Учасники

Автори / Аліна і Каріна Гаєві / Їхати потягом швидко...

Їхати потягом швидко до невідомої держави, аби подалі від Батьківщини — перша думка. Подалі… До нових вражень, нових подій.

Першого липня група другокурсників ПДАБА, майбутніх архітекторів, прибула до Польщі, а саме до Познані, на, як тоді здавалося, мальовничу практику — пізнавати і зображувати закордонну державу.

Як з’ясувалося потім, до кращої групи, на думку поляків, належали і ми з сестрою. Але чи то зорі стали у магічній послідовності, чи то випадково, але польська мальовнича практика перетворилась на проектувальну практику. Задача, на перший погляд, не складна — зробити проект парку міста Вапно (наголос на перший склад), де ми і жили наступні два тижні. Але чим далі в ліс, тим більше дрів. Виявилося, що ми не перші працювали над цим проектом, у минулому році тут була група з Нідерландів, також до роботи запрошувалися студенти з Познані. Захід, у цілому, був на державному рівні, до того ж проект був спонсований Євросоюзом. Від цього відповідальність за роботу підвищилась щонайменше вдвічі, а ми, як представники України закордоном, відчули гігантську глибу на своїх плечах.

Жодна людина з групи до цього не працювала над проектом у колективі, але де «наша людина не пропадала». Група, до складу якої входили дві блондинки, дві близнючки, дві Тетя- ни, два Микити і два «ботаніка» вирушила у довгий і тернистий шлях роздумів і суперечок. До роботи взялися з ентузіазмом, але поляки теж мали свої плани. Пан вуйт або пан мер, просто «замордував» нас нескінченними поїздками на ярмарки, огляданнями околиць Вапно, катаннями на конях, подорожами до найближчих міст, а також огниськами — такий собі польський спосіб відпочинку. Вміння поєднувати приємне з корисним завжди було в нас на вищому рівні, тому відпочивали по-справжньому, як на Батьківщині. А те що поляки — нічого, спільну мову знайшли швиденько. Було всього: і в Балтійське море пірнали, і польські танці відвідали. Та ніщо не завадить українській людині дійти до поставленої мети. Менш ніж за два тижні група студентів зі східного Дніпропетровська представила на розсуд мешканцям Вапно проект парку і чистою українською мовою блискуче провела презентацію. А далі посипалися, наче з бездонного мішка, овації, захоплення і просто гарні слова. Виявилося, що такої краси Вапно не бачив вже давно і ми на власні очі ще раз змогли впевнитися, що краще за українських дівчат немає. До того ж, група під час перебування у Польщі здружилась — ніщо так не поєднує, як спільна справа. Працьовита, талановита, організована, дружна — розсипали компліменти направо і наліво поляки. Але й обов’язку перед рідненьким ПДАБА теж не забули, і ніякий закордон не зміг затьмарити розум, тож мальовнича практика була виконана, даючи змогу ще раз впевнитися в безмежних можливостях українців.

Подорож відбулася, і відбулась найкращим чином, бо була різнобічною, а ми знаємо — ніщо так не набридає, як одноманітність.

І останньою крапкою яку, як виявилося, чекали всі, були не закордонні краєвиди, не закордонні дороги і бутіки, а скромна трійця слів «Вас вітає Україна!».

Аліна і Каріна Гаєві

Додав Art-Vertep 28 липня 2006

Про автора

Отже декілька слів про себе. Народились ми 2 листопада 1986 року на широтах і просторах нашої кольорової України. Потім пішли до дитсадка… Потім - до школи… Наступним закладом була Придніпровська Державна Ак