ці розмови про попсу і про формат самі перетворилися на попсу і формат. Я власними очима бачив Віктора Павліка на якомусь телеканалі, який жалівся на засилля попси.

— Але коли ви коментували свій відхід від «Борщу», то причиною вказували те, що Юрій Здоренко надто вже вдарився в мейнстрим.

— Коректніше казати, не «мій відхід від «Борщу», а його розпад. Який сенс мені було кидати «ВВ» з непоганою платнею, де я міг нічого не робити, щоб знову йти на компроміси? Я пішов, щоб робити музику, якої ще ніхто не робив.

— Здоренко не ображається на те, що ви його публічно звинуватили в мейнстримі?

— Я просто констатував факт, і він абсолютно з тим згоден.

Про сивовусих прихильників українського панку

— Чи будете ви виступати ще з «ВВ»?

— Ні, це закритий файл.

— Ви відразу погодилися на інтерв’ю, зауваживши, що наразі весь час перебуваєте у Києві. У @Traktor настали канікули?

— Оскільки група існує вже рік, і ми досі не випустили ніякої аудіопродукції, прийшов час засісти за роботу в студії. Спочатку в нашому репертуарі було 14 пісень, із них три — з «Борщу», але з тих пір народилося ще з десяток пісень. Відчувається така «пруха».

— Цікаво, від чого ця «пруха»?

— Не знаю... Пісня може застукати де завгодно: дуже часто в душі або коли не виспався.

— Олександре, чи актуальне для рок– і панк–музиканта таке поняття, як муза?

— Муза — це тітонька з арфою? Як на мене, це застаріле поняття.

— На якій стадії зараз перебуває робота над альбомом?

— Уже сім місяців, як він має ось–ось з’явитися. Але я поки що не відчуваю, що воно готове. Всі нормальні рок–музиканти роблять музику для себе, ту, яку вони самі хотіли би слухати.

— Але до осені вже треба зробити?

— Та звісно! Куди вже тягнути.

— Ви прокатали @Traktor по клубах всієї України. Визначили там свою аудиторію? Бо у «Борщу» вона була досить широка — від молоді і до зрілих людей, не кажучи вже про «ВВ».

— У нас було таке нахабне турне: ніхто про групу не чув, знали лише моє ім’я, тому було смішно, коли на концерт приходили і прихильники «ВВ» з онуками, і молоді панки. Може найкращою відповіддю на ваше питання буде один випадок у Хмельницькому. Після концерту до нас підійшов дядечко — сивий, з бородою, у вишиванці і каже: «Я хотів вам подякувати за «ВВ» — це така культурна цінність». Я вже звично почав чекати привіт для Олега Скрипки, але дядько видав: «А особливо я хочу подякувати за те, що ти робиш зараз. Це ж п...ц! Це «Sex Pistols»!

«Кому потрібна російська культура — він отримує її мегатоннами з Росії»

— Я би просила вас розшифрувати те, як ви означили стиль вашої групи: nu punk thrash fast death melodic metal heavy opera.

— Ой... ну якщо логічно думати, то це панк, хоча зараз це поняття трохи дискредитоване, бо те, що зараз грають на панк–концертах, часто нагадує прискорений поп–рок. Потім це, мабуть, індастріал — тому що всі пісні збудовані на повторенні. Потім це опера, тому що я дуже люблю оперу. Ще 20 років тому я робив оперні збірки на касетах і всіх ними задовбував. Нещодавно записав «Севільського цирульника» з каналу «Меццо». До речі, у мене є така ідея: записати арію «Циганська пісня» з опери «Кармен». Я вже й текст переклав, і аранжування зробив, але Альона бойкотує.

— До речі, вас двоє чи троє у групі?

— На сцені — двоє і «звукач», звукооператор, легендарний музикант Дубровський — він на концерті інколи починає підспівувати. Мені трохи від того соромно, бо він співає краще за мене і пісні пише гарні.

— В історії «ВВ» є факт, що на початку 1990–х у вас був тур по Греції з російськими групами «Ария» та «Алиса». Зараз ви себе позиціонуєте як людина української культури, а «Алиса», як відомо, заангажована в російську політику...

— По–перше, я себе не позиціоную, як людину української культури. У нас є багато борців за українську культуру, але в більшості це колишні «комсюки» і комуністи, які своєю діяльністю тільки викликають зворотний ефект. Коли наприкінці 1980–х у «ВВ» з’явилися «Танці» , то для багатьох це був шок: прогресивний панк–рок може бути українською мовою! З цього, власне, народився український панк–рок. Схожа річ відбулася з піснею «Весна» у 1990–х. А зараз українську культуру знову починають асоціювати здебільшого з фольклором, історією, тобто з минулим, як свого часу це підступно робили комуністи. Думаю, це неправильно.

Узагалі, я — людина двомовна і з дитинства від цього «тащуся». Мені не потрібна російська мова як друга державна, і таких, як я, на мою думку, — більшість населення України. Якщо комусь потрібна російська культура — він отримує її мегатоннами з Росії абсолютно безкоштовно — вона сама платить за свою культурну експансію. Боротися за російську культуру в Україні — це все одно, що ходити з транспарантом «СІТРО «СОНЕЧКО»! РУКИ ГЕТЬ ВІД «СОСА СОLA»!». Проблема в тому, що якщо Росія вкладає величезні кошти в сучасну культуру, в результаті чого ми тут слухаємо пісні про «оранжевую плєсєнь» і дивимось фільми, де негативні герої підозріло часто носять українські прізвища, то Українська держава у власну молодіжну культуру не вкладає майже нічого. Треба вкладати в сотні разів більше, бо це, якщо намагатись розмовляти «розумно», — стратегічний напрям.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Піпа

Народився 24 березня 1966 року в Києві. Багатолітній бас–гітарист і бек–вокаліст гурту «ВВ» (1986—2007рр.), для якої й придумав назву з Достоєвського «Воплі Відоплясова». Після відходу з «ВВ» разом з іншим ветераном гурту Юрієм Здоренком утворив групу «Борщ».

Піпа вважає себе інфантильною людиною, «колекціонує» котів, хоча заперечує цей факт, кажучи, що вони самі з’являються, але тим не менше зараз з ним мешкає шість котів. Любить грати на гітарі й ненавидить клавішні. Читає тільки технічну літературу, оскільки 15 років тому вирішив, що всі цікаві книжки вже перечитав. Володіє російською, французькою, англійською, польською мовами. Улюблений формат інтерв’ю — коли говорить журналіст (мав такий досвід на радіо).

Наталя Дмитренко, «Україна Молода»

Додав Art-Vertep 17 липня 2009