Київ / Документ спротиву. Польське неігрове кіно після 1989 року
29 ЛЮТОГО - 02 БЕРЕЗНЯ 18:30
м. Київ, Культурно-мистецький центр НаУКМА, зала ПІДВАЛ, вул.Іллінська, 9
Вхід вільний
1989 рік став переломним не тільки для польської історії, а й документалістики, яка почала показувати раніше ретельно приховувані комуністичною владою постаті і явища. У рамках презентації буде зроблено короткий екскурс по найважливіших сторінках польської кінодокументалістики, а також продемонстровано і прокоментовано роботи відомих сучасних режисерів, чиї фільми здобули нагороди престижних світових кінофорумів. Презентацію веде Конрад Вірковський, куратор Суспільного Інституту кіно у Варшаві
29 лютого демонструватиметься репрезентативна добірка фільмів „Рахунки з минулого”. „Почуйте мій крик” (реж. Мацєй Дригас, 1991) представляє постать Ришарда Сівца – людини, яка 1968 року вчинила публічне самоспалення на знак протесту проти тоталітаризму. Цей фільм здобув 1991 року Європейську кінопремію та нагороди на фестивалях у Мельбурні, Кракові і Сан-Францискою. Другий фільм «Таємні плівки» СБ (реж. Пьотр Моравський, 2002) висвітлює роботу працівників таємного кінооб’єднання «Сектор», створеного службою безпеки ПНР для стеження за діячами антикомуністичної опозиції.
1 березня буде показано тематичний блок „Жертви трансформації”. Блискучий документальний фільм „Арізона” (реж. Ева Боженцька, 1997) предаставляє дійсність польського села, де після ліквідації місцевого колгоспу колишні працівники поринають в алкогольний дурман від дешевого вина під назвою Арізона. Другий фільм цієї тематичної групи „Я – злий” (реж. Гжегож Пацек, 2001), для зйомок якого автор віддав камеру дітлахам з Праги – варшавського «бандитського району». Обидві картини здобули головні призи на Краківському фестивалі документальних фільмів.
У пошуках цікавих тем польські митці охоче звертають свій погляд на Схід. Цій тематиці присвячений показ 3 березня. Стрічка „На іншому боці” (реж. Віта Желакявічуте, 2007) про російських в’язнів, які відбувають покарання у психлікарнях. У цьому вражаючому фільмі, нагородженому на фестивалях документального кіно у Варшаві та Бомбеї, не промовлено жодного слова. Фільм Маріуша Малєца „Людина, якої немає” (2001) змальовує портрет російського снайпера, ветерана війни у Чечні. А найновіший фільм Мирослава Дембінського „Музичне підпілля” (2007) розповідає про білоруську підземну рок-сцену у країні, де править залізна рука президента Лукашенка.
Про авторів
Польський Інститут у Києві
Додав Art-Vertep 18 лютого 2008
