Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Київ / Виставка робіт Микити Кравцова у Малій Галереї Мистецького Арсеналу

29 СІЧНЯ - 17 ЛЮТОГО

Мала Галерея Мисецького Арсеналу

На відміну від галасливого живопису Кравцова, його фотографії розмовляють. При чому відразу кількома голосами з дуже приємним тембром.

Ти завжди можеш вслухатися в одну з версій розповіді.

Кожна з робіт проекту має дві історії і два сюжети. Дуель. Подвійний фільтр.

Накладання реальне чи механічне дає новосмисл і художність акту.

 

У руках живописця фотоапарат схожий на полотно й пензлі.

Кравцов – улюбленець долі: він творить легко й багато. Граючись, він закриває плівку в різні апарати й дражнить її мультиекспозицією. Накладає, змащує, плутає і знаходить.

Рідний Крим привчив його до моря. Море створило ритм і колір.

Художник став мембраною між правдою і вимислом.

Але ж все досить просто...

Дід.

Ми живемо через покоління.

Кравцов показав мені дві маленькі фотографії недобудованого готелю утопічного архітектурного брежнєвського постмодернізму, і акцентував на ролі свого діда, який його будував. У його колажі гігантський спрут захопив своїми щупальцями будівлю і потрошить пожильців.

Я намагався уявити діда Микити – неспокійного кримчанина – предтечу свого онука.

Дід був справжнім супергероєм, творцем, батьком, епохою!

 

Де вона – нитка оповіді? Де гачок, на який нас спіймано?

Фокус простий: подвійне дно, ще один спуск затвора – і проявлення покаже.

Чи є у вас супермрія?..

Придивіться до неї. Чи дійсно вона супер? А може, це звичайна мрія? Звичайнісінька як напис на пляшці вина. Посередня. Прозаїчна?..

 

Часті подорожі Кравцова збуджують його фантазію, провокують переосмислення побаченого. Виникає вінегрет із вражень в одному знімку. Перенасичення.

Але саме ця стадія пошуку має бути показана, побачена й помічена.

«Ви хочете про це поговорити?» Фотографія художника наближена до психоаналізу.

Це перша виставка Кравцова, де фото в руках живописця залишається єдиним медіа. Де віра в наші суперсили не згасає. Де переспів кадрів на полотні не припустимий.

 

У підлітковому віці я отримував неймовірне задоволення від кімнати кривих дзеркал у парку атракціонів. Вона заміняла собою і кіно, і наркотики, й рок-н-рол, і сучасне мистецтво... Я виходив після лімітованих десяти хвилин абсолютно виснажений від сміху, з болем у животі та охриплим голосом...

 

Сьогодні фотографія витіснила з художника Кравцова бажання малювати. Хоча запах фарби переслідує його, йде за ним по п'ятах і не відпускає. Чи захоче він писати на полотнах, чи світлопис задавить це бажання?

А проте живопис у фотографії Кравцова нікуди не дівся. Він сидить у ньому на генетичному рівні. Принюхайтеся! Його фотографії пахнуть олією. А метушливі рухи незмінно виказують живописця.


 

Павло Гудімов

Почему ты стал страховщиком?

Не знаю. Думаю, начинается все с обычной детской мечты. Ты хочешь стать пожарным или, скажем, космонавтом, но сталкиваешься с реальностью и понимаешь, что в действительности хочешь сидеть за столом, на котором стоит табличка с твоим именем.

Но почему страхование?

Юриспруденция – не мое, экономика меня тоже не привлекала. Мне по жизни спокойнее, когда подо мной страховочная сетка…

Диалог из фильма «Ищу друга на конец света», 41-ая минута (США, 2011)

 

Бизон однажды полюбил луну

и возжелал ее с такой безумной силой,

что землю начал бешено топтать,

пока весь воздух не вытеснило пылью.

По слою пыли, будто по земле,

добрался он к предмету обожанья.

И беспощадно ею овладел он, вопреки

мольбам ее и просьбам о спасении.

Я слышал этой ночью страшный крик.

Я подошел к окну, и вот что я увидел.

На грязном облаке Огромный бычий Лик,

прикрыв лингам копытом от позора,

передо мною дьявольски возник.

Он сжал холодные персы ее руками,

и бедрами он тряс между ее ногами.

Она кричала, но это слышал только я.

Кричала жалобнее клина журавля.

Она кончала, но это видел только я,

дорожкой света в море, лаская днище корабля.

А утром чей-то шепот мне сказал:

«Конец – это и есть начало!

Ты будешь плыть, не ведая причала.»

И красная с тех пор теперь она,

когда сквозь пыли слой, смущенно смотрит на меня.

На зрителя трагического сна.

 

Слышал ли ты звук падающего в окно дневного солнечного света?

А я когда-то слышал.

Резкий звон и равномерное струящееся шипение. Абсолютно не похоже на звук синего неонового света или мягкий шепот желтой лампы.

Зайчик пробежит по полу. Остановится. Потухнет и снова вспыхнет черным крестом оконной рамы.

Сейчас я слышу только глухой звук выключенного телевизора, гуд разболтанного кулера в компьютере и грохот метро под ногами на площади, допивая утренний кофе, по дороге на работу.

Подойти и умыться этим светом, очистить голову от монотонного гула. Пустить свет в себя.

Если Кристофер Робин закинет в дальний ящик Винни-Пуха с оторванной ногой, Малыш выстрелит Карлсону в лицо, когда тот опять начнет нудить и выпрашивать варенье, а старушка Поппинс не сможет взлететь, потому что ее зонт изрезали ножами маленькие черти, и ей придется ехать на автобусе или ловить такси...

«Кажется, наш сын вырос!»

Нет.

«Кажется, наш сынок отъехал башкой.»

 

Микита Кравцов

Київ, жовтень-листопад, 2012

 

 

 

Про авторів

Микита Кравцов

Додав nady 30 січня 2013

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска