Автори / Брати Капранови / «Кобзар-2000» для підлітків
Писати для підлітків, як на мене, найскладніша й найбільш відповідальна літераторська праця. По-перше, вони постійно знаходять собі значно цікавіші заняття, аніж читання. По-друге, їх легко знудити, а значить – слід бути навдивовижу цікавим розповідачем. Зрештою, це мовби мати перед собою найсуворішого критика, який неодмінно врахує і сюжет, і динаміку, і наявність доброго гумору, і правдоподібність характерів… Тому письменникам, які зважилися написати книжку пригодницьких оповідань для підлітків, здавалося б, можна тільки поспівчувати. Утім, якщо це не відомі вигадники й жартівники Брати Капранови.
На перший погляд, письменники повністю перекваліфікувалися із тих, які пишуть про традиційних українських жінок-відьом, політику і про те, що «розмір має значення», на цілком і повністю дитячих, а точніше – підліткових. От і назва нібито відповідна – «Зоряний вуйко», і серія – пригодницька література для середнього й старшого шкільного віку: мовляв, з літературою «для дорослих» зав’язали, тепер-от пишемо книжку для підлітків. Проте насправді Брати знову водять свого читача за носа! Адже «Зоряний вуйко» – не тільки сповнена захопливих, абсолютно неймовірних карколомних пригод книжка, але й щонайсправжніша збірка фейлетонів, подеколи присмачена аж надто помітною сатирою! Погодьтеся, фразу «За останніми розрахунками, пуп Галактики знаходиться десь між Житомиром і Вінницею» з оповідання «Зоряний вуйко» інакше як сатиру сприймати аж ніяк не можна! І так щотристорінки: то вам перелицьований на щиро український манер «агент 007» Маймай (справді, «не прожити Україні без Мамая», як кажуть Брати Капранови), то бенкети, де головною стравою – сало з часником… Як тут не згадати старенького «вуйка» Йвана Котляревського з його бурлеском і травестією! Та й без Кобзаря цього разу не обійшлося: щоб переконатися, досить лише пробігтися поглядом по змісту – «Причинна», «Гайдамака», «Москалева криниця», «Сон» і «СОН-6»… От тільки Шевченко й Котляревський писали здебільшого про минуле, а Капранови – переважно про майбутнє і про теперішнє.
Єдине, чим програє книжка, – тим, що від початку обмежує коло читачів підлітками. Бо якщо тривожна фантастика із двох оповідань «Битий шлях» передусім зацікавить хлопців-старшокласників, то добродушний «дорослий» гумор оповідань-«бойовиків» «Зоряний вуйко» і «Люб’язна Солоха» прийдеться до смаку як школяреві, так і старшому читачу. А містичне оповідання «Сон», здається, для ніжних підліткових душ аж занадто моторошне, хоча, як на мене, одне з найкращих у книжці.
Так що, люб’язні пані й панове, судіть самі, а я вважаю, що «Зоряний вуйко» – то зашифроване послання українцям майбутнього. По-перше, щоб і чужого научалися, й свого не цуралися. По-друге, хоч за посередництвом Братів Капранових пам’ятали про Шевченків «Кобзар». А по-третє, щоб росли здорові (бо ж сміх, як відомо, життя продовжує) й почуття гумору мали здорове.
Христя Нечитайко, «Друг читача»
Додав Art-Vertep 08 вересня 2009
Про автора
Брати Капранови. Народилися 24 липня 1967 року в Дубосарах, Молдова. Закінчили Уральський політехнічний інститут і радіотехнічний факультет Московського енергетичного інституту.
