Автори / Хорта / Хорта: музики Острову Волі

Запорізький гурт «Хорта» — то така компанія, що читає тексти, від яких мурашки по шкірі, а потім робить так, щоб усі, хто прийшов на концерт стрибали та співали, як справжні футбольні фанати «Металурга». Чарівна скрипка, не менш чарівний жіночий вокал — і український хіп-хоп перетворюється на таку собі енергійну етно-казку. Потрапивши на «кастинг» до організаторів міжнародного молодіжного фестивалю «Чайка», «Хорта» приєдналася до фестивальної «свіжої крові». 17 вересня з роботами зі ще тепленького дебютника «Пісні острова волі» гурт приїхав вливатися у тіло слухачів столичного Палацу спорту. За годину-дві до виступу лідер гурту, Андрій Лобода розповів про «Чайку» — «Руту», дівчат, п’яних свинюк, квіти і шампанське. І ще трохи про творчість. :)

— З яким настроєм їхали на «Чайку»?

— Класним. Палац спорту — людей велика кількість. Вважаю, що цього разу буде ще більше людей, які нас знають. І після цього з’явиться ще більше людей, які будуть нас знати.

— Дивишся зараз на «молоді» гурти і згадується розповідь «Нумер 482» про те, що запрошення на Чайку-2002 стало для них знаковою подією. Це, власне, і підштовхнуло їх до переїзду в Київ. Чи є якийсь переломний момент у цьому для «Хорти»?

- Не знаю, як воно буде. Кожен концерт — це якась нова сторінка. І якщо ти виходиш грати на сцену щось нове, то ти потім після себе щось залишаєш. Якщо це гарний виступ — то якісь емоції, якщо не дуже гарний виступ — ти робиш аналіз чому. І вирішуєш як би так зробити, щоб наступного разу було краще. Якщо щось не сприйняла публіка — дивишся, чому не сприйняла. У цьому цінність будь-якого виступу.

— А розумієте зазвичай, чому не сприйняла?

— Ну, бувають такі штуки, якщо тебе запрошують туди, куди не треба, де люди чекають «Pantera» чи «Metallika». Тоді вони кажуть: «Тю, шо це воно таке?» Хоча іноді теж цікаві таки експерименти. Нас взагалі чомусь запрошують тільки на рок-фестивалі. Це дуже весело, тому що ми ж не рокери. Хоча репери кричать, що ми не репери, рокери кричать, що ми не рокери. А в даний період часу так вийшло, що фестивалів, що займаються нашою експериментальною музикою, майже немає. Колись ми б дуже гарно підійшли під «Червону руту». Та справа в тому, що «Рута» якась дуже квола в останні роки. Не знаю, що там з ними… Я все ж таки хочу, щоб цей фестиваль відродився, почав по-новому, тому що це був такий фестиваль, який розривав усіх і можна сказати, що на Україні, та і взагалі навіть у Росії не було такого фестивалю. Тому що такий потужний вибух робили люди, яких майже ніхто не знав. Робили і шоу, і світло, і звук. Все було супер.

— А у чому проявляється те, що «Червона рута» вже зовсім іншого рівня? Як слухач, як ти можеш це відчути? Гурти не досить цікаві?

— Справа в тому, що у тебе зазвичай не така велика кількість грошей, щоб це робити. А люди, які там працюють не стали гірше. Ні. Справа в тому, що якось так вийшло, що тоді майже усіх вигорнули у 97-му, а в 99-му добрали. А потім 2001–2003 пройшли майже непомітними. Не було такої кількості ефірів, не було записів. Усе пішло за течією.

— Ви зараз виступаєте на відкритих майданчиках?

— Так. Тиждень тому були у Полтаві, два тижні тому — на «Snickers Урбанії» у Києві.

— Порівняй, будь ласка, свої власні відчуття, коли ти виступаєш на площі і коли ти виступаєш у залі, такому як Палац спорту, або меншому, але у закритому приміщенні. Чим відрізняється?

— Як на мене, нічим не відрізняється, якщо людина хоче себе показати. Якщо ти -людина, яка має бажання вийти і заграти те, що вона вміє, зробити так, щоб її почули, то тобі все одно, буде це великий майдан чи невеличкий зальчик, нічний клуб. Майдан — це, все ж таки, музика більш масова, щоб прийти, пострибати, потанцювати, а невеликі зали — це щось більш домашнє, сімейне. Прийшли люди — 20–30 чоловік. Ти бачиш їх очі, ти з ними спілкуєшся. На великих майданчиках цього робити майже не можна, тому що тобі треба більше налягати на емоції, драйв.

 — А те, що на «майданні» концерти багато людей ходить напитися, почесати кулаки, що музика тоді просто як фон і вже все одно хто грає і як грає, тебе не засмучує?

— Справа в тому, що такі люди знаходяться десь там, далі. До сцени йдуть ті, кому добре, люди, які стрибають, танцюють, співають з нами. І якщо людям подобається, вони кричать «Вау!», а якщо не подобається, то просто розвертаються і йдуть. А щоб бути п’яним як свинюка і стрибати — треба, певно, мати неабияке здоров’я :)

— Які були цікаві зауваження стосовно вашого дебютного альбому «Пісні острову волі»? Що казали колеги-музиканти?

— Розумієш, музиканти ж нічого не скажуть. Це ж шоу-бізнес. Хоча деякі говорять, що краще було б використовувати не живі барабани, а семплери. Можливо, наступні альбоми і будуть більш електронними — там більше «кач» виходить, і таке інше, та зараз нам сподобалось саме так. Хтось говорить, що запис поганий. От «Бітлз» — якісний запис? Ні, не якісний. А скільки їхніх альбомів ще досі продається?

— А як в тебе складаються відносини з прихильниками, які танцюють-стрибають під сценою, але часом вимагають «продовження банкета» — телефонують, ведуть себе не тактовно.

— В Запоріжжі мене більше знають, як журналіста. Наш гітарист теж працює на телебаченні — одне з облич обласного телеканалу «Алекс». Юрко, мій напарник, — теж телевізійник. Тобто три обличчя з гурту люди знають ітак. Деякі знають нас ще до того, як ми пішли працювати на ТБ — по «Спідвею» ( гурт, з якого вийшов основний склад «Хорти»). І варіантів, коли люди тебе пізнають буває маса. Це може бути «Чувак, привіт, як справи?», а може « О!Ги-ги-ги! А я тя знаю, братишечка. Ну зачудил, нормально.», або «У, лошари…» Тобто, це залежить від культури людини.

— А дівчата не ночують під вікнами?

— Дівчата теж бувають різними. Не ночують, хоча були такі — пишуть на стінах, телефонують о 2–3-й ночі. Було, а як же. Це все іде хвилями. Та я не нервую сильно. Справа в тому, що якщо ти не хочеш, щоб це було, то не займайся тим, чим займаєшся. Це — невід’ємна складова. Квіти, шампанське і все інше. :)

— Пройде «Чайка» — що далі?

— Пройде «Чайка» — буде кліп. Знімемо кліп — поїдемо виступати з хлопцями з «Флайzzzи» — запрошують до себе. Там і Львів майже має намір нас запросити… Це завжди так буває, коли гурт молодий — нібито і кортіло покликати, але хто його знає — таку ватагу у 8 чоловік тягнути!

-Розкажи про кліп.

-Наприкінці цього тижня плануємо відзняти собі відео на пісню «Зозуля».

- З ким будете працювати?

- Самі — а що робити! Ті купи грошей, які люди хочуть від нас за кліп, ми не маємо, тому будемо працювати, щось робити самі. Руки є, голова є. От і зробимо! :)

Ольга Єрмак, Український формат

 

 

Додав Art-Vertep 23 жовтня 2006

Про автора

На даному етапі розвитку українського шоу-бізнесу гурт «Хорта» є суцільним феноменом, так як органічно поєднує як модне (гіп-гоп) так і автентичне (фолк) звучання. Стиль, в котрому зараз працюють музиканти, за їхніми словами, зветься «фолко-хоп», або