Фестиваль мистецтв у столиці (без)духовності - Новини - АртВертеп - Найбільший on-line центр сучасної культури України

Автори / Мазепа-фест / Фестиваль мистецтв у столиці (без)духовності

Довгоочікуваний четвертий «Маzепа-фест» нарешті відбувся у Полтаві. Упродовж 8–10 вересня полтавці та гості обласного центру мали змогу ознайомитися із сучасною українською культурою, що було дуже корисно, бо, як показав перебіг заходу, багатьом відвідувачам саме її, культури, і бракує.

Мазепа не дає спокою людям і на кіноекрані

Перша частина фесту проходила у Палаці дозвілля «Листопад» і була присвячена українському кіно. Глядацька зала, у порівнянні з попереднім роком, була достатньо заповненою, що свідчило про її інтерес до вітчизняного мистецтва. Основною «фішкою» програми став резонансний фільм «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка, знятий у традиціях поетичного кіно. Як розповів Юрій Герасимович, цю стрічку вперше показали на Берлінському кінофестивалі у позаконкурсній програмі. Протягом перших хвилин тригодинної картини половина аудиторії (насамперед російські емігранти) вийшла, а решта виявилася «найкращою у Європі публікою», бо дивилася «Молитву…» до кінця, до глупо ночі. До речі, відомий режисер розповів, що його кінематографічний твір через сміливі та відверті речі, сказані про Петра І та його оточення, заборонений у Росії «з легкої руки» найвищого керівництва країни, та й в Україні його демонструють нечасто.

Після перегляду думки зали розділилися: хтось дякував Юрію Іллєнку за «геніальний історичний сюрреалістичний фільм», а дехто журив режисера за те, що «цей фільм неможливо показувати у школі, щоб учити на ньому наших дітей». Дискусія виявилася жвавою, але нетривалою. Далі у «Листопаді» показували короткометражні стрічки із програми фестивалю «Відкрита ніч», серед яких запамятався цикл «Поліські образки» про життя людей у пілсячорнобильський час. Того ж дня в обласному театрі імені М. В. Гоголя відбувся «Франків вечір» за участю оперних співаків, скрипалів, піаністів, балетної трупи з Донецька, камерного хору «Гілея», публіциста Григорія Штоня і київського театру поезії «Мушля», що презентував фрагмент вистави «Заповітне» за мотивами поезії Миколи Вінграновського.

Ганьба гальорці!

Другий день «Маzепа-фесту» був унікальним у багатьох аспектах. По-перше, це був дебют у Полтаві такої великої кількості кобзарів, лірників і бардів, а по-друге, послухати їх прийшло дуже мало людей (і це засмутило). Куратором цієї частини концерту був Володимир Єсипок, випусник Полтавського музучилища, а нині — голова Національної Спілки кобзарів. На Співочому полі виступали ансамблі «Соколики», «Любава», «Вишиванка», «Тернова ружа» й окремі виконавці: Тарас і Святослав Силенки, Микола Литвин, Едуард Драч, Василь Жданкін, Ігор Жук. Останній артист потішив публіку жартівливими піснями про те, як у дядька на городі, де була закопана зброя, виросло дерево, з гілок якого звисали кулемети, набої і гранати. Але прикро вразила поведінка деяких полтавських «неформалів», які зневажали традиційну музику, про що зі сцени з болем сказав кобзар Тарас Компаніченко, котрий втомився бути чемним: «Я не его своє примушую слухати, а історію. Чому поляки і німці це слухають, а ти, гальорко, ляпаєш у долоні? Це просто ганьба для Полтави, зрозумій!». У відповідь на неповагу Тарас заграв думу гетьмана Мазепи. Здається, на декого, але не на всіх, це таки подіяло. Один із відвідувачів фесту, дивлячись на некоректну поведінку частини молоді, слушно зауважив: «Не думаю, що Мазепа хотів би побачити таке видовище у себе на святі». Під вечір на тих таки «нефорів» очікували рок-гурти «Колодій» (Київ), «Нова земля» (Кременчук), «Вертеп» (Дніпропетровськ), «Тінь Сонця» (Київ), а закривав концерт колектив «Карпатіяни» (Київ).

На «Маzепа-фесті» у музикантів кидали пляшки і … серпантин

Фінальний фестиваль акорд «Маzепа-фесту» був справжньою віддушиною для молоді, бо вона дочекалася музичного драйву, який створювали більше двадцяти команд. Не всі з них були дуже запальними, хоча намагалися бути такими кременчуцькі «Біос» і «Пінс», лубенські «Е-42» і полтавські «Chill Out», «Онейроїд» і «Лінки». Останні хлопці, вочевидь, вирішили внести елемент шоу, бо в одному з кульмінаційних моментів на сцену, ніби за помахом чарівної палички, полетів серпантин, а у фіналі виступу спрацювала піротехніка. Але по-справжньому розворушити публіку вдалося лише команді «O.Torvald», яка не зменшує градусу енергетики, не зважаючи на постійну зміну назви. Після неї справа пішла жвавіше. Цікавими були виступи київського «Абздольцу», львівського «Файно», полтавського «ДМЦ». Особливістю цьогорічного «Маzепи» стало шоу івано-франківських «Думок вголос» за участю відомих у Полтаві музикантів — басиста Олександра Рудя (екс-"Краяни", «Кобза») й ударника Олександра Трегуба (екс-"The Вйо", «Талісман»).

Драйвовим і вдалим видався дебют у Полтаві запорізької «Хорти», що грає наживо колоритний етно-хіп-хоп. На щастя, у хлопців кинули лише одну пляшку, тоді як торік у «Бумбокс» летів їх цілий шквал. А ось гурт «Транс-формер» із Полтави вже почав піднабридати стандартним набором пісень для виконання. Хотілося б почути щось свіже і незаяложене від цих музикантів.

Того вечора багатьом запам’яталися чернігівські «Широко закриті очі» з оригінальним іміджем (чорні фраки під кеди) й «забійною» музикою. Полтавська «Арахнофобія» постала у дещо незвичному форматі, бо не так часто виступає з акустичною (замість електро) гітарою, хоча від того грає не менш сильно. Як унікальний проект, що співає русинським говором, організатори фестивалю позиціонували мукачевський гурт «Без обмежень». На жаль, від нього довелося почути лише одну таку колоритну пісню, все інше було просто проспівано із закарпатською вимовою української.

Умовними хедлайнерами фестивалю були кияни — «Квадраджессіма» і «White-бенд», що презентували урбаністичну і традиційну складову сучасного року. Втім, особливого ентузіазму вони не викликали.

Цьогорічний «Маzепа-фест» показав, що наступний (до речі, п’ятий, ювілений) фестиваль потребує перегляду концепції, гармонізації програми, бо інакше продовжить наступати на ті ж самі граблі, викликаючи незадоволення і учасників, і глядачів.

Сергій Шебеліст

Фото Ігоря Пархоменка