Автори / Лариса Масенко / «В Україні має бути українська мова»
Прикро визнавати, проте українська мова сьогодні сьогодні переживає не найкращі часи. Правописний безлад, «дамоклів меч» двомовності – це все давно обросло чутками й міфами. Що насправді відбувається з державною мовою в Україні – розповідає відомий в Україні й за кордоном мовознавець, провідний соціолінгвіст, завідувач кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія», блискучий викладач і талановитий науковець Лариса Масенко.
– Для України мовне питання зараз є надзвичайно важливим. Окресліть із фахової точки зору, що насправді відбувається з українською мовою в Україні?
- Ми знаємо, що мовне питання завжди загострюється з виборами. Уже вкотре ми це спостерігаємо. Знаю, що в Криму зараз на біґбордах написані такі гасла: «Вода. Дороги. Язык». Коли людина читає, то спочатку взагалі їй незрозуміло, про який «язык» ідеться – варений чи який? – бо в цьому контексті гасло навіть не сприймається як питання російської мови.
Ми вже вісімнадцять років незалежні, тому на виборах не мали би піднімати питання російської як другої державної, мали би вже забути про нього. Сумно, що багато кандидатів на пост Президента України знов-таки про це говорять. Дивує й те, що в кандидатів, які начебто україноцентричні, трапляються дуже прикрі помилки в мовній політиці. Маю на увазі програму В. Литвина, в якій написано, що «треба… наповнити реальним змістом статус української мови як державної, визначити засади функціонування російської мови як мови міжнаціонального спілкування в усіх сферах суспільного життя» і т. д. Я дивуюся такій помилці, оскільки державна мова обов’язково має виконувати функцію мови міжнаціонального спілкування. Адже, якщо говорити про радянський період, то російська мова в СРСР не мала статусу державної на всій території, вона мала статус мови міжнаціонального спілкування. Цього було достатньо для русифікації.
Справа в тому, що в нас немає мовної політики. Немає навіть органу, який би впроваджував мовну політику в державі. Коли Міністром юстиції України був Сергій Головатий, він зібрав групу мовознавців (я теж до неї входила) й хотів розробити концепцію мовної політики України. Ми працювали, кілька разів збиралися, підготували, як на мене, професійну концепцію мовної політики України. Одна з пропозицій була створити при Президентові – ми брали за приклад Францію – орган, який би відповідав за поширення української мови й культури у світі, підтримував кафедри україністики, що відкриваються за кордоном. Друга: при Кабінеті Міністрів мав бути орган, який відповідав би за державну мовну політику. Третя: при Академії наук мав бути орган, який відповідав би за процеси, що відбуваються в мові, – відстежував правописні проблеми, лексичні, термінологічні і т. д., відповідав би за видання словників. Але так це все й тягнеться вже близько двох років…
– Зараз в Україні потрібно захищати в першу чергу українську мову?
- Наше завдання передусім – це поширити державну мову як державну. Україна не сформується як суверенна держава, поки ми не зможемо поширити свою мову й культуру. Зараз, у період глобалізації, це дуже складно. Опоненти нам постійно вказують на Європу, де вже прийнято Лісабонську угоду, де вже створено наддержаву. Європа об’єдналася, але ж треба враховувати, коли саме вона об’єдналася – уже після того, як сформувалися сильні національні держави, як вони пройшли дуже складний період, коли воювали одна проти одної. Зараз вони нарешті досягли того стану розвиненої демократії, який дозволив їм об’єднатися, але так відбулося саме тому, що в цих країнах цінують права людини, нації, там працюють всі закони. Ми ж відстали, тому нам треба пройти етап формування міцної національної держави – той, який пройшли всі європейські держави. А ми можемо його пройти, лише повернувши повноцінне функціонування нашій мові та створеній нею культурі. Це зовсім не означає пригнічення інших мов і культур. Українські закони дуже толерантні щодо національних меншин, всі про це знають.
– У нашій розмові часто фігурує СРСР, тобто його спадщина й далі відіграє велику роль в сучасній Україні? У книжці «З історії незакінченої війни», впорядковану вами й Оксаною Забужко, я натрапила на такі слова, як «бацили совєтизму». Що страшніше: вірус А/Н1N1 чи «бацили совєтизму»?
- Грип ми переживемо, складніше з «бацилами совєтизму». До речі, у всьому, що відбувається навколо цього грипу, також можемо побачити ці бацили. Зараз маємо постсовєтський синдром: до влади прийшло багато «урвителів» (за визначенням Шевельова), а загальна маса переважно пасивна.
– Що ж можемо робити з «бацилами совєтизму», які роз’їдають і українську мову також? Ми знаємо, що є «Проєкт правопису», який і далі лишається проєктом.
- Проєкт правопису, на жаль, зараз заблокований супротивниками правописної реформи. До речі, нинішній міністр освіти хотів зрушити ситуацію з мертвої точки, але в Президії Академії наук не затвердили склад Правописної комісії, запропонований Міністерством.
– Щодо вашого фаху. Нещодавно один викладач пожартував: «Якщо схрестити вужа з їжаком, то вийде метр колючого дроту. Так і з соціолінгвістикою».
- Дуже сумно таке чути. Я думала, що нехіть до соціолінгвістики більш прихована. Помітила, що проти соціолінгвістики виступають деякі мовознавці, можливо, навіть ті, що заблокували правописну реформу, мовознавці старої школи, адже серед них є ті, хто готував списки репресованих слів, які ми опублікували.
Річ у тім, що соціолінгвістика – це одна з найпотрібніших зараз наук, бо саме вона опрацьовує проблеми мовної політики держави, вона вивчає мовну ситуацію, дає рекомендації для її покращення. Соціолінгвістика поєднує соціологічні методи дослідження з мовознавчими. Молоді люди люблять соціолінгвістичні теми. І в Київському університеті, і в Академії завжди записуються до мене на цей вибірковий курс. Молодь набагато краще, ніж старші люди, сприймає інновації, те нове, що дуже потрібно, тому й розвивається суспільство.
– Чи можна говорити про школу соціолінгвістики в Україні?
- Думаю, що так. Є дуже важливі книжки відомого мовознавця Ореста Ткаченка – «Українська мова і мовний досвід світу», «Мова і національна ментальність», нещодавно вийшли дві праці Галини Мацюк. Я вводжу їх до свого курсу. Проте далеко не всі випускники філологічних факультетів знають і ці праці, і роботи Шевельова, що мені видається дивним, м’яко кажучи. Його працю «Українська мова в першій половині ХХ століття»,– одну з основних про мовну політику більшовиків – викладачі-філологи навіть не рекомендують студентам, не називають цього прізвища. Якби праці Шевельова більше знали, це стимулювало б розвиток соціолінгвістики.
– Як ви почуваєтеся, перебуваючи на гребені мовних процесів ув Україні, розуміючи свою роль у їхньому вирішенні?
- Та ніяк не почуваюся. Для мене це вже стало аксіомою: в Україні має бути українська мова. Хоча я виросла в Києві, була двомовною людиною. Але на мене велике враження справила праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізація чи русифікація?», яку прочитала в машинописі наприкінці 60-х років, також «Собор у риштованні» Євгена Сверстюка й інші самвидавівські твори, що тоді поширювалися нелегально. Вони сформували мій світогляд.
Цей процес повільний – повернення Україні української мови, але зрушення є. Мені здається, що цей процес уже незворотний. Небезпека є, проте маю надію, що в нас не буде, як траплялося в Європі, гострих конфліктів на мовному ґрунті. Сподіваюся, що ми демократичним шляхом, мирно досягнемо бажаного.
Довідка
Лариса Масенко
Мовознавець, соціолінгвіст, професор, завідувач кафедри української мови Національного університету «Києво-могилянська академія».
Автор праць «Українські імена та прізвища» (1990), «Мова і політика» (1999), «У Вавилонському полоні: теми національної та соціальної неволі у драматургії Лесі Українки» (2002), «Мова і суспільство. Постколоніальний вимір» (2004), «Мовна ситуація Києва» (у співавторстві з Г. Залізняк. – 2001 р.) «(У)мовна «У)країна» (2007) та ін. Упорядник збірника «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи та матеріали» (2005).
Розмовляла Ірина Ковальчук, Друг Читача
Додав Art-Vertep 24 листопада 2009
але ж хіба політики коли слухають мовознавців?