Київ / Виставка робіт Микити Кравцова у Малій Галереї Мистецького Арсеналу
29 СІЧНЯ - 17 ЛЮТОГО
Мала Галерея Мисецького Арсеналу
На відміну від галасливого живопису Кравцова, його фотографії розмовляють. При чому відразу кількома голосами з дуже приємним тембром.
Ти завжди можеш вслухатися в одну з версій розповіді.
Кожна з робіт проекту має дві історії і два сюжети. Дуель. Подвійний фільтр.
Накладання реальне чи механічне дає новосмисл і художність акту.
У руках живописця фотоапарат схожий на полотно й пензлі.
Кравцов – улюбленець долі: він творить легко й багато. Граючись, він закриває плівку в різні апарати й дражнить її мультиекспозицією. Накладає, змащує, плутає і знаходить.
Рідний Крим привчив його до моря. Море створило ритм і колір.
Художник став мембраною між правдою і вимислом.
Але ж все досить просто...
Дід.
Ми живемо через покоління.
Кравцов показав мені дві маленькі фотографії недобудованого готелю утопічного архітектурного брежнєвського постмодернізму, і акцентував на ролі свого діда, який його будував. У його колажі гігантський спрут захопив своїми щупальцями будівлю і потрошить пожильців.
Я намагався уявити діда Микити – неспокійного кримчанина – предтечу свого онука.
Дід був справжнім супергероєм, творцем, батьком, епохою!
Де вона – нитка оповіді? Де гачок, на який нас спіймано?
Фокус простий: подвійне дно, ще один спуск затвора – і проявлення покаже.
Чи є у вас супермрія?..
Придивіться до неї. Чи дійсно вона супер? А може, це звичайна мрія? Звичайнісінька як напис на пляшці вина. Посередня. Прозаїчна?..
Часті подорожі Кравцова збуджують його фантазію, провокують переосмислення побаченого. Виникає вінегрет із вражень в одному знімку. Перенасичення.
Але саме ця стадія пошуку має бути показана, побачена й помічена.
«Ви хочете про це поговорити?» Фотографія художника наближена до психоаналізу.
Це перша виставка Кравцова, де фото в руках живописця залишається єдиним медіа. Де віра в наші суперсили не згасає. Де переспів кадрів на полотні не припустимий.
…У підлітковому віці я отримував неймовірне задоволення від кімнати кривих дзеркал у парку атракціонів. Вона заміняла собою і кіно, і наркотики, й рок-н-рол, і сучасне мистецтво... Я виходив після лімітованих десяти хвилин абсолютно виснажений від сміху, з болем у животі та охриплим голосом...
Сьогодні фотографія витіснила з художника Кравцова бажання малювати. Хоча запах фарби переслідує його, йде за ним по п'ятах і не відпускає. Чи захоче він писати на полотнах, чи світлопис задавить це бажання?
А проте живопис у фотографії Кравцова нікуди не дівся. Він сидить у ньому на генетичному рівні. Принюхайтеся! Його фотографії пахнуть олією. А метушливі рухи незмінно виказують живописця.
Павло Гудімов
– Почему ты стал страховщиком?
– Не знаю. Думаю, начинается все с обычной детской мечты. Ты хочешь стать пожарным или, скажем, космонавтом, но сталкиваешься с реальностью и понимаешь, что в действительности хочешь сидеть за столом, на котором стоит табличка с твоим именем.
– Но почему страхование?
– Юриспруденция – не мое, экономика меня тоже не привлекала. Мне по жизни спокойнее, когда подо мной страховочная сетка…
Диалог из фильма «Ищу друга на конец света», 41-ая минута (США, 2011)
Бизон однажды полюбил луну
и возжелал ее с такой безумной силой,
что землю начал бешено топтать,
пока весь воздух не вытеснило пылью.
По слою пыли, будто по земле,
добрался он к предмету обожанья.
И беспощадно ею овладел он, вопреки
мольбам ее и просьбам о спасении.
Я слышал этой ночью страшный крик.
Я подошел к окну, и вот что я увидел.
На грязном облаке Огромный бычий Лик,
прикрыв лингам копытом от позора,
передо мною дьявольски возник.
Он сжал холодные персы ее руками,
и бедрами он тряс между ее ногами.
Она кричала, но это слышал только я.
Кричала жалобнее клина журавля.
Она кончала, но это видел только я,
дорожкой света в море, лаская днище корабля.
А утром чей-то шепот мне сказал:
«Конец – это и есть начало!
Ты будешь плыть, не ведая причала.»
И красная с тех пор теперь она,
когда сквозь пыли слой, смущенно смотрит на меня.
На зрителя трагического сна.
Слышал ли ты звук падающего в окно дневного солнечного света?
А я когда-то слышал.
Резкий звон и равномерное струящееся шипение. Абсолютно не похоже на звук синего неонового света или мягкий шепот желтой лампы.
Зайчик пробежит по полу. Остановится. Потухнет и снова вспыхнет черным крестом оконной рамы.
Сейчас я слышу только глухой звук выключенного телевизора, гуд разболтанного кулера в компьютере и грохот метро под ногами на площади, допивая утренний кофе, по дороге на работу.
Подойти и умыться этим светом, очистить голову от монотонного гула. Пустить свет в себя.
Если Кристофер Робин закинет в дальний ящик Винни-Пуха с оторванной ногой, Малыш выстрелит Карлсону в лицо, когда тот опять начнет нудить и выпрашивать варенье, а старушка Поппинс не сможет взлететь, потому что ее зонт изрезали ножами маленькие черти, и ей придется ехать на автобусе или ловить такси...
– «Кажется, наш сын вырос!»
Нет.
– «Кажется, наш сынок отъехал башкой.»
Микита Кравцов
Київ, жовтень-листопад, 2012
Про авторів
Микита Кравцов
Додав nady 30 січня 2013