Автори / Фестиваль Червона Рута / Закріпити Пройдене
Хто щоб там не казав, але якби не забава Червона Рута 1989 року – то не було би в нас зараз такого явища, як Українські Сучасні Підмостки. Впевнений в цьому на усі сто пудів! Зауважте: свідомо не кажу про всю видовищну галузь – такий-сякий шоу-биз з попками та цицьками, звісно, би з’явився, нікуди б він не подівся, але ось гуртів, виконавців, котрі свою справу роблять зі смислом і творчо – ось їх би точно не було. Потовклися би усі оті БГ (саме в українському розумінні – Брати Гадюкіни), ВВ, Кому Вниз, Марія Бурмака, Скрябін, Плач Єремії, Руслана, Катя Чіллі, Танок На Майдані Конґо, Юлія Лорд, Тартак, Мотор’ролла та багато багато інших, кому цей злет дав натхненний поштовх у світ – потовклися би головою до стінки як риба об лід, та й зійшли би на манівці-задвірки.
Зрозуміло, що далеко не кожен, кого запалила Червона Рута, витримали випробовування часом, не кожен дав собі ради в суспільстві, що поклоняється богу Споживу, але водночас усі співці, котрих ми нині вважаємо притчами українських рок- та поп-гудів вийшли саме з підмостків цього славетного колись дійства. Навіть Ірця Білик та Натася Могилевська, які хоч і скурвилися з часом, та все ж невідомо, де б вони зараз були, якби не зично виринули на Червоній Руті ’89 і ’95 років.
Та що гудці: якби не Червона Рута, то невідомо, чи взагалі постала би на шляхівниці світу така країна, як Україна! Без перебільшення! Це зараз легко казати: фестиваль, забава, а у вересні 1989-го, майже рівно за два роки до проголошення Незалежности, під час проведення І-ої Червоної Рути багато хто з глядачів в прямому розумінні по голові міліційним кийком (тодішні дотепники прозвали це знаряддя утихомирення «демократизатором» або «демократкою») отримав за.... Тризуб і Жовто-Блакитний Стяг! Не вірите? Ну то попитайте у живих очевидців тих подій, скажімо, учасників Тернопільського товариства Вертеп або львівського Товариства Лева. Благо, не так багато літ минуло, то ж спогади з пам’яті ще не вивітрилися.
А згадати є чимало. Ну хоча б те, як стражі порядку при вході на міський стадіон, де розгорнулися підмостки Червоної Рути’89 обшукували усіх на предмет Українських Національних Знаків: не дай боже, аби хтось проніс жовто-блакитне полотнище! Особливо прискіпливо обшукували молодь у вишиванках. Втім, для юних і запальних це не ставало на заваді: правдами і неправдами наші знамена все рівно потрапляли на концертний майданчик.
Вдавалася тодішня юнь і до інших хитрощів. Наприклад, вбиралася у жовто-блакитний одяг: жовта майка та блакитні джинси або щось в такому дусі. Прикметно, що розмаїтих представників «інтердвіженій» (шановний Читач хоча б пам’ятає, що це за бяка така? Читай: каґебістських «шісток») з «кумачево-лазуревими» полотнищами теж вистачало. Було смішно дивитися, як комсюки та іже з ними кривили мармизи під час виступів ВВ, БГ та Сестрички Віки: мабуть, відчували, що своїми піснями виконавці з них хоча і не прямо, та все ж глузують:)
Тогочасний сов'єцький режим полював не лише за прапорами. Навіть сцену на міський стадіон доводилося проносити... уночі якимись потаємними ходами, буквально по одній монтажній трубі!
Незабутньою була й хода Чернівцями великої кількості людей у національних строях чи стилізації під них. Як тоді казали в проукраїнськи налаштованих колах: ходили будити народ. Класики не вийшло: вигостреної сокири не прихопили, а обійшлося лишень кількома роздертими нині вже державними стягами та синцями від «демократки». Хоча гарячі парубоцькі голови готувалися і до більш рішучих дій: древка до знамен робили розбірними на кілька частин, які в разі потреби швидко перетворювалися на ваговиті списи для відсічі ворога. Словом, точно як один з переможців ЧР’89 – гурт Кому Вниз співає:
Я візьму з собою тризуб
То не тризуб – вила?
Тай піду ген за обрій
Де гуляє сила
Де гуляє ота сила?
Із якимось бидлом?
Що його отая сила називає світлом
Проте чи не найяскравішою була крапка дійства, коли ціла когорта молодих людей у національному вбранні прорвала міліційні кордони, вирвалася до підмостків і разом з учасниками фесту на повні груди, на всю гучність гримнула Ще Не Вмерла! Чернівці завмерли.... Правоохоронцям не залишалося нічого, як скреготати зубами: надто багато представників засобів оповіщення зі всього світу було на дійстві, а міць СССР була вже далеко не та, що раніше.
Насправді, якщо зануритися в суть питання, то новітня Незалежність України має вести свій лік не від 24 серпня 1991 року, від якоїсь примарної зустрічі у Біловізькому гайку, а від вересня 1989-го, від І-ої Червоної Рути!
Минуло 20 літ. Багато хто з тодішніх двадцятирічних нині вже й сам має дітей під два десятки літ. Сьогодні ніхто привселюдно ніби й з рук Українських прапорів не шматує (не факт!), Ще Не Вмерла наче є повноправним славнем держави, однак... Однак не спокійно в «датському» королівстві. Повністю розслабитися і просто поринути суто у співи та гуди молодих піснярів якось не виходить. Доводиться щодня підтверджувати право на існування жовто-блакитних барв та повторювати, наче мантру, оте «Ще НВУ». І хай наразі можна обійтись без древка з арматури, однак ще одна хода-нагадування про те, хто в хаті господар – не завадить.
Тож до цьогорічної червоно-рутівської ювілейної ходи, яка відбудеться у Чернівцях 17 вересня – у день, від якого у 1939 році Західна Україна на власній шкірі почала відчувати, що таке нкаведистська «добродушність» – запрошуються як учасники-очевидці подій двадцятилітньої давнини, так і їхні нащадки, і просто гідні внуки прадідів славетних. Старші – згадають як було, молодші – дізнаються, як слід чинити, аби не потрапити в халепу, що її маємо й досі ~:-))
Фестивальна хода розпочнеться о 19:30 на вулиці Руській, Центральній площі міста. В рамках заходу відбудеться покладання квітів до пам'ятників Героям Буковинського Куреня та Тарасу Шевченку.
За вичерпними довідками щодо ювілейної ходи з нагоди ХХ-ліття забави Червона Рута охочі (окремі громадяни, а особливо – небайдужі товариства, спілки та спільноти) можуть звертатися до речника дійства, добродія Назара Дроня за особовим: +38-067-467-8496, чи за ел.скринькою pr.nazar[рАвлик]gmail.com.
Словничок-Новотвірничок поповнився ось такими миловидними слівцями:
ПРИВАБНИК - гедлайнер (хедлайнер)
(новотвір) Особа або гурт осіб, чи будь-яка інша виконавча одиниця взагалі, ім'я якої на оголосках, у зазивалках, ітд. покликане привабити на те чи інше дійство якомога більше відвідувачів.
Американське слово headliner за Англо-російським словником В.К. Мюллера тлумачиться як «відомий актор, лектор тощо, ім'я котрого на афішах зазначається великими, помітними буквами». Дійсно, англійською headline – ніщо інше, як заголовок новин, оголошень, ітд., тобто гедлайнер – це той, чиє ім'я винесене у заголовок оголоски або вістей. В американському відгілку англійської мови дієслово headline – надавати заголовок, набуло ще й значення «виконувати головний номер дійства», тобто headliner – це той, хто його виконує і є тбм стрижнем забави, головним заманювачем на неї, покликаний заманити якнайбільше людей і підняти кількість проданих квитків на дійство, забаву тощо, а відтак – і заробіток затійників заходу :))
Тож як не крути, а завдання гедлайнера в будь-якій галузі зводиться у підсумку до одного: привабити щобільше люду. Ну а раз гедлайнер – приваблює, то чом би його українською так прямо і не назвати: привабник? Слово походить від цілком звичних всім і кожному привабити, привабливий, ітд. Іменник привабник утворений за всіма можливими і не можливими приписами Українського словотворення, порівняймо: наколінник, годинник, наконечник, підлабузник, зрештою – звабник (той, хто зваблює дівчат :))
У словнику рівнословів (синонімів) слова привабити, привабливий, приваблювати, приваблення, привабливість та інші похідні, постійно перебувають поруч з такими братами-сестрами за подібністю значень, як принадити, принадний, принаджувати, принаджування, принадність тощо. Відтак відразу вимальовується синонім і до новотвору привабник — це принадник. Отож, замість одного їхнього «заголовника» (дотеп від буквального перекладу headline – заголовок :)) маємо відразу двох наших: привабника і принадника.
Прикро звичайно, але ніде правди діти: більшість іншомовних запозичень приходять до нас за посередництва російської мови. Вона, як відомо, не має нашого звуку Г, а тому в ній запозичення headliner передається через Х – хедлайнер. Молоді і не дуже українці, а особливо новинарі ще й досі не привчені розрізняти в рідній мові цілих три звуки: Г, Х і Ґ, а тому в поголовній більшості своїй усі чужинецькі слова відтворюють на письмі, а звідси й усно так, як це робиться в російській. Тож якщо москвичі написали хит (а інакше написати їм не дозволяє їхній правопис) – то і наші митці без роздумів мавпують його як хіт, сказали у Рос.Федерації хедлайнер – і в Ненці відригнулося так само.
Не сумніваюся, що незабаром ця мішанина в наших головах вляжеться, а нарід (насамперед писарська братія!) нарешті вивчить усі букви української абетки, проте це буде дещо згодом. Наразі ж, для полегшення пошуку в рядок «старе слово» свідомо вніс обидва написання американського запозичення – як з Г, так і з Х на початку :))
Позаяк зайшла вже розмова, то російською за бажання теж можна було б спокійно знайти якийсь відповідник хедлайнеру, наприклад: манитель, завлекатель (на взірець учитель, руководитель) або якось так. Зі свого боку певні підказки дав. Залишаться лише питання: чи є у носіїв російської таке бажання? :))
СТІНОПИС - ґрафіті
(новотвір) Відома усім і кожному грецька часточка графо – означає «пишу». А вже похідне від нього італійське слово graffiti буквально значить «видряпаний». Воно й не дивно: людство від самісінького світанку свого існування займалося різного роду вишкрябуванням або нанесенням якихось міток по землі, на деревах чи на каменюках. Робили нанесення зазвичай якимись загостреними предметами (камінь, палиця), або природними копалинами, що залишали за собою слід, скажімо, той самий вуглець у вигляді графіту. У цей спосіб багато чого тоді позначали: межі володіння певного роду-племені, шлях звідкись–кудись, або ж просто прикрашали своє житло-печери, а пізніше і посуд та предмети побуту.
У наш, здавалося б, всуціль просякнутий освітою і поголовною вихованістю:)) час прояви цього первісно-племінного дикунства нікуди не поділися, на нього ми натикаємося повсюдно: на зупинках, на шкільних і студентських лавах, на кріслах у кінотеатрі чи лавочках у гайк?, у вагонах потягів та підземки, зрештою – у під'їздах та витягах (ліфтах). Можливо, десятки тисяч літ тому ґрафіті й вважалося за високі знання та вміння, але в нинішньому його різновиді – даруйте!
Втім, далеко не кожна дряпанина вважається за ґрафіті навіть самими ґрафітниками. Здебільшого цим італійським словом називають складніші чи простіші малюнки і розмаїті затаємничені та знакові написи. Знову ж таки, у переважній більшости своїй робляться всі ті мальовидла на стінах: на закинутих чи на цілком доглянутих, з дозволу ачи крадькома – то вже друге питання, але те, що на стінах – однозначно:)) То чому б цей прояв новітньої молодіжної (хоча і не обов'язково) підкультури так прямо і не назвати – стін?пис?
Хтось дорікне, мовляв, цей вид мальовництва поширений не тільки на стінах, більше того, вирізняють його окремий напрям – розписування бортів засобів пересування: вагонів залізничних і в підземці, вантажівок, автобусів, кораблів, тощо. Хто ж сперечається? Однак малювання на бортах – це лише частковий випадок у ґрафітництві взагалі. Разом з тим, голандське boord і споріднене йому німецьке Bord за Словником Іншомовних Слів дослівно означають «бічна стінка судна, кузова вантажівки чи товарного вагону». Словом, що в чоло, що по лобі: все одно стінка вилазить:))
Слово стінопис утворене за взірцем слова живопис. Дописувач цих рядків цілком свідомий того, що останнє є сов'єцьким «новоязом» і було насильно насаджене Українській в СССРівську добу злиття всіх мов і народів, проте це далеко не найгірший приклад кальки. Вище вже згадувалося, що ґрафіті – не просто така-сяка мазня балончиком з краскою, а у більшості випадків ще й певний тайнопис, зрозумілий чітко окресленій спільноті. А позаяк ті «пісанія» викладаються стилізованими буквами ще й на стінах – звідси і стінопис.
Відповідно, особа, котра займається розписуванням стін, може називатися стіноп?с (з наголосом на останній склад, на И), стінописець (подібно як і живописець) або навіть і стінописар ;-)) Хоча, звичайно, можна сказати і стіномаз чи стіноляпник – тут вже залежно від того хто, як, де і що малює: якщо то відверта ляпанина та псування наших вулиць і домівок, тоді мова йде не про стінописання, а про стіномазюкання чи стінозаляпування :((
Юрко Зелений
Додав Art-Vertep 14 вересня 2009
Про автора
За роки свого існування ЧЕРВОНА РУТА стала центром української культури, кузнею національної школи молодіжної музики.
А Дронь уже що - не концменедж у Гайдамаків?