Дніпро / Нові старі майстри в міні форматі
16-19 ВЕРЕСНЯ
Дніпропетровський художній музей, вул.Шевченка, 21
В рамках Третього Всеукраїнського музейного фестивалю "Музеї України у всесвітньому культурному просторі" Дніпропетровський художній музей спільно з арт-центром Я Галерея презентуватимуть проект "Нові старі майстри в міні форматі". Цей проект стане анонсом до зимової виставки "Нові старі майстри" в Дніпропетровському художньому музеї і наступним кроком, або ж словом у діалозі українського сучасного мистецтва з мистецтвом традиційним.
Традиція живе із зактритим ротом. Знання тепер не передається усно. З тексту я дізнався хто такий Петро II, і що сам він не дуже вмів читати. Підписи и написи замазують вільні площі невідомого. Тоталітарні літери, що прагнуть бути знаними і ніби-то корисними, протистоять автору портрета, ім'я якого заховала історія. Людина в рамі не вгадується. Напис під картиною допомагає впізнати Петра II Олексійовича.
Покинувши свою першу фортецю - Львівську національну галерею мистецтв, найбільш позачасове явище в українському мистецтві захоплює Дніпропетрівський художній музей. Сучасні митці, які беруть за формальний еталон класичне мистецтво Заходу й академічну школу України, а змістовно працюють із сучасністю, об'єдналися у феномен «Нових старих майстрів». Мистецтвознавець Дональд Каспіт, автор кураторського дослідження New Old Masters, каже: «Нові старі майстри усвідомили, що цінності старих і нових майстрів відрізняються, і при тому цінності старих майстрів можуть сказати більше про потреби мистецтва і людського буття сучасності. Пікассо якось сказав, що усе життя вчився малювати як дитина. Я вважаю, що настав час для нового дорослого мистецтва». Вперше у Дніпропетровську музейний проект Павла Гудімова пройде у міні форматі, як оповіщення про майбутню велику виставку, що відкриється в грудні цього року в Дніпропетровському художньому музеї. Експозиція - заплутана гра, шарада із відповіддю в одинадцять літер: «невідомість».
Гра зростає навколо портрету Петра II. Він посів на російський престол після Елізавети I, був вихований карпатським русином (ходять чутки, що прадідом американо-польського русина Анджея Ворхоли, більш відомого під ім'ям Енді Уорхол) та помер від оспи у п'ятнадцять років. Постать імператора, який не хотів вчитися, але вважав за цікаве воювати, стає початковою крапкою двох векторів: напряму влади (найвищою персоною якої Петро був) та вже порушеної теми текстуальності (яка для неосвіченого хлопця стояла, ніби, досить далеко).
Володимир Костирко підключає до гри трьох постатей - втікача, бунтівника і демонстранта; людей, які мало розуміються з владою. Озброєна кинджалом рука частково ховає ім'я майстра, який сам усе життя ховався від влади та був би радий стати невідомим для слідчих органів. Припускаємо, що цей майстер - Караваджо, найбільш відомий художник-вбивця. Дев'ять латинських літер з десяти спонукають до цього. Та чи слід довіряти літерам? Бунтівник Митуса підписаний чітко, кожна буква займає фронтальну позицію, підкріплюючи своєю повнотою виклик галицького співця, чия шия вже огорнута мотузкою. В мішанині владних чвар, Митуса відмовився стати придворним поетом князя Данила Романовича, за що був покараний. Але і це знання досить хитке, схильне до зони невідомого. «Rockokovij portret» виражає рококовий протест. Нікому не знаний демонстрант декламує непокору владі. І політичній, і владі громадської думки, і сталим законам художньої виразності (олійна фарба на портреті імітує пастель). Квітка, що вінчає зачіску демонстранта, вимагає уваги до забутої занадто естетичної епохи та нагадує про антивоєнні лозунги.
«Без назви» Олексія Колеснікова перекидає відгук між войовничими мотивами героїв Костирко та пустотами Равського. Триває необарочна битва між могутніми кінцівками. Невідомо, та й неважливо, чиї це руки, хто бореться і хто переможе. Оголений двобій, боротьба заради боротьби.
На роботах Євгена Равського дійові особи приховані. Знову ж, помітно тільки руки. Перша перебуває у прямому контакті з надрукованим текстом, зміст якого невідомий ні нам, ні Петру II. Інша тільки-но позбавила обличчя від байкерських окулярів, давши змогу побачити, хто перед нами. Але саме тоді, коли випав шанс дізнатися про щось напевно, чоловік за столом став, як мінімум, менше хвилювати жінок, бо одружений.
Гра триває і рухається в бік текстуальності. Від літер ми чекаємо підказок, прагнемо зазирнути за завісу невідомого, вважаємо міцним підґрунтя мови, яка щось пояснює. Літери на контейнерах Павла Макова відображають українську абетку. Кожний окремий блок має свій знак писемної мови. У подальшому доля літери невідома. Чи потрапить вона у стрункий ряд літературного твору, чи-то загубиться між невдалими беззмістовими спробами сюрреаліста або вантажника? Не завжди літера може щось пояснити, не завжди контейнер буде звичною для нас річчю. Контейнер не винен в тому, що сучасна ментальність обрала його в ролі основи цілої абетки (яку Маков присвятив Нарбуту). Сто років до чи сто після - там може і немає контейнера. «Н» на ньому натікає на неможливість надути невідомість.
Так чи інакше, зазначені вище вектори зустрічаються на мапі міні-гри: у місці перетину підпис стає формою влади. Через те, хочется відмовитись від впливу. Тобто, бути на експозиції не тільки захопленим шукачем відповідностей поміж стількома невідомостями, але й зчитувати образи, про які ми не все знаємо. Герменевтична машина в нашій голові працює і тексти згодом з'являться.
Як зазначають латинські літери: res tene, verba sequentur - май речі, слова прийдуть.
Борис Філоненко, вересень 2011
Про авторів
Арт-центр Я Галерея
Додав Sh.Ocean 14 вересня 2011
