Автори / Олександр Ірванець / «Чим більше я люблю Америку – тим сильніше хочу додому»
Присутність Олександра Ірванця на Махнофесті стала сюрпризом. Відомий літератор вже давно не з’являвся на публіці та не видавав книжок, тож читачам залишалось перечитувати старе та сподіватись, що Ірванець пішов в підпілля ненадовго. Перехопивши Олександра між виступами, я скористалась нагодою та розпитала письменника, куди він запропав та чого від нього можна чекати. Виявилося, що зникав він не дарма.
- Останнім часом ви нечасто з’являєтеся на публіці, принаймні в Україні. З чим це пов’язано?
- Я цього року трошки їздив: спочатку був у Відні, потім на межі червня-липня я був три тижні в Америці, але зараз готую декілька нових книжок. Сподіваюсь, що вони вийдуть або цього року, або на початку наступного. Це буде книжка віршів, також проза нова. Але крім того, мої останні кілька років зайняли переклади: я переклав великий автобіографічний роман польського письменника Януша Ґловацького, називається «З голови», його видало видавництво «Астролябія» у Львові. А сам Ґловацький, він передусім відомий як драматург, і я переклав три його п’єси, і одна з цих п’єс зараз досить успішно йде у Києві, в молодому театрі. Тому останні роки я більше займався перекладом, якщо це може бути відповіддю на ваше питання…
- Всі ці подорожі, вони в вас не вбили патріотизм? Бо більшість країн Європи, не кажучи вже про Америку, більш розвинені, хоча б в економічному плані…
- Що значить «вбили патріотизм»? Я не уявляю собі такої ситуації. Я дуже багато їжджу, але саме тому повертаюсь. Якби я хотів десь залишитись… в мене було уже стільки нагод це зробити… Але от наприклад в Америці я кажу своїм найкращим друзям «Чим більше я люблю Америку, тим сильніше я хочу додому». Це справді дуже гарна країна, і тому я з задоволенням повертаюсь в Україну, бо вона теж дуже гарна, Україна просто прекрасна.
- Звідки береться це почуття патріотизму? Його можливо обгрунтувати?
- Ну як, ну ти є, ти тут, це твій народ, твоя країна, ти українець, і ти сказав перше слово українською, тобі співали колискову… Це так банально звучить: першу книжку ти прочитав українською, перші слова почув, перші речення, перші літери… Тут є тисячі пояснень – тому, що ти українець, і ти не можеш бути ніким, навіть якщо поїдеш кудись в Америку чи в Австралію, ти будеш американцем чи австралійцем українського походження, і ніким іншим.
- Як ви гадаєте, чи покращиться ситуація в Україні, принаймні економічна, найближчим часом?
- Я не економіст, не фінансист і не політик, я вважаю, що Україна буде, і тепер вже ніхто її не зламає, не відбере, інша справа – якою вона буде. А тут є море різних варіантів. Коли я ще, зовсім молодим, будучи випускником педагогічного училища, працював у Дубно, у нас там був сторож, який казав «Якось воно буде, бо ще ніколи не було, щоб ніяк не було». От в принципі це дуже гарне пояснення. То українці, я думаю, багато в чому схильні нарікати, тому, що насправді не живемо ми найгірше. Інша річ, що хотілося би краще, звичайно. А чи покращиться ситуація – це не від мене залежить, і навіть не від того, кого оберуть на наступних президентських виборах. По-перше, це залежить від всього народу. Бо треба не тільки піти і проголосувати, від того, що ти кинеш папірець в урну багато не зміниться. Треба думати, як змінити щось в собі та навколо себе, і тоді можливо ситуація зміниться.
- Як ви оцінюєте рівень сучасної культури: літератури, музики…? Чи можемо ми змагатися з закордонними авторами?
- Оцінюю як дуже високий. Але ні література, ні музика достатнім чином не розкручені, не розпіарені. Особливо на заході, зокрема в Європі. Нас там вже трошки знають, трохи відрізняють від росіян, і це приємно. Але хотілося б звичайно більшого. Але порівняно з 10-15 роками тому ясно, що є великий поступ. То вже я, коли буваю десь на Заході, заходжу до різних магазинів, мені цікаво, що скільки коштує, зокрема заходжу й до книгарень. І ось останні чотири, п’ять, а може шість років наприклад в німецьких книгарнях я на власні очі бачив книжки Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Андрія Куркова… От я їх бачив і цього року в Берліні, і попередні роки, де мені доводилося їздити: в Польщі, в Німеччині вже лежать книжки наших авторів, а це значить, що якось воно вже туди доходить, і якщо вони лежать, значить теоретично можна припустити, що хтось їх купує. Хоча загалом Україна ще мусить багато що робити для того, щоб досягти рівня тої самої Польщі, про яку в світі знають набагато більше, ніж про нас.
- А чи має бути цензура в літературі? Бо прочитавши книгу Ульяненка, яку заборонили, я…
- Ну от бачите, ви самі собі заперечили. Ви сказали «прочитавши книгу, яку заборонили…». Якщо її заборонили, а ви змогли прочитати – яка ж це заборона?
- В інтернеті знайшла.
- Ну от, значить все рівно є інтернет… Розумієте, я противник всякої цензури, я прихильник абсолютної свободи, але свободи такої: людина вільна писати те, що вважає за потрібне, і людина вільна читати. Інша справа, що ніхто не мусить ту книжку пхати до рук силоміць, але якщо ви захотіли в інтернеті її знайти – ви знайшли. Значить вам хотілося, значить ви взяли на себе відповідальність за те, що ви її прочитаєте. І тому будь-яка цензура неприпустима, бо починаючи з малого, з дрібних деталей, вона далі пошириться на сферу ідеології, на сферу політики, і тоді художнє мистецьке слово буде просто витіснено, загнано в жорсткі рамки. Тому я проти будь-якої цензури.
- Наскільки фестивалі, подібні до Махнофеста, важливі для розвитку культури? Бо сюди приїжджають люди переважно щоб напитися, відпочити та потанцювати, а власне культура знаходиться на другому плані. Чи сприяє це їхньому розвитку?
- Якщо ці люди тусуються в той час, коли на сцені грає «Мертвий Півень», або читає свої вірші Світлана Поваляєва, я думаю, що це їхнє тусування дає їм певну користь, певне духовне зростання. Особливо від віршів Світлани Поваляєвої (Світлана сидить поруч, обидва сміються). Я трохи подивився і зрозумів, що цей фестиваль робиться для приїжджих. Гуляйпільці сюди якщо й приходять, то незначною мірою. А місто собі живе своїм життям. Я вже пройшовся містом, подивився. Але в кожному разі ці молоді люди, які подолали неблизький шлях у цю…
Світлана Поваляєва: - Дупу
- О.І (сміється) – Ну це ви сказали. У цей… населений пункт, а це не так то і легко, значить вони чогось їдуть, вони тут шукають якогось духовного харчу, і вони його мають. З 2006го, вже четвертий раз поспіль проводиться цей фестиваль, він не занепав, він не зник, він є, значить вони щось тут отримують…
- В Німеччині, в Америці, там де ви були, наскільки розвинений подібний фестивальний рух?
- Чисто літературні фестивалі там проводяться дещо інакше. Вони більш академізовані, там рідко бувають читання на повітрі, там все відбувається в залах. Але тут тебе зберуться слухати п’ятдесят, чи сто молодих людей, а в академічній залі де-небудь в Німеччині або навіть у Хорватії чи Польщі тебе прийдуть слухати десять старших чоловіків і жінок, тобто різниця відчутна. Проте, Василь Махно, до речі є поет з таким іменем, він живе в Нью-Йорку, у нього є вірш, який так і називається «Поетичний фестиваль». Він починається такими рядками, що «Двадцять п’ять поетів в залі слухають одного поета на сцені» (сміється). Хоча в них є свої такі нормальні тусовки, але музичні. Я навіть не пригадаю такого фестивалю на Заході, де б поєднувалась література та музика. Є дуже гарні поетичні фестивалі, в тій самій Хорватії, Болгарії, Литві, але це чисто поезія, плюс там може бути якийсь концерт симфонічної музики. Але так, щоб там була і поетична тусовка, і рок-тусовка, такого я на заході і не бачив. Може воно є, але мені про це не відомо.
- Останнім часом серед української молоді стало дуже популярним читати книжки…
- Це непогано (посміхається)
- … Кажуть, що в Америці, чи тій самій Європі, читає переважно старше покоління, а молодь практично не читає. Чи правда це?
- Соціологію я не проводив, але за моїми спостереженнями, як читають американські та німецькі студенти… Ну от останній раз я їхав з Берліна якимись німецькими лініями, і сидів молодий хлопчина, який читав філософський роман… автора зараз не пам’ятаю… роман називається «Світ Софії». Це відоме видання, воно є і українською мовою. І він читав не просто якийсь pocket-book, а читав солідну книжку. А щодо України, то тут я якраз розчарований тому, що навіть за спостереженнями в київському метро ще років п’ять чи сім тому читали більше книжок, а зараз читають всякі газети… там «Єдінствєнная», «Віва», «Ліза», кросворди, сканворди…
С. П. : - Ну чому, я бачила в метро людей, які читали українську літературу!
О.І. - Ні, я теж бачив українські книжки, які читають в київському метро. Кілька разів бачив як читали Забужко, кілька разів – Андруховича. Останній раз зайшов солідний старший пан, років під шістдесят, який став у куточку, він так розкрив книжку до мене, і я побачив, што ето роман Юрія Андруховіча «Тайна», пєрєвєдьонний на русскій язик (сміються). Я бачив як книжки Винничука читали… Два рази бачив, як читали мої книжки «Очамимря», але це пояснюється передусім тим, що вона маленького формату. Тому що «РівнеРовно» - великого, і вона не влазить в кишеню. Але загальна тенденція, я дивлюсь, все-таки в київському метро читають менше книжок, а більше такого макулатурного чтива.
- А що ви прочитали останнім часом?
- Зараз я читаю Стівена Кінга в польському перекладі, якого мені залишив товариш, який приїжджав з Польщі і лишив те. Називається «Чотирнадцять темних оповідань». Я просто люблю Стівена Кінга, я його по змозі читаю чи російською, чи українською, чи польською, чи англійською. Він як письменник дуже цікавий, бо у нього видно, як це було зроблено… А з українського я зараз чекаю нового роману Жадана, про який вже всі багато говорили, я ще його не бачив. З української літератури останнім часом прочитав… тут є така авторка, вона навіть сюди запрошена, Любов Якимчук, поетка. У неї є книжка «Як мода», вона стала переможницею премії імені Антонича. Оце було останнє, що я з української літератури прочитав, це було три тижні тому, і так на мене справило враження. Я навіть думаю, що напишу рецензію, але поки ще не брався – тільки збираюсь.
А так просто дуже багато, ті самі поляки, які видали… це те, що я давно мрію зробити в Україні, але мабуть не зроблю, бо це дуже місткий процес, а у мене немає ні часу ні коштів… вони видали антологію всесвітньої літератури про котів. Тобто де згадуються коти: Ернст Теодор Гофман «Життєва філософія кота Мурра», потім поема Еліота «Cats», за якою знаменита опера Вебера написана. Потім ще виявляється є англійська поема середньовічного поета, яку він присвятив пам’яті свого померлого кота... потім у японській літературі є прекрасні притчі та історії і оповіді про котів. І вони видали таку чудову антологію, я просто тащуся.
Є ще такий американський автор на прізвище Пратчетт, він відомий як автор детективів, але він виявляється написав ще книжку, яка називається «Ідеальний кіт», чи «Бездоганний кіт», де він розповідає про те, яким мусить бути справжній кіт… Теж там є фрагмент з цієї книжки. Тобто от така література. Література є дуже всяка, дуже різна, в ній є багато цікавого.
Тетяна Гонченко, спеціально для Арт-Вертепу
Додав Art-Vertep 28 серпня 2009
Про автора
Поет, прозаїк, драматург, перекладач. Народився у січні 1961 року у Львові. У 1988 р. закінчив Московський літературний інститут ім. Горького.
