Київ / Нова виставка "Слово" (куратор П.Гудімов)
27 КВІТНЯ - 16 ТРАВНЯ
арт-центр Я Галерея на Волоській, 55/57
Волязловський / Грищенко / Громов / Кадніков / Каленик / Костирко / Кузовкін / Ляпін / Маценко / Наконечна / Перфецький / Пікуль / Равський / Ралко / Сагайдаковський
Щоб відтворити в єдиному виставкому просторі історію взаємозв’язку слова й зображення, Павло Гудімов зібрав «найбагатослівніші» твори українських митців у новому кураторському проекті «Слово». Зв’язок цей, як відомо, складався протягом віків: від біблійного «Слова» і його ритуальних значень, ілюстрованих великою кількістю іконописних зображень, – до рекламного плакатного заклику, що справляє на сучасну людину не менш магічне враження, змушуючи купувати непотрібні речі. З часом, мистецтво живопису стає певним дзеркалом для відображення літературних процесів, а література, у свою чергу, – полем ідейних пошуків для багатьох художників Середньовіччя, епохи Відродження і навіть до модернізму, коли на короткий період часу слово «розгубилось» перед абстракцію і зникло.
Завдяки цьому зв’язку між зображенням і словом, перше позбулось невизначеності, характерної для будь-якого художнього образу, а останнє стало лаконічним, і нарешті – через концептуальне мистецтво – розширилось, говорячи словами О.Каднікова «не тільки вертикально і горизонтально, а й усередину».
Окремою сторінкою в історії зображального мистецтва є каліграфія, мініатюра і рукопис. Останній якраз і був тією унікальною матеріальною формою, в якій слово й зображення найтісніше взаємодіяли, перетікали одне в одне й, зрештою, зливалися, ілюструючи феномен синкретизму давніх мистецтв. Відтворений в сучасному art book (книга художника), рукопис продовжує існувати у видозміненій формі авторської книги, що стала предметом не меншої мистецької вартості, ніж сама картина художника.
Результат «любові між словом і зображенням» (за В.Півоваровим) сучасні митці прагнуть зберегти, використовуючи в своїх роботах текст не тільки як супровід зображення, а і як абсолютно самостійний його елемент. Слово, зведене технікою друкарства й зусиллями мас медіа до безликого набору літер, розкриває свій сакральний зміст у контакті з твором сучасного мистецтва, яке воно розшифровує, коментує, віддзеркалює, а інколи й цілком відверто передражнює. У цьому контакті й слово, й зображення взаємно змінюються, перетворюються. Цитати, надписи й підписи – постійні супутники картини – у кожного з авторів проекту «Слово» виконують свою роль, як актори у п’єсі, зрежисованої самим художником.
Експресивне слово Влади Ралко з «Китайського еротичного щоденника» виражає жіночий погляд на сексуальну складову людського життя, тоді як роботи Стаса Волязловського у його власному стилі «пеніс-арт» супроводжуються значно багатослівнішим «чоловічим» текстом, а самі малюнки імітують класичний лубок. Слово-провокатор, щоб не стати рекламним салоганом, на фотороботах Олександра Каднікова постійно множиться, перетворюючись у дотепну суміш соціальної критики й саморефлексії. А Станіслав Перфецький майже мовчить, відбиваючи на своїх трафаретах-полотнах слова як символи сучасної кризи – мовляв, думайте самі, а я вже все сказав.
Завдяки шекспірівським цитатам роботи Євгена Равського здатні досягти піку емоційної напруженості, а зображення, в свою чергу, стає тим новим контекстом, у якому давнє слово звучить по-новому. Бачити в словах вічні символи загалом характерно для творчості «нового старого майстра» – на відміну від авторів «нового наїву», у яких між картинкою і текстом виявляється знак «дорівнює». У своїх колажах Роман Громов і Дмитро Кузовкін трактують слово абсолютно буквально, не залишаючи глядачам часу на абстрактні роздуми. Саме так виглядало слово побутове в творах народної культури, а зараз – опинилося на рекламних щитах і у взаємодії із зображенням сприяло перетворенню комерційного продукту в жанр мистецтва.
Тим часом, хоча і вживаний буквально, текст на роботах Андрія Сагайдаковського аж ніяк не нагадує рекламу. Художник користується словом як засобом увиразнення настрою, закликом діяти, відчувати, прислухатися до себе й ставити життєво важливі запитання. На полотнах Сагайдаковського слово «врізається» у зображення і стає «голосом» автора на картині.
Цей процес неконтрольованого розширення смислового поля слова призводить до виникнення нового культурного явища – так званого «мультислова», яке здатне всотувати нові смисли зі швидкістю Інтернет-сторінки. Що станеться зі словом в результаті цих експериментів, передбачити неможливо, але ясно одне – поки існуватиме зображення, існуватиме й слово.
Олена Єгорушкіна
Про авторів
Арт-центр Я Галерея
Додав Sh.Ocean 22 квітня 2011
