Автори / Гурт ShockolaD / «Намбер ту», або Після дебюту
Молодий джазовий колектив зі Львова щойно минулого року видав свій перший альбом «Намбер ван», а вже нині, за сприяння мистецького об’єднання «Дзиґа», світ побачили «Покоси» – другий диск, що його музиканти також означили як етно-джазовий. Для тих, хто не слухав живих виступів «Шоколаду» і чекав від їхньої нової роботи продовження відважного експерименту першого альбому (де було лише чотири композиції загальною тривалістю понад сорок хвилин), можуть бути трохи розчаровані. В «Покосах» лінію джазової «безкомпромісності» витримано хіба щов майже десятихвилинній «Вербовій дощечці», де у сольних партіях проявляють себе, крім вокалістки Дани Винницької, ще Володимир Урбан на саксофоні, Анастасія Литвинюк на клавішних та Сергій Брудин на бас-гітарі. Решта ж композицій є радше варіантом легкостравнішого джаз-фольку та фанк-фольку. Є в гурті одна постійна солістка (Дана Винницька), що виконує головну музичну тему, якою, за джазовою логікою, починається і завершується кожна композиція, а також короткі імпровізаційні соло (головним чином, теж вокальні). Загальна ж тривалість композицій мало коли перевершує п’ять хвилин. Власне, музиканти і самі зізнавалися в одному з інтерв’ю, що схотіли знайти «золоту середину» між джазом та популярною музикою. Вочевидь, це завдання вони зуміли виконати, до того ж, справді добре, створивши альбом легкого і якісного смус-джазу на основі української народної пісні. І якщо на початках «шоколадки» на концертах часто вдавалися до джазових стандартів, то в цьому альбомі їх функцію виконали «стандарти» фольклорні – від «Несе Галя воду», «Нивки» до загальнознаної завдяки Чубаєві-молодшому лемківської «Як я сено грабала зелене».
У якісь моменти скети Дани Винницької і за стилем, і навіть тембром нагадують популярну в нас Ніно Катамадзе (зрештою, найвідоміша п’єса грузинки – «Суліко» – існує десь у тій же музичній сфері). В інші моменти взагалі виникають асоціації з «Мертвими півнями». І не тільки тому, що відкривається альбом небораківським «Інтро» («Я поглянув на неї, неначе на річ…»), що його Місько Барбара переспівав, здається, ще в 1990-ті. Справа й в іншому. Є в «Покосах» і композиція на слова Сергія Жадана «Слухай, але мовчи», а також бонус-трек на слова Юліуша Словацького «Мати до сина». Здається, цим музиканти засвідчують своє бажання поєднати якісну музику з добрими текстами, і саме це й зближує їх із «півнями» і, зрештою, виявляє їхню причетність до львівського, а власне «дзиґівського», середовища.
З іншого боку, не все в альбомі викликає однозначне захоплення – десь аранжування видаються надто сподіваними, десь на перешкоді стає надмірна популярність обраної музичної теми (як-от у «Галі»). Та найбільше насторожив мене вступний трек альбому, в якому музиканти вголос кажуть текст, написаний на обкладинці «Намбер ван», – про пошуки «непопсової» музичної України. Здається, подібні декларації двічі нема потреби повторювати – музика має казати все сама за себе.
Оцінка: 7/10
Роксоляна Свято, «Український журнал»
Додав Art-Vertep 23 вересня 2009
Про автора
Гурт постійно грає на різноманітних концертних майданчиках – на фестивалях, на великих сценах, у клубах. Музика гурту зароджується завдяки змішуванню різних стилів, імпровізації, неповторності ідей та мотивів, що базуються на українські
