Автори / Андрій Любка / «Потяг до Яремче» – це вам не автобус на Сколе і навіть не велосипед до Делятина...
Тарас Прохасько чудово плаває, Сашко Бойченко вміє грати на гітарі, а «Франківської» я можу випити більше, ніж «Хортиці».
Такі висновки можна зробити після фестивалю «Потяг до Яремче»...
Фестиваль, що відбувся вже вдруге в івано-франківському Яремче, цього разу зібрав письменників, музикантів і море різноманітного люду з наплічниками за спиною та пивом у руках. Цими вихідними Яремче святкувало день народження – 222 роки, тому не ясно: чи люди приїхали на концерт Таї Повалій (він був у неділю), чи все ж на фестиваль «Потяг до Яремче», який розважав усіх у суботу і основне наповнення якого було літературним – зустрічі з письменниками, читання тощо...
Письменники на фестивалях пересуваються отарами. Час від часу зупиняються біля торгівельних яток, багато курять й сміються. Сказати, що було весело, – це нічого не сказати, бо все ж не часто разом можуть зустрітися Тарас Прохасько, Таня Малярчук, Сашко Бойченко, Юрко Іздрик, Мирослав Боднар, Грицько Семенчук, Василь Карп’юк, Лесь Белей, Ілля Стронговський, Тарас Жеребецький, Світлана Поваляєва... Такий собі маленький форум видавців.
Останнім часом усі фестивалі схожі один на одного, тому ідея організаторів – зробити літературу не доважком, а повноправною частиною програми – як мінімум цікава. Погодьмося, що не всі б наважилися літературну частину зробити семигодинною. І така «фішка» цього фестивалю – бути особливим. Бо ніде вас більше не розбудять новиною, що поблизу готелю сидить внук Стефаника і чекає в гості. Цю новину сприймеш скептично, бо здається, що лише щойно ліг. І в голові ще лунає пісня Володі Войчишина з гурту «Очеретяний кіт», яку він співав... усю ніч. Тому відповідь напроситься сама собою: «Та хоч сестра Ольги Кобилянської, відчепіться, я спати хочу». Але до Юрія Стефаника таки потрапимо галасливою юрбою і виявиться, що він чудовий.
Але найбільше запам’ятається (бо взагалі згадати щось буде важко) прекрасна пісня про дуба зелененького, що співали разів зі сто. І вже у Франику, у славнозвісному «Кристалі», який оформляв Опанас Заливаха, заспіваємо ту пісню на біс – а дехто замість оплесків почне погрожувати міліцією.
«Потяг до Яремче» запам’ятався багатьом гостям не тільки тим, що зміг за один день поєднати літературу, музику, кінематограф та мистецво, а й колоритними образами гостей фестивалю. Колорит цей полягав у тому, що всі, хто приїхав на «Потяг до Яремче», мали можливість отримати згадку про фестиваль на своєму тілі. Іншими словами, однією з частин фестивалю був боді-арт – розмальовування людського тіла. Керував цією частиною програми «Потягу…» відомий в Івано-Франківську художник та музикант – Ярема Стецик разом з відомим художником Мирославом Яремаком. Він привіз до Яремчого свою художню групу «Українські кольори» та влаштував арт-розвагу – «Розмалюєм твою лису голову як писанку». Для тих, у кого лисини немає, малювали перстені, коралі, окуляри, вишиванки, герби, кавуни і взагалі все, що тільки спадало на думку креативним малювальникам.
Напевно, мудро буде підсумувати, що «Потяг до Яремче» – це вам не автобус на Сколе і навіть не велосипед до Делятина. І навіть дощ, який лив половину ночі – настрою нікому не зіпсував. Бо попереду ще «День Незалежності з Махном», а там уже й до Нового року рукою подати. А у році новому, сподіваюся, знову прибуде потяг. До Яремче...
Довідка «ВЗ»
Поет Андрій Любка – народився 1987 року. Закінчив Мукачівське військове училище та Ужгородський національний університет. Автор збірок віршів «Вісім місяців шизофренії» та «Тероризм», лауреат премії «Дебют-2008», учасник багатьох українських та міжнародних гепенінгів та фестивалів. Живе в Ужгороді.Андрій Любка, «Високий замок»
Додав Art-Vertep 28 липня 2009
Про автора
Есеїст, перекладач, найбільше – поет. Автор двох поетичних збірок - «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «Тероризм» (2008). Живе в Ужгороді, студіює філологію. Має 21 і досить успіху, а ще таланту, вітру, дощу, скандальності
"Цими вихідними Яремча святкувало день народження" - шо за поети неграмотні пішли... місто вже роки два, здається, як Яремче (і це правильно!)!