Київ / Виставка Ростислава Котерліна «In Honour»
24 БЕРЕЗНЯ
Арт-центр Я Галерея на Волоській, 55/57
ВО СЛАВУ СЕБЕ
Людина як істота біологічна схильна до повноцінного харчування, трапляються випадки обжирання, перебірливості в харчах, а навіть — виняткового гурманства.
Людина як істота духовна має незнищимий потяг до лайна — і до чужого, й до власного — ладна жити в ньому, їсти його, вдихати його, розбризкувати його навсібіч чи навіть молитися йому — при цьому згодна платити за всі ці халявні, по суті, можливості великі гроші.
Це якщо слово «людина» розуміти як ціле людство або людину взагалі.
Кожна конкретна людина вибирає своє ставлення до свого-й-світового лайна сама.
А якщо до слова «людина» додати ім'я та прізвище — «Ростислав» і «Котерлін», то можна побачити історію стосунків конкретної людини зі світовим-і-своїм лайном у малюнках.
Я свідомо називаю живописні роботи Ростислава Котерліна малюнками, бо це без огляду на ступінь прописаності (а він буває як комерційно досконалий, так і відверто ескізний) — малюнки передусім. Це замальовки з натури, з тієї єдиної, вартої змалювання натури, що її всі називають по-різному — хто «власним Я», хто — «внутрішнім талібаном», а хто й просто — скелетом у шафі.
Безперечно, всі зображені Ростиславом Котерліном кістяки — це його власні скелетони, яких він, щоразу щиро дивуючись, добуває з власної шафи і додає до компанії добутих раніше — він колекціонує їх, він складає рядочком, він шиє для них одяг і ліпить їм обличчя з найніжнішого пластиліну, він вступає з ними в складні рольові ігри, він вибудовує довкола них купол лялькового театру, виводить їх на сцену, вмикає софіти, виставляє світло, і починає малювати їх, а залу тим часом заповнюють діти, бо нема вистави веселішої за танець внутрішніх кістяків Ростислава Котерліна, що він співає їм славу в такий чудернацький спосіб, б-б-б-б-бо, зрештою, нема різниці, як співати осанну, основне зрозуміти, що її нікому воздавати крім самого себе, in honour тому й — honour, що IN, а все решта — OFF, себто fuck off, бо коли ти розчистиш узгір'я внутрішнього талібану від гівняних заметів і завалів лайна, яким тебе від малого напихали батьки і діти, книжки, вчительки, світлофори і разна проча пофігень, то побачиш, як зеленіє на схилах трава, і як стрімко проростають у небо її стебла, і як на галявинах вправляють твої вірні самураї, а в заростях медитують твої внутрішні бодхісатви, а з гір сходить твій персональний будда, коли ти все це побачиш і злегка офігієш, чому не бачив усього цього раніше, тоді й зрозумієш, що твої внутрішні скелети, які виходять попастися разом із іншою дичиною нічим не страшні і зовсім не потворні, бо вони частина Задуму, бо кістяки також потребують кисню, бо це саме той, Обіцяний світ, у якому і лев з тільцем, і вовк з ягнятком... і інша гламурна мурня, насправді ж там — усе, що потрібно, усе, що потрібно, усе, що потрібно тобі, насправді цей світ уже в тобі, Ростику, а ти — в ньому, і ситуація прекрасна, як не крути, тому все й справді це не назовеш інакше як IN HONOUR!
Про авторів
Арт-центр Я Галерея
Додав Art-Vertep 17 березня 2010
