Автори / Гайдамаки / Дуже українські — як і дуже європейські
На будапештському острові Обудаї, де щосерпня вже протягом 16 років локалізується наймасштабніший у Східній Європі фестиваль Sziget, поруч із виконавцями світового рівня, довелося грати й українським музикантам. Еsthetic Education, «ТНМК», «Мандри», Mad Heads, «Брати Блюзу». Цього року на запрошення угорців до Будапешта їдуть «Гайдамаки». Їх майбутній виступ здається винятковим. По-перше, тому що вийдуть вони не на другорядну (як решта українських виконавців на цьому фестивалі), а на головну сцену. А такої честі удостоєні одиниці. До прикладу, цього року цей список «одиниць» складають «гіганти» Ska-P, Bloc Party, Fatboy Slim, Placebo, The Offspring, Faith No More; а в один день із українцями на головний майданчик вийдуть легендарні Primal Scream та The Prodigy. Саме з цього, витоптаного зірковими підошвами, підмостку «Гайдамаки» вжарять свій козак-рок. Уявляєте, як серед багатотисячного мультинаціонального прогресивного фестивального натовпу звучатиме козацький марш? Аж дрижаки беруть... І це ще одна причина винятковості цього виступу.
Напередодні від’їзду музикантів до Угорщини «Дню» вдалося впіймати їх у Києві. І не де-небудь, а в музеї Івана Гончара, де разом із дизайнером Олесею Теліженко хлопці добирали «обладунки», які найбільш пасують до ритмів козацького року.
Приводом для 20-хвилинної експрес-розмови з лідером «Гайдамаків» Сашком Ярмолою став, звичайно, Sziget. Але це був тільки привід. Бо кращого співрозмовника для теми української європейської перспективи знайти складно. Адже, як не парадоксально, «Гайдамаки» прийшли до українського слухача через Европу. До речі, нещодавно в Польщі вийшов їх спільний альбом з культовими польськими Voo Voo. В Україні цю платівку буде презентовано на вересневому джаз-фестивалі у Коктебелі.
— «Гайдамаки» — не перший український гурт, який представлятиме нашу країну на Sziget. Але виступ «Гайдамаків» особливий, адже ви вийдете на головну сцену, з якої на багатотисячний мультинаціональний натовп звучатиме суть українська музика. У Львові на фестивалі «Старе місто» відбулася прем’єра вашої сигетівської програми. За яким принципом ви добирали композиції для неї?
— У Львові ми грали не зовсім ту програму, там звучали й нові пісні, й романтичні речі. А в Будапешті нових пісень ми не гратимемо, на фестивалях такого рівня грають тільки «залізобетонні» пісні. І ніякої романтики — тільки файт-файт-файт.
«Гайдамаків» запросили на Sziget, бо ми не тільки суто український ансамбль, а й, я не побоюся того сказати, єдиний український ансамбль світового рівня. Я не хочу нікого ображати, звичайно, є проекти, зроблені на високому рівні, але чи проіснують вони в умовах постійних переїздів? У приклад можна поставити гурт Gogol Bordello (американський гурт, заснований українським емігрантом Євгеном Гудзем. До речі, позаминулого року Gogol Bordello також виступали на Sziget на тій самій сцені в той самий час). Це гурт, який існує в тому ритмі, в якому повинні існувати музиканти світового рівня.
— Тобто європейськість у музиці вимірюється передусім здатністю тримати ритм?
— Ритм і стабільність, ритм і стабільність, ритм і стабільність. Ти не маєш права дати поганий концерт, ти завжди у відмінній формі, завжди на рівні — не залежно від того, виступаєш перед майданчиком на сто чи на сто тисяч осіб.
— Чого очікуєте від Sziget? Передусім комерційного ефекту?
— Ні! Це для нас завжди певна детермінація — надійно та класно виступити на великій сцені.
«НАМ ПОТРІБНО ВИРОЩУВАТИ ЕЛІТУ»
— На одному з європейських фестивалів мені доводилося чути африканську виконавицю, яка в перервах між піснями говорила про свій народ, який зараз перебуває у стані постколоніальному. Співачка стверджувала, що вона входить у число тих, хто повинен підтримувати свою країну духовно, за допомогою своєї музики. Як гадаєте, ця справа належить до обов’язків музиканта?
— Якщо говорити про українських музикантів, то вони в першу чергу повинні займатися ламанням стереотипів і формуванням думки про Україну як про стовідсотково нормальну європейську країну. Але не треба про це розповідати між піснями. Я б собі того не дозволяв. Наприклад, Лем із гурту Motorhead виходить на сцену і каже: ми — Motorhead, не забудьте. І — пішов. А щось пояснювати, читати лекції з історії на сцені — це доречно лише на якихось спеціальних нагодах. Наприклад, якщо це концерт ініціативи «Не будь байдужим» (музично-соціальна ініціатива, заснована Сашком Положинським), то, звичайно, там ми розповідатимемо людям, навіщо ми тут і чому це має бути так. А якщо йдеться про такі фестивалі як Sziget, то нікому це не цікаво.
— Зрозуміло. Але чи погоджуєтеся ви з тим, що Україна — країна постколоніальна, і що лікуванням цієї хвороби повинні займатися в тому числі музиканти?
— Постколоніальна — це термін образливий. На мою думку, справа в тому, що Україна в своїй територіальній цілісності й у цілості нації утворилася тільки нещодавно, після декларації незалежності. Бо до того вона існувала то у вигляді ЗУНР, то як Січ, то як Гетьманська республіка. І у кожної частини цієї нації була своя історія, бо Полісся входило до складу Польсько-Литовської унії, Сіверщина — це земля руська, а, скажімо, Буковина була колись Румунією. Зараз треба працювати над тим, щоби якомога швидше та правильніше — не агресивно, а позитивно, ці частини інтегрувати.
Ще одна річ, над якою, на мою думку, треба працювати, але над якою ніхто в Україні не працює (оскільки правлять зовсім не ті кола) — це вирощування еліти нації, з якої згодом вийдуть і письменники, й художники, й бійці спецслужб, і керівні кадри. Серед осередків, які займаються вихованням еліти, я б назвав тільки Києво-Могилянську академію та Острозьку академію. Цим двом університетам варто надати статус елітних, держава повинна піклуватися про них і підтримувати.
— Які ще українські пріоритети ви б назвали?
— Правильна ідеологія. Це те, чого в Україні сьогодні не розуміють. Телебачення й решта мас-медіа наголошують на тому, що головне — економіка. Тоді як економіка без ідеології — це купи-продай. Так можна розпродати всю країну, що, власне, вже майже відбулося з Україною. Значить, комусь вигідно, щоб ідеології не було. Тому мені подобається позиція нашого діючого президента. У нього передусім — ідеологія. До того ж, ідеологія правильна, без радикальних ізмів та ксенофобії.
— Продовжуючи тему вирощування еліти. Нещодавно у Львівській області відбувся фестиваль «Свірж». Хоч він був провальний з точки зору організації, але він явно показав, що подібні заходи гуртують прогресивну проукраїнську молодь. Ви — одні з корифеїв фестивального руху в Україні. Що можете сказати про наші фестивалі?
— Фестивальний рух розвивається. І шанувальників подібних фестивалів стає все більше. Такі події як «Шешори» (тепер фестиваль має назву «Арт-Поле». — прим. Ред.) та «Країна мрій» — для української інтелігенції. Не «Таврійські ігри», де годують попсою маргіналів. І не концерти, спонсоровані позбавленими особистої культури олігархами. Це профанаційний підхід, подібні заходи з ідіотичною музикою не вирощують нове покоління.
— У вересні в Чернівцях відзначатимуть 20-річчя «Червоної Рути». Минулого тижня Тарас Грималюк скаржився «Дню», що молоде покоління музикантів сьогодні не має стартових майданчиків. Ваш шлях до українського слухача був дуже довгим і прокладали ви його через Європу. Які можливості, на вашу думку, має сьогодні українська музична молодь?
— Я б усім порадив приходити в Україну через Європу. Там багато чого можна навчитися, чого не навчишся в Україні. І то — не партизанкою туди їздити, а закріпитися, поїздити з концертами від якоїсь агенції, мати низку успіхів, низку конфліктів із менеджментом. Тоді ти матимеш професійну позицію, будеш впевненим у тому, що все робиш правильно, бо так робиться в світі. Бо наші музиканти, як правило, дуже пафосні, вимагають джипи, а насправді у райдері мають бути тільки необхідні речі — правильний звук, світло...
«МИ ТАК САМО «ДУЖЕ УКРАЇНСЬКІ» ЯК І «ДУЖЕ ЄВРОПЕЙСЬКІ»
— Музичний критик Сашко Євтушенко називає «Гайдамаків» номером один серед гуртів, які просувають українську культуру в Європі. Щоб проілюструвати читачам «Дня» ваші масштаби, розкажіть, де ви були останнім часом і куди збираєтеся в найближчий період?
— Нещодавно ми повернулися з Любліна, з фестивалю «Інше звучання». Це був класний фестиваль, адже він артистичний від початку до кінця. В моєму розумінні, це в тому числі певна архітектура місця, де проходить фестиваль. Наприклад, «Країна мрій» на Співочому полі також має непогану архітектуру. Адже фестивалі можуть бути спроектовані по-різному. Можна орендувати два гектари в полі, поставити сцену, потужну апаратуру, але потрібного ефекту не буде. Фестиваль повинен бути спроектований як правильний храм. Люблінський фестиваль саме так і проектується. Там дуже класна аура.
Після Sziget ми їдемо до Канади, далі — концерти в Польщі, Німеччині. Восени у нас запланований тур. Я не впевнений, чи видаватимемо ми зараз альбом (це буде козацький рок, альбом у однорідному стилі, такий собі український Motorhead або Rammstein), бо нещодавно вийшов спільний проект із Voo Voo в Польщі. Це не той козацький рок, яким ми самі робимо, але це щось, що нам також властиве. Наприклад, вдома я слухаю багато кобзарських пісень, румунських дойн, романтичних розспівів. Всьому цьому у козацькому року місця немає, але якщо виникає якийсь побічний проект, де ми можемо пограти акустику, ми із задоволенням робимо це. З кожним новим альбомом ми концентруємо свій стиль. Електроніка тут нам тільки допомагає, але вона не є основою. Для мене, так само як і для хлопців, основою завжди була жива музика. Я думаю, що «Гайдамаки» ніколи не перейдуть з барабанів на електронний пульт.
— Де коріння того, що вас так охоче в свої обійми прийняла Європа? Адже ви здаєтесь дуже українськими. Можливо, це через те, що Україна така європейська?
— Думаю, ми презентуємо кращий, європейський бік України. Ми так само дуже українські як і дуже європейські. Ми говоримо різними мовами, вміємо спілкуватися з людьми і бути відповідальними.
— Така собі еталонна модель українця...
— Треба інтегруватися. Хоча кордони досі закриті, треба намагатися виїжджати, бачити Європу.
— А як стосовно, так би мовити, іншого боку? На презентації свого альбому «Кобзар» ви говорили про те, що Росія не є для вас пріоритетним ринком. Але є українські гурти, які доволі успішно розвиваються в північно-східному напрямку. Це може навіть перерости в культурну експансію...
— Думаю, про експансію не може йтися в будь-якому випадку. Росіяни можуть любити українців, любов як до народу незалежного ще прийде з часом, але навіщо їм вивчати українську мову? Нехай краще вивчають англійську. Це вони теж не дуже роблять.
— Маловідомий, але дуже показовий факт. Коли йшлося до перейменування вашого гурту, який раніше називався «Актус», ви обирали між «Кріпаками» та «Гайдамаками». Чому врешті-решт надали перевагу «Гайдамакам»?
— Гайдамаки — це воїни. А кріпаки — це вже гречкосії.
— В одній із ваших пісень звучить фраза «правдиві воїни світла». Як ви її тлумачите?
— Це гра в містику. Звичайно, кожен із нас має свої гріхи, і бореться з ними як може. Воїни — тому що нам завжди імпонував «козак файт» і всі ці козаки-спецівці. Ми з ними колєгуємо, часом їздимо до них на Січ, а вони приходять до нас на концерти. Ми себе ототожнюємо з козаками та воїнами. Чому світла? Мабуть, тому, що кожному хочеться воювати за світло, а не за темряву.
Маша ТОМАК, «День»
Додав Art-Vertep 13 серпня 2009
Про автора
З00 років тому схід Європи палав вогнем — народ йшов на народ і царство на царство. З цього вогню з‘явились гайдамаки — воїни давнини, лицарі та бешкетники з України.
