Автори / Ярослав Гадзінський / «Мареwwwо» за склом
Хоча зірка молодого поета Ярослава Гадзінського, лауреата минулорічної премії «Смолоскипу», зійшла на небосхилі сучукрліту не так давно, його творчість уже неодноразово зіставляли з творчістю шістдесятників. І справді, у віршах зі збірки «Мареwwwо» так багато ксероксів, моніторів, принтерів, полігонів, банерів, серверів та електромагнітних полів, що мимоволі здається, ніби молодий автор свідомо вирішив: дай-но я наповню традиційний пейзаж новинками технічного прогресу… Чисто по Драчу :).
З на поетиці Гадзінського суттєво позначилося й те, що його «любов до поезії несподівано прийшла через шкільне захоплення хімією»: «Все тяжче крокувати від весни до весни,
вкотре згубились в абстрактних неонах» (с. 24), – зізнається автор, переживаючи, що «це світле повітря заповнюють викиди, де ангелів нищать радіоактивні граніти» (с. 63), а «наш сон пропустили крізь біль мов електроліз» (с. 68).
Коротше кажучи, попри твердження анотації про те, що автор є яскраво вираженим екстравертом, у своїй поезії він замкнений на обмеженому колі тем і старанно культивує настрій «усе погано»: світ димить прокляттям із фабричних труб (с. 19), ніби вкотре нагадуючи читачеві про дегуманізацію суспільства в епоху науково-технічного прогресу та натякаючи на фатальний розрив із природою: «Жали женці комбайнами зорі, ртутну росу, пташиний спів. Тепер бачу попереду сміттярів і тишу, прорізану лезами листя» (с. 37).
Леза, вії, повіки, вінки, рибини, марево, зливи і трави – улюблені образи Гадзінського, якими він дещо зловживає :). Узагалі видається, що філософічність поезії більшість авторів пов’язують із її песимістичністю, загадковістю та пафосністю – і не дивно, що молодий поет Гадзінський використовує ті ж самі прийоми:
Біжать битим шклом замерзлих сліз
Незворотні дороги без вогню і диму,
Мов у мишачій пастці торішній сніг.
Виють на місяць хорти юродиві (с. 38)
Не обійшлося й без традиційно відчужених релігійних образів – Ісуса з апостолами, котрі стежать за нашими чорними постатями на маленьких моніторах, янголів, котрі нас прослуховують, ядучої Господньої посмішки і навіть… Господньої слини:
Покришка місяця котиться в прірву,
Відпали від ран зболілі світлини.
Зникають назавжди льодяники згірклі
У віконному склі Господньої слини (с. 66)
Незрозуміло, але страшенно зловісно :). Образ віконного скла трапляється у збірці дуже часто і є показовим: Гадзінський віддає перевагу споглядальному способу осягнення дійсності; у його поезії немає реальних персонажів, сюжетів – чиста лірика, але занадто одноманітна, як одноманітний побачений крізь вікно пейзаж.
Утім, майже в кожному вірші «Мареwwwа» трапляються влучні метафори, а попри всю позірну антипатію автора до сучасного світу, загальний настрій збірки є позитивним. Песимізм тут не означає ненависті чи зневаги, бо навіть «чорний депутатський Lexus теж складається із тисячі дитячих хмарок, які пливуть далі його дзеркальною поверхнею» (с. 59).
Автор бачить світ цікаво, але йому поки що бракує слів, аби це висловити, а можливо, рішучості, аби в цей світ зануритись. Тому ліричний герой «Мареwwwа» переважно наражається на комунікативну чи то когнітивну невдачу:
Слова, що не досягнули ні свого дна, ні вершини,
Зблискують ядучою росою на в’ялих листках губів,
І падають у коричневий теплий пісок,
Перетворюючись на дешеві карамельки (с. 39)
Утім, не виключено, що вроджена екстравертність – «видимий внутрішній неспокій» – усе-таки візьме гору, і наступна збірка покаже нам іншого Ярослава Гадзінського. Не за склом :).
Тетяна Трофименко, «Медіапорт»
Додав Art-Vertep 26 липня 2009
Про автора
Недавно виповнилося 23 роки,народився на Чернігівщині, велику частину життя прожив у Ніжині, зараз навчаюся на факультеті міжнародних відносин Київського славістичного університету, крім того активно продовжую займатися та творити, в
