Київ / Виставка живопису Ігоря Яновича «Течія»
12 ЛЮТОГО - 10 БЕРЕЗНЯ
арт-центр Я Галерея у Києві, на Хорива, 49 Б
Вхід вільний
Все течет, все меняется.
Гераклит
Искусство сотворено из искусства. Если мы не пропускаем нашу реальность сквозь его призму, искусство превращается в средство массовой информации.
Понимание нераздельного единства жизни и смерти, перетекание одного в другое – заложено в самой жизни. Благодаря этой мудрости мир представляется не как интеллектуальная схема, а как живой организм, гармоничный и в то же время противоречивый и драматичный. Все течет, все меняется!Течение времени не подвластно человеку. Остановить, затормозить этот процесс – невозможно! Материя не вечна. Трансформация ее (переход из одного энергетического состояния в другое) – неизбежна! Мы только можем попытаться понять, осознать это. Мы видим, как ржавеет металл под воздействием времени, заложенном в нем, переходя в другое состояние, приобретая другую форму, цвет, фактуру, структуру. Эта форма живет и видоизменяется. Мы наблюдаем, как изменяется форма камня под воздействием времени и воды, как меняется дерево, цветок и все живое. «Природа представляет собой манифестацию времени и пространства в непрерывном изменении…» – говорил Лючия Фонтана. И человек, как живая материя, тоже вовлечен в этот круговорот. Жизнь проходит очень быстро, и все от нас убегает. Каждое мгновение становится ценным. Видеть ценность в каждом убегающем мгновении – очевидно, это и есть тот высший смысл, который мы все так ищем.
Фиксация состояний материй, которые изменяются. Здесь мне хотелось свести к минимуму роль художника, манипулирующего материалом, давлеющим над ним, позволив ему (материалу) максимально проявить себя, подчеркнув тем самым идею проекта – течение, текучесть, заложенные в бытие и в природе.
Ігор Янович
Створювати нові форми на тлі протиріччя побудови та руйнації – один із головних лейтмотивів творчості Ігоря Яновича, окреслений ним самим. Разом з тим, у своїй новій серії «Течія» будь-яке авторське втручання у природний лад самого матеріалу зведене до мінімуму. Художник якомога менше «притримує» плинність, продиктовану самим єством світу, закріплену на полотнах. Найбільш дієвими силами стають тяжіння та опір. Відповідно, базові питання про бачення та сприйняття твору мистецтва стають більш широкими та помітними.
У концепції серії конфлікт протилежностей покладено au naturel: не людина керує метаморфозами життя й драмами смерті; не існує того перемикача, котрий би відмежовував згодних від самостійних; є лише течія, метафізична й гераклітова, що затягує у своє русло усі дуалізми. Цікаво те, що Янович використовує більш «м’яку» версію відомої максими «Усе плине, усе змінюється», яка, насправді, є переказом Платона до автентичної «Не можна двічі увійти в одну й ту саму ріку». Різниця полягає в тому, що попри давньогрецький песимізм, особливо притаманний Геракліту, опиняючись сьогодні в ситуації «Течії» (у ролі глядача чи в положенні автора), ми отримуємо шанс спростувати, хоча й на якусь незначну долю, неможливість тривалого занурення у потік, гальмуючи швидкість, утримуючи цінність миті.
«Композиції, що оперують випадковістю» у поєднанні із «волею матеріалу» – у свою чергу, велика тема, яка набуває ваги не тільки в мистецтві, а й у так званій «історії ідей». Переростаючи постмодерно-модерні грища зі змістами – як гуманітарії, у своєму спогляданні, так і митці, у своєму творенні, – стають більш уважними до «самого світу». Якщо говорити мовою феноменологічних побудов, то йдеться про те, що ми здатні працювати не тільки з інтенціональністю свідомості, скерованою у бік об’єктів, але й зі зворотно спрямованою дією речей (на свідомість). Перед нами розігрується дискусія течій і протитечій, узагальнена у питанні про те, що (саме) ми бачимо? І найбільш оголеним це питання постає у безпредметності та абстракції.
В експозиції «Течія» «упереджене бачення», яке здатне виявити зміст художнього твору ще до того, як глядач потрапить в галерею, – неможливе. Відвідувач опиняється у положенні, в якому окрім «видющого бачення», здатного активуватися тільки під час безпосередньої зустрічі із картиною, в нього залишається лише уразливість від афектів та змога налаштувати спільний тон із плинністю фактур, матеріалів і кольорів.
«Течія» – проект, який потребує від глядача не тільки відмови від припасених інтерпретативних сіток (за тієї причини, що вони пройдуть крізь потік, не зачепивши нічого твердого), але й усвідомлення того, що сам художник, створюючи ці полотна, був своєрідним глядачем. І зараз він ділиться тим, що побачив.
Борис Філоненко
Про авторів
Арт-центр Я Галерея
Додав nady 12 лютого 2014
